Через рік була закінчена мечеть і в Медині, центрі оази, розвинувши далі архітектурний образ мечеті в Куба. Вона мала вже троє воріт — із західної, північної та східної сторін. Через східні ворота входив Мухаммад, котрий керував спільними молитвами. В центрі мечеті містився басейн для обмивання, а вздовж стін ішла крита колонада. Всередині будівля ділилася на дві частини — чоловічу і жіночу. Водночас мечеть слугувала й прихистком для безпритульних мусульман.
Мухаммад стає на чолі міста, яке пізніше називатиметься Медінат ен-Набі, Містом Пророка, або просто Містом, Мединою. Після кількох військових сутичок з мекканцями була укладена угода: вони визнали над собою владу пророка, навернулися до ісламу, в обмін на це Кааба проголошувалася головною святинею мусульман. Узвичаїлася кібла — правовірний мусульманин під час молитви повинен звертатися в бік Кааби (Мекки).
Отже, Мухаммад проповіддю й силою зброї добився визнання родовою аристократією Мекки. Політичне об’єднання арабів у рамках нової релігійної системи дало змогу арабському купецтву та аристократії боротися з Іраном і Візантією за ключові позиції в міжнародній торгівлі, за політичне домінування на Близькому Сході, в Передній і Середній Азії.
Несподівані наслідки виходу (хіджри) Мухаммада з Мекки так вразили його сподвижників, що один з них, Омар, ставши в 634 році халіфом — наступником пророка, розпочав нове літочислення. Згідно з цим ера ісламу почалася 16 липня 622 року, а по-арабськи — в перший день місяця мухаррам[88]. У 632 році Мухаммад помер і був похований у Медині. Влада перейшла до халіфів. Почалося становлення Арабського халіфату, що характеризувалося жорстокою внутрішньою боротьбою й завоюваннями. Об’єднання арабів під