Розділ 4. СВІТОВЕ СПІВТОВАРИСТВО. СУЧАСНІ КУЛЬТУРНІ ПАРАДИГМИ

Східна Африка здавна була пов’язана морською торгівлею з Аравією, Індією та іншими країнами Сходу. Багато віків тому на узбережжі Індійського океану склалася своєрідна банту-індо-арабська культура, мовою якої стала суахілі. Вона була створена африканцями-аборигенами берегової смуги (суахілі — берегові жителі, від араб. сахіль — берег), що змішалися з індійцями, арабами, персами та представниками різних племен із внутрішньої Африки, які в перші віки нашої ери почали активно переселятися на їхні землі.

Народ суахілі (чи васуахілі, васвахілі), який виник у результаті такого етногенезу, і сьогодні заселяє узбережжя Індійського океану в Кенії, Танзанії, в окремих районах Мозамбіку. Значну частину верхівки населення прибережних міст становили натуралізовані представники мусульманських країн, що, безумовно, надали місцевій культурі численних мусульманських рис, особливо після того, як у XII—XIV століттях іслам став для суахілі державною релігією.

Та все ж культура узбережжя була по суті африканською. Її осередки — східноафриканські міста-держави XIII—XV століть, виконуючи функцію перевалочних пунктів у морській торгівлі, мали атмосферу, сприятливу для розширення творчих горизонтів і, таким чином, для інтенсивного культурного розвитку. Місцеві хроніки, що збереглися з тих далеких часів, розповідають про багаті міста-королівства Кілву, Пате, Ламу, Момбасу, які процвітали за рахунок прибутків від торгівлі.

4.5.4. Релігійні вірування, міфологія та мистецтво народів Африки 

Визначальною характеристикою традиційно-релігійної свідомості африканських народів є релігійно-міфологічна картина світу. Вона набуває особливих рис у різних етносів, але спільним у ній є уявлення про взаємодію надприродних і природних сил, їхнє взаємоперетворення. Світ надприродного вбирає в себе головне божество, яке породжує (чи з якого виникає) світ, другорядних божеств (духів) вод, лісів, землі, а також предків, душі яких виступають посередниками між божествами й людьми. Особливу роль відіграють предки, адже в них об’єднуються властивості двох світів — природного і надприродного: померлі — члени певної спільноти людей[110], істоти іншого виміру, належність до якого робить їх здатними впливати на долю живих людей. Тому в традиційних африканських релігіях головне місце посідає культ предків.

Ті з померлих, хто за життя не порушував норм звичаєвого права, як гадали баконго, й після смерті допомагають живим. Ті ж, які в земному житті порушували звичаї (особливо це стосується чаклунів — носіїв зла), обертаються на духів (матебо), котрі всіляко шкодять живим людям (крадуть, вдаються до канібалізму). До цих духів здебільшого звертаються найзліші чаклуни (кіндокі). До особливої групи духів предків належать померлі насильницькою смертю (банкіта). Серед них виділяються вбиті під час воєн. Вони, на думку баконго, перевтілюються в ластівок і летючих мишей. До цих духів частіше звертаються чаклуни (нганга). Духи природи бісімбі (духи води, лісу, поля) теж можуть приносити як добро, так і зло.

У повсякденному житті африканця велику роль відігравали релігійні обряди. Так, у баконго культовий центр називається «мбанза». Цю ж назву має й вівтар, де відбуваються різні жертвопринесення. Та основним центром є будинок бакулу, розташований, як правило, в головному селищі роду. В цьому будинку є жрець (лефуму мпу), посада якого передається у спадок. Головна жри-ця-жінка (ндона нкенто) має право очищати й звільняти від клятв.

Велика увага в традиційних віруваннях африканських народів приділяється фетишам — амулетам, талісманам тощо. Люди, тварини, рослини, земля, мінерали, вода, небесні світила — все це у свідомості африканця підкоряється природній ієрархії, але й сюди здатні втрутитися надприродні сили — магія, чаклунство. У баконго служителі культу предків і чаклуни, як правило, звуться однаково — нганга, але разом з тим кожному з них додається уточнювальна назва, у відповідності зі «спеціалізацією» (нганга бакулу, нганга нкізі та ін.). Чаклуни, котрі чинять зло, мають також велику владу.

У народу бангала, котрий населяє північні райони Конго, дуже поширені анімістичні уявлення, за якими існують: елімо — душа, котра міститься в тілі живої людини; елілін-гі — тінь живої людини; монголі — душа, що залишила тіло й несе зло людям; бвета — духи хвороб. Є також духи природи: неба — йайу, землі — есі, води, дерев, рік, блискавки, лісу. Оскільки від них залежить і добро, і зло, їх прагнуть задобрити принесенням жертв.

