Розділ «14»

– На белый поднос. Там два подноса было – белый и чёрный.

– Ты про ту вечеринку? – нарешті зрозумів Гаїн. – Так там шампанское на подносы не ставили, только бокалы.

– А кто разливал?

– Официант разливал. Богдан.

Вони дійшли до решітки, охоронець набрав код на замку, відсунув ґратчату панель, зайшов за неї, відчинив бічні двері. За ними відкрилось щось на кшталт конференц-залу з овальним столом і баром. За металевою стійкою, на полицях, вишикувались пляшки з дорогим алкоголем.

– Располагайтесь, – запросив гостей Гаїн. – Бар в вашем полном распоряжении. Там, под стойкой, есть чипсы, орешки. Наслаждайтесь. Григорьевич скоро подойдёт. Тут, – він відсунув непримітну панель у стіні, – лифт. Прямое сообщение с кабинетом шефа.

– І довго нам тут сидіти?

– Не знаю. Но то, что здесь вы в полной безопасности – гарантирую. Приятного аппетита.

Гаїн зайшов до ліфту. Двері закрились, панель сама встала на місце. Ярковський зробив Sані секретний знак – їх могли не лише підслуховувати, але й бачити. Дівчина кивнула, рушила до бару. Вона скептично оглянула харчові запаси, вибрала паку з фісташками, висипала їх на тарілку.

– Я пити не буду, – кивнула вона на пляшки.

– А води там немає?

– Лише алкоголь.

– Пиво?

– Щось таке, – Sаня видобула з-під стійки дві банки лагеру, придивилась до написів. – Порошкове.

– Покотить.

Дівчина знизала плечима, окинула поглядом зал, підсумувала:

– Мишоловка.

Ярковський відкоркував пиво. Щось підказувало йому, що розмова з Осинським буде не з приємних. А в мишоловці й поготів.

Власник «Адміралу» змусив чекати на себе півтори години. Він вийшов з ліфту у супроводі Гаїна. На Осинському був жовтий спортивний костюм, комунікатор висів на шиї.

– Як доїхали? – поцікавився він.