Розділ 4. СВІТОВЕ СПІВТОВАРИСТВО. СУЧАСНІ КУЛЬТУРНІ ПАРАДИГМИ

Культурологія. Базовий підручник для студентів вищих навчальних закладів

Другий період пов’язаний з процесами соціального розшарування суспільства й починається з І тисячоліття до нашої ери. Художня творчість збагачується традиційною народною скульптурою й прикладним мистецтвом (культура Нок).

Традиційна скульптура з її двома основними видами — масками й статуетками — продовжує розвиватися на основі родоплемінного мистецтва, ускладнює й збагачує його форми, по суті, демонструючи собою досконаліший різновид цього мистецтва.

Третій період, що характеризувався виникненням ранньокласових суспільств і почався з X століття нашої ери, дав життя мистецтву придворних майстрів. У цей час з’являється художня продукція ремісницьких цехів. Культурам Іфе, Беніну, Сао (XII—XVI ст.) притаманний високий рівень художнього виконання та розвиток різноманітних форм скульптури й прикладного мистецтва.

Збагачуючи форми традиційної художньої творчості, професійно-ремісницьке мистецтво починає виконувати й естетичну функцію, що ставить його на один рівень з класичним мистецтвом. У ранньокласових державах Іфе

і Беніну воно сягає вершини художньої викінченості, досягнутої африканськими митцями в доколоніальний період.

Найдавніші форми африканської скульптури пов’язані з археологічною культурою, відкритою в 1944 році в селищі Нок, у межиріччі Нігеру та Бенуе (Нігерія), англійським археологом Бернардом Феггом. Були знайдені скульптурні портрети і фрагменти фігур, виконані з випаленої глини майже в натуральну величину. Культура Нок датована V століттям до нашої ери[114] — II століттям нашої ери. Скульптури не деталізовані. Помітне тяжіння давніх майстрів до експресії, котрої досягали за допомогою простих форм, що зумовлювалося недостатнім володінням технікою обробки теракоти. Часто брак скульптурної майстерності в зображенні людських фігур і звірів немовби компенсується акцентом на експресії. Портрети культури Нок були пов’язані з обрядом поховання. Така традиція збереглася в багатьох культурах Західної та Центральної Африки. Статуетки людей і тварин свідчать також про те, що пластика Нок уже була здатна передавати динаміку руху. Цей здобуток пластики зберігся тільки в скульптурі нижньої течії Конго та в Анголі. Окремі риси пластики Нок продовжують існувати в мистецтві багатьох народів Західної й Центральної Африки. Наприклад, у балуба (Конго) голови скульптур прикрашають зачіски, як у голівок Нок; у йоруба (Нігерія) — подібні форми очей і вуст; маски нігерійських племен ібібів та екої нагадують відомі з культури Нок так звані «голови Януса».

Культура, назву якій дало давнє місто Іфе (Нігерія), датується XII—XV століттями нашої ери. Скульптура Іфе збереглася в глині (теракота) й бронзі, для неї характерна реалістична, досить витончена манера виконання. Одна з найвідоміших тамтешніх скульптур — теракотова голова жінки. Реалізм виконання дає змогу розрізняти найдріб-ніші деталі обличчя жінки-африканки й головного убору з прикрасами (очевидно, з намистин). Жінка спокійно дивиться на світ. Експресія, що наповнювала скульптуру Нок, зникла, вгамована бажанням точно й детально передати образ знатної жінки.

Роботи, виконані в бронзі, теж вражають глибиною свого реалізму. Виготовляючи маски, майстри використовували знання анатомії людського обличчя. Так, одна з чоловічих масок, так звана маска Обалфуна, зображає людину з очима, які свідчать про її багатий життєвий досвід, з високим чолом, з рисами обличчя, сповненими рішучості й вольового пориву. Цікаво, що майстри, продовжуючи традиції виготовлення масок із дерева, зробили ряди отворів над і під губами, над чолом — можливо, аби закріпляти волокна рафії для імітації волосся на голові, вусів та бороди.

Ще одним зразком мистецтва Іфе є виконана на повний зріст статуя правителя міста — оні. Всі деталі одягу передані дуже точно. Однак риси обличчя володаря вже подані узагальнено — ймовірно, відповідно до певного канону. Цікаво, що його вбрання й символи влади збереглися до нашого часу незмінними.

Після занепаду Іфе центр політичного й культурного життя змістився до Едо — столиці імперії Бенін (XIII— XIX ст.). Воєнна експедиція англійців 1897 року вщент зруйнувала столицю імперії, перервавши тривалу історію розвитку оригінальної культури. Командуючий «цивілізаторською» експедицією Бекон, описуючи доблесні діяння своїх вояк, усе ж таки згадав і про знайдені ним «кілька сотень бронзових дощечок майже в єгипетському стилі, але воістину прекрасного виготовлення» та про дивовижні «різьблені предмети зі слонової кістки». Європейці прийшли в захоплення від знахідки Бекона.

Вражаюча майстерність зображень на виробах бенін-ських майстрів-ливарників породжувала припущення, нібито скарби були спадщиною Атлантиди. Хтось пов’язував їх із періодом класичної Греції. Дехто розглядав шедеври з Беніну як породження європейського Ренесансу, пояснюючи все «португальським» впливом.

Майстри Іфе й Беніну, а також інших центрів давньої цивілізації Західної Африки при відливці виробів із бронзи й міді широко застосовували техніку «втраченої форми», ту, якою користувалися раніше народи з долини Нілу. Вироби, виконані цим способом, з’являються спочатку в Іфе, а потім у сусідньому Беніні. Навіть ті з них, які датуються раннім періодом, вражають чудовою майстерністю барельєфа й витонченістю оздоблення. Товщина литва не перевищує

2 мм. Аналізуючи витоки мистецтва Беніну, Д. О. Ольдерог-ге слушно зауважує, що воно, очевидно, є пізнім відгалуженням мистецтва бронзової ливарної справи йоруба.

Бронзові дощечки «майже в єгипетському стилі», як їх назвав Бекон, прикрашали колись стіни й дерев’яні колони галереї прекрасного палацу оби (володаря) Беніну. Барельєфи являли собою хроніку важливих подій із життя імперії — війни, сутички з сусідами, зображали події палацового життя, мисливські експедиції. Після появи португальців оба наказав «освіжити» декор палацу, й на барельєфах бенінські ливарники зобразили португальців у складчастому одязі, озброєних і в захисних обладунках чи в капелюхах із широкими крисами. Пришельці оглядають місто, радяться з місцевими вельможами, полюють у тропічному лісі. Мистецтво Беніну було переважно елітарним. Ремісничі артілі працювали на замовлення палацу оби. Вони не лише оздоблювали палац, а й виготовляли портретні скульптури предків для культових споруд. Скульптури були призначені для церемоній поховального обряду, їх із почестями ховали.

Численна також бронза, що віддзеркалювала побут місцевої знаті (зображення чоловіків на гойдалці, багато вбраного вершника зі зброєю). Дуже промовисті статуетки сурмача, воїнів. Сповнена експресії статуетка португальського солдата з мушкетом.

Палац оби, так само як і будинки бенінської знаті, був декорований скульптурними прикрасами, маскаронами у вигляді людських облич чи голів тварин. Маскарони зрізалися позаду як маска. В бенінському мистецтві багато зображень леопарда — символу верховної влади й покровителя країни. Фігури леопардів охороняли вхід до палацу оби.

Аналізуючи архітектурні пам’ятки Східної Африки, В. С. Гриценко виокремлює архітектурний комплекс IV—V! ст., що був резиденцією аксумського царя Та’акха-Марйам. Восьмиповерховий палац, центр композиції, оточували розташовані на різних рівнях три двори із сотнями приміщень, перестилів, продуманою системою освітлення через дверні та віконні прорізи й світлові дворики. Внутрішні й частково зовнішні стіни, а також дахи будинків та храмів були прикрашені різьбленими дерев’яними фризами, візерунками зі слонової кістки, металів, кольорового каміння. Покриття підлоги нагадувало паркет, викладений різноколірними мармуровими плитами.

У XIV столітті багатством храмів і монастирів славилася царська резиденція Бет-Амхара. Саме тут народився новий тип церкви з круглим святилищем, оточеним дерев’яною колонадою. Побудована в XVII столітті, нова столиця Ефіопії — Гондар — пишалася двоповерховими палацами з круглими наріжними баштами, арками та аркадами, високими міськими мурами з 12 ворітьми, церквами та їхнім багатим декором і оздобленням.

Стіни храмів прикрашались іконами й картинами релігійного змісту (як, до речі, і стіни палаців), виконаними темперою на дереві в площинній манері та яскравим локальним кольором. Поширилися диптихи й триптихи, що несли на собі ознаки своєрідної іконописної школи. В період зрілого Середньовіччя відома ікономалярська майстерня, де виготовляли численні ікони з дерева й твердого лаку з великою кількістю позолоти, що існувала в Гессені. У церквах робилися розписи, близькі до техніки фрески, що зображали святих та ангелів, євангельські сюжети.

Уявлення про розвиток монументальної архітектури Південної Африки дають руїни Зімбабве. Встановлено, що найдавніші частини цих споруд належать до VII, а пізніші — до XII—XIV століть. На початку XV століття циклопічна кладка укріплень безрозчинним способом була замінена регулярною перев’язкою обколотих кам’яних блоків. Зразком архітектурної композиції Зімбабве, представленої численними будовами й монументами, була овальна тераса, забудована круглими хатинами й оточена стінами, які прикрашав орнаментальний ряд із кам яних плит, складених зубцями та «в ялинку». Архітектурні споруди такого типу були поширені і в інших ранніх африканських державах, зокрема в ареалі Танзанії й Ботсвани. Деяка корекція вносилася лише будівельним матеріалом, наявним у різних місцевостях.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Культурологія. Базовий підручник для студентів вищих навчальних закладів» автора Конверський Анатолій на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 4. СВІТОВЕ СПІВТОВАРИСТВО. СУЧАСНІ КУЛЬТУРНІ ПАРАДИГМИ“ на сторінці 31. Приємного читання.