Розвивальна функція мистецької освіти полягає у засвоєнні способів естетичної діяльності, яка всебічно збагачує особистість дитини. У процесі передачі мистецького досвіду застосовується система цілеспрямованих і організованих впливів, призначення яких полягає у наданні знань, озброєнні способами дій і формуванні особистості дитини. Мистецький розвиток розглядається як якісні зміни психічних процесів, що викликаються внутрішніми закономірностями мистецьких переживань дитини і зовнішніми обставинами її життя і виявляється у здатності сприймати мистецтво, займатися практичною мистецькою діяльністю та у сукупності мистецьких знань, умінь та навичок.
Ефективність процесу формування мистецьких здібностей школярів на уроках мистецтва в школі забезпечується за умов інформованості учителя про стан розвитку мистецьких здібностей кожного учня зокрема і класу в цілому; цілісного формування естетичних здібностей до мистецької діяльності; залучення учнів до такої мистецької діяльності на уроці, яка вимагає вияву означених здібностей в комплексі; індивідуального підходу до формування мистецьких здібностей дітей. Щоб дитина відкрила для себе джерело прекрасних образів, думок, почуттів, необхідно використовувати кожну можливість прослухати високохудожню музику, переглянути високохудожні твори образотворчого мистецтва, намагатися більше впізнати про них, щоб краще в них розібратися.
Оновлена мистецька освіта спричинила необхідність акцентуації уваги на сенсорному розвитку дитини. В навчально-виховному процесі увагу спрямовують на застосування у збагаченні чуттєвих вражень школярів широкого кола загальнодидактичних методів, серед засобів навчання перевага надається зображувальному, символічному унаочненню. На противагу раціональному використанню розмаїття ресурсів формуванню сенсорної сфери сприяло запровадження особистісно орієнтованої дидактичної концепції, спрямованої на виявлення і структурування суб'єктивного чуттєвого досвіду дитини, врахування різного темпу засвоєння навчального матеріалу окремими дітьми або групою учнів, стимулювання школярів до самостійного сприймання, виконавської діяльності, застосування дидактичних методів контролю і самоконтролю тощо.
Серед найголовніших розвивальних завдань є залучення дитини до естетичної діяльності, розвиток художніх здібностей, навчання способів особистісного втілення естетичних уявлень у творчу діяльність, що передбачає формування музичної сенсорної грамотності. Ідея комплексного використання різних видів мистецтва поступово втілювалася в систему естетичного виховання початкової музичної освіти як усвідомлення потреби поширювати сферу прекрасного, посилювати стимули, що збуджують почуття краси. Комплекс уявлень, що виникають під впливом різних видів мистецтва, утворює синтетичний художній образ і потребу в активних почуттєвих виявах. Тому діяльність школярів, якщо вона спирається на різні види мистецтва у своєрідних, доступних для дітей формах, стає художньою. Сповнена естетичних переживань дитина у своєму бажанні втілити, відбити їх у власній мистецькій діяльності не знаходить відповідних умінь, тому діє найдоступнішим їй шляхом: жестами, звуконаслідуванням, фарбами, рухами тощо. Але емоційно, естетично забарвлене сприймання збагачує, спрямовує, стимулює мистецьку діяльність дітей, водночас у процесі художньої діяльності відбувається і зворотний позитивний вплив на розвиток умінь і навичок, передусім завдяки збагаченню художнього, емоційно-чуттєвого досвіду. Чим глибшим є переживання від сприйнятого, тим значнішим буде вплив мистецтва на психіку дитини, тим сильнішим виявляється поштовх до її активної творчої діяльності. Недостатньо лише розібратися у структурі мистецького твору – варто творчо пропустити сприйняте через себе, щоб пережити свої почуття і у такий спосіб привласнити зображуване. Мистецькі твори не народжують прямої практичної дії, вони лише підготовлюють до цієї дії. Художнє сприйняття має бути "мислячим", воно містить усвідомлення ідейного змісту, естетичну оцінку мистецького твору і подальший естетичний відгук. Саме таке глибоке проникнення є поштовхом до розвитку фантазії, пробуджує творчий зліт думки дитини, пов'язуючи процеси сприйняття та творчої художньої діяльності.