Особливо важливим для бангала є підтримування тісного зв’язку з духами предків торо. У кожної сім’ї є невелика хижка, де проходять обряди підношення чи жертвопринесення (найчастіше — дрібних тварин) цим духам. Крім цього, бангала вірять у чудодійну силу різноманітних фетишів банганга, котрі набувають чарівної сили тільки після того, як над ними звершать магічні дії чаклуни.

Віра в чаклунство в народів Чорної Африки залишається й у наш час досить сильною.

У деяких африканських народів картина світу, відображена в релігійній міфах, являє собою досить струнку модель світобудови з елементами стихійної діалектики. Так, у бамбара та догонів джерелом розвитку, становлення світу є протистояння, боротьба протилежних сил.

Домінуючою в традиційних релігіях і такою, що об’єднує вірування різних етносів, є ідея життєвого начала, життєвої енергії чи спроможності. Це начало виявляє себе іноді як сила верховного божества, що запліднює все суще (у народів Центральної Африки — азанде, банен, банда, лутбара та ін.) чи вдихає життя, надає сенсу об’єктам видимого світу.

У традиційних релігіях людина є головним носієм життєвого начала, через неї відбувається примноження й розвиток цього начала. Відомий камерунський історик і теолог Є. Мвенг пише, що спільною основою культури, релігії, мистецтва, технології, політичної, економічної й соціальної організації традиційних африканських суспільств є постійна боротьба життєвого начала зі смертю, з небуттям. Історія людства — це перемога життя над смертю.

Постійне відтворення з покоління в покоління у свідомості африканців уявлень про життєву силу стає основою формування ідеї безперервності життя і взаємозв’язку людей — живих і померлих — з божествами, духами, світом навколишньої природи. У традиційній свідомості існує образ своєрідної ієрархізованої структури Всесвіту: на вершині — бог-деміург, який слугує невичерпним джерелом життєвої сили для предків, засновників кланів; нижче — померлі члени племені, найближчі предки, які є безпосередньою ланкою, що поєднує старших предків з поколінням живих людей; нарешті, в основі — члени відповідного племені з їхніми реальними життєвими проблемами та інтересами. Саме на ґрунті цих уявлень виникають такі характерні для африканського суспільства культ предків і кланова солідарність. Клан сприймається як сукупність живих і померлих членів, як непорушний організм для відтворення й передавання життєвої сили.

Картина світу, що формувалась у традиційних релігіях Африки, включала уявлення про ієрархічність усього сущого. Світ африканця постає в жорстко впорядкованих формах, де все взаємопов’язане, кожен елемент відіграє певну роль і займає визначене місце в ієрархії.

Традиційні вірування африканців досить успішно співіснують із християнством та ісламом. Африканський теолог і релігієзнавець Дж. Мбіті, розкриваючи роль релігії в житті африканця, підкреслює, що ні християнство, ні іслам повністю не задовольняють людину, адже вона не обмежується періодичними релігійними відправами. Саме традиційні вірування постійно наповнюють плинність людського життя, вони в кожній дії людини, в її словах. Навіть починаючи сповідувати іслам чи християнство, африканець не зраджує свої традиційні вірування, і передусім культ предків.

Традиційні вірування тісно пов’язані з обрядами та ініціаціями, що представляють ритуально-символічну сторону життя африканських етносів. Важливим подіям і етапам людського життя відповідають різні обряди. Завдяки цим обрядам особистісні характеристики набувають соціальної значущості, включаються в орбіту відносин соціуму. Цими обрядами супроводжуються народини, змужніння, вступ у шлюбний вік, власне шлюб, народження дітей, старість і, врешті-решт, смерть африканця.

Особливу роль відіграють обряди посвячення в члени таємних союзів, які досі збереглися у багатьох народів Африки. Завдання цих союзів — керівництво всіма сторонами життя й діяльності членів общин, де вони виникли.

Таємні союзи вирішували питання війни і миру, виконували дипломатичні місії, організовували своєрідну систему освіти, здійснювали нагляд за дотриманням норм традиційної моралі, функції судових органів, у них сповідувалася традиційна релігія. Головною метою діяльності цих союзів було виховання корисних членів племені. Так, у племен менде, темне, шербро, коно, локо, лімба, кісі (Камерун) відомий таємний жіночий союз Санде. Чоловіки племені менде об’єднуються в союз Поро. Як правило, всі дівчата племені проходять посвячення. Що стосується чоловіків, то не всі вони є посвяченими в члени таємного союзу. Деякі з них не проходять посвячення через боягузтво чи з інших причин. Такі чоловіки не можуть бути повноцінними членами суспільства. В чоловічому союзі Поро тільки одна жінка, котра є символом єднання чоловіка та жінки, посвячена в його таємниці. В деяких випадках на церемонії ініціації дівчат у бунду[111], на священному місці в лісі, присутні старші члени чоловічого таємного союзу тієї ж общини.