Тому провідним принципом розвивальної функції мистецької освіти є активізація сенсорного виховання дітей. В мистецькому розвитку дітей спостерігаються значні відмінності залежно від індивідуальних особливостей. Але в процесі роботи у дітей помітними стають вияви мистецьких здібностей: вокально-слухова координація, диференціюються слухові відчуття, визначають характер музики, її емоційний зміст, а завдяки властивій спостережливості чують окремі деталі музичної мови, відтінки виконання, переживають настрій твору, оволодіння засобами художнього сприймання на уроках малювання.
Саме на початковому етапі осягнення мистецтва важливого значення набуває розвивальне функція у річищі забезпечення культурологічного чинника. Потенціал впливу мистецтва, розгортаючись синхронно із розвитком суспільних формацій, визнавався серед найпотужніших, художньо найбільш цілісних і інформативніших. Актуалізація естетики впливу мистецтва відбувається завдяки критичному осмисленню попередніх здобутків світової та вітчизняної естетичної думки і урахуванню набутого естетико-культурологічного і соціологічного досвіду.
Масова мистецька культура утілює соціально-психологічні настанови великих соціальних прошарків. За всієї різноманітності тенденцій, що супроводжують споживання масового мистецького продукту, не можна не назвати провідної з цих тенденцій: масова мистецька культура формує відповідні естетичні сподівання та емоції і спрямовує їх у певне русло, забезпечуючи таким чином підготовку наступних поколінь своїх споживачів і даючи адекватні естетичні відповіді на запитання і виклики часу. Відтак вони повинні виражати ті духовні і інтелектуальні устремління, які реально дають змогу людям відчути власний вилив на суспільні процеси, усвідомити зорієнтованість суспільства на задоволення їхніх сподівань. Це забезпечує успіх масової культури у дітей, які фактично отримують те, що бажають.
Розвивальне функція прямо і безпосередньо апелює до мистецько-творчої діяльності школярів. Розвивальне функція мистецької освіти полягає в тому, що закладає основи мистецької культури школяра як частини його духовної культури, що передбачає єдність особистісного, пізнавального, комунікативного і соціального розвитку учнів, виховання у них емоційно-ціннісного ставлення до мистецтва і життя. Особливістю розвивальної функції мистецької освіти є великі можливості для емоційного розвитку особистості, творчого та естетичного виховання учнів. Разом з тим розвивальна функція дозволяє не тільки збагатити емоційну сторону життя дитини, а і досягти цілісності всіх складових особистісного розвитку.
Мистецький тезаурус як сукупність художніх знань,, якими мають володіти школярі, має великий стимулюючий вплив не тільки на мистецькі здібності дітей, загальну сенсорну сприйнятливість учнів, мислення, а і пізнавальні інтереси школярів, що є реальним підгрунтям для творчого розвитку особистості дитини. Тому на уроках мистецтва в школі знання мають подаватися в цікавих формах і методах мистецької роботи, що спонукає дітей до креативної інтерпретації мистецьких знань у різних видах духовно-практичної діяльності, формуванню пізнавальної сфери школярів, і відповідає сучасним вимогам мистецької освіти.
Розвивальна функція мистецької освіти полягає у активізації творчої діяльності при вирішенні творчих завдань на основі засвоєних теоретичних знань і слухової інформації, аналізі і переосмисленні відповідно до конкретного завдання засвоєнні раніше поняття, художні явища, музичні твори тощо. Творче виконання завдань породжує у свідомості дитини поліфонію змістів, образів, емоційних станів. Тобто, процес пізнання набуває нового значення, виникає потреба у творенні і новій інформації, що підсилює розвивальні функції початкової музичної освіти школярів. Постановка в ситуацію виконання творчого завдання завершується створенням своєрідного творчого продукту. Творчі завдання, на відміну від репродуктивних, здатні не лише сформувати пізнавальний інтерес, а і підняти школярів на більш високий рівень розумового і творчого розвитку, навчити їх самостійно вирішити художньо-творчі проблеми.
Учитель мистецтва в школі має спрямувати всі зусилля на те, щоб створити школярам сприятливу атмосферу і особливі можливості для формування інтересів, які є надійною основою для творчого розвитку особистості, самостійного оволодіння музичними знаннями. Значущим у роботі учителя по розвитку творчого потенціалу школярів на уроках музики є здатність розуміти мистецтво якнайглибше, творчо інтерпретувати його. Оскільки, чим краще знаєш мистецтво, тим більша потреба у спілкуванні з ним. У процесі творчої діяльності активізується не тільки інтелектуальна, а і емоційна сфера школярів, розвиваються музичні здібності, учні набувають таких якостей творчої особистості як експресивність, оригінальність, винахідливість у комбінуванні художніх елементів, здатність до життєвих способів реалізації творчих ідей.
Реалізацію гедоністичної функції мистецької освіти викликано потребою значно уважнішого, ніж дотепер, ставлення до завдань психологічної розрядки дітей у процесі мистецького навчання. Застосування різних методів впливу мистецтва на особистість має бути засобом поліпшення загального самопочуття, підвищення працездатності, зниження стомлюваності, може сприяти створенню особливого "регульованого” корекційно-розвиваючого, комфортного для психіки дитини середовища. Саме музика як вид мистецтва впливає на людину завдяки засобам музичної виразності: мелодії, динаміці, тембру, темпу, способу звуковидобування, артикуляції. Застосування мелодій, які несуть гармонізуючи вібрації високих рівнів допоможе підвищити творчу активність учнів, сформувати в дітей певні емоційні стани, відчуття, образи та створювати нові. Дитячі музичні ігри передбачають акцентування ролі естетичної насолоди в сприйнятті і творенні мистецтва. Спочатку діти отримують естетичне задоволення від контакту з дорослими, які бавляться з ними у музичних іграх. Коли ж діти підростають, вони вже самі співають різні дитячі ігри-забави, рухаються, пританцьовують, отримуючи при цьому естетичну насолоду і велике бажання самостійно демонструвати власні вміння і навички.
Сутність гедоністичної функції мистецької освіти полягає в тому, щоб привернути увагу дітей до краси навколишньої дійсності, сформувати в них естетичне ставлення до людини та природи рідного краю, тобто примусити здивуватися і захотіти вивчати. Мистецтву належить чи не найважливіша роль у керівництві почуттями та настроями дитини, адже саме воно становить природну потребу людини. Через мистецтво у дітей вибудовується ціннісна свідомість людини, вміння бачити її крізь призму образності, відчуття естетичної значущості світу, сформованості естетичних смаків. Заняття мистецтвом створюють об'єктивні умови для розвитку мистецького сприймання, художніх здібностей. Під впливом системних занять в учнів формуються естетичний смак до мистецтва, ціннісні орієнтації у світі, уміння слухати і розуміти мистецькі твори, уявлення про їх характер, побудову, виражальні засоби, підвищується рівень емоційної чутливості, розвивається пробуджується творчий дух, творче начало, бажання та вміння творити за законами краси.
Особливу увагу під час добору мистецького матеріалу варто приділяти творам українського мистецтва як найважливішому складнику духовної культури українського народу. Завдяки ознайомленню з творами національного мистецтва в учнів формується любов до Батьківщини, розуміння національних звичаїв, традицій. Атмосфера уроків мистецтва має бути захоплюючою, динамічною, цікавою, сприяти новим відкриттям як в емоційному так і в пізнавальному планах. Відвідування таких уроків має викликати постійний пізнавальний інтерес до занять, радість від спілкування з мистецтвом і активне свідоме бажання оволодіння елементарними художніми знаннями і уміннями. Естетична насолода пов'язана з пізнавальною функцією і визначається емоційним, художньо-образним характером мистецтва, його здатністю хвилювати розум і почуття.
Духовна естетична насолода від процесу переживання своєї діяльності підіймає особистість над дійсністю, дозволяє сприймати навколишній світ з позицій мудрості, краси, людяності і спрямовувати свою творчу енергію на вищу мету – безкорисливий пошук краси, створення нових цінностей культури. Процес естетичного переживання полягає в особистій оцінці художнього твору в залежності від індивідуальних якостей людини, складу мислення, досвіду і ступені художньо-естетичного аналізу оцінки твору та багатьох психолого-педагогічних характеристик. Мистецтво формує естетичні ідеали, орієнтує на життєві пріоритети, висловлює інтереси прогресивних суспільних сил.
Звичайні людські почуття (радість, горе, захоплення, обурення тощо) набувають у процесі мистецько-естетичного сприйняття особливого естетичного характеру, їх переживання завжди пов'язані з відчуттям естетичної насолоди, яка здатна створювати художні образи, цінні самі по собі. Без естетичної насолоди мистецтво втратить своє значення, оскільки чуттєва сфера є основою художнього сприйняття, виникає необхідність її розвитку. Б. Теплов вважав, що "художнє виховання завжди включає в себе виховання здібності сприйняття", причому, "художньо повноцінне сприйняття мистецтва – це "вміння", якому треба вчитися" [142, с. 98].
Але спроможність до сприйняття мистецтва і пізнання його не дається людині від природи, вона формується і розвивається у процесі тривалого системного виховання. Л. Виготський підкреслював, що для сприйняття мистецтва необхідно "творчо подолати своє особисте почуття, знайти його катарсис, і лише тоді дія мистецтва проявиться повністю" [27, с. 237–238]. О. Мєлік-Пашаєв [74 ] вважає, що художнє сприйняття – це здатність осягнути твір мистецтва як зоровий образ неповторного ідейно-емоційного змісту. На думку Б. Юсова "сприйняття і аналіз художніх творів об'єднує здатність до співпереживання, тобто до емоційної чуйності; наявність певного об'єму знань і уявлень про мистецтво; здатність розуміти форму художніх творів; переносити оцінки і художні судження на сприйняття явищ дійсності та інших видів мистецтва" [164].
Естетичне ставлення людини до дійсності і мистецтва – це не тільки процес сприйняття, це особливий стан людини – емоційно- естетичні переживання. Володіти естетичним ставленням до навколишнього – це означає мати розвинену здатність отримувати насолоду від дійсно прекрасного, розвинену потребу сприймати і створювати прекрасне, що надає психологічної розрядки дітям у процесі мистецького навчання. Отримання відчуття естетичної насолоди на уроках мистецтва в школі формує соціально-творчу активність учнів, безпосередньо впливає на всі форми суспільної свідомості. Піклування про гедоністичний ефект від занять мистецтвом – умова, що випливає із самої суті мистецької освіти засобами виконавської діяльності. Адже "живе" спілкування з мистецтвом створює об'єктивні можливості для одержання дітьми естетичної насолоди. Необхідною умовою реалізації гедоністичної функції мистецької освіти має стати вибір таких творів, що викликають емоційний відгук у дітей. Врахування вимоги усунення психологічного перенавантаження визначає і така ознака, як виконавська доступність. При виборі мистецького матеріалу слід відмовитись від складних, технічно непосильних для учнів творів. Доступність мистецького твору виконавським можливостям учнів має стати запорукою ефективності художньо-педагогічного впливу, психологічної розрядки дітей у процесі мистецького навчання. Самовиявлення учителя мистецтва здійснюється передусім щоденними діями з формування особистісного естетичного образу поведінки, цілеспрямованою роботою з розвитку естетичної культури, емоційного збагачення, пошуку краси, естетичних почуттів, вдосконалення свого духовного обличчя.
Комунікативна функція в умовах осучаснення й оновлення мистецької освіти спрямовується на формування уявлень школярів щодо краси як регулятора людських стосунків. Комунікативна функція мистецької освіти полягає в тому, що вона є джерелом передачі інформації, тобто істотним засобом духовного спілкування як окремих людей, так і поколінь. Процес навчання і виховання, в якому спілкування відіграє значну роль є певною системою соціально-психологічної взаємодії. Необхідною умовою успішного протікання процесу спілкування є комунікативна компетентність його учасників, розвиток соціально-психологічних умінь, нерозривність педагогічного процесу із педагогічним спілкуванням, проектування можливих ефективних засобів подання інформації на, основі передбачення можливих наслідків її сприйняття, проектування власної виконавської діяльності, заохочення у закріпленні продуктивних дій, узагальнення ефективних впливів учнів.
На уроках мистецтва при вивченні будь-яких творів є велика можливість створювати сприятливі умови для формування комунікативної компетентності учнів, зокрема розвивати їх комунікативні якості, мистецькі здібності. На уроках мистецтва між учителем і дітьми виникають суб'єкт-суб'єктні відносини, метою яких є засвоєння знань з предмету та відпрацювання комунікативних умінь та навичок. Індивідуальне спілкування учителя і учнів дає широкі можливості для знаходження індивідуального підходу до кожного школяра, що дозволяє більш ефективно формувати комунікативну компетентність як регулятор людських стосунків. На уроках мистецтва учню необхідно допомагати підтримувати пожвавлення в емоційних станах, а саме, переживання дітьми настроїв під час виконання кожної вправи з певним емоційним відтінком.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Педагогіка мистецтва» автора Турчин Т.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Функції мистецької освіти“ на сторінці 2. Приємного читання.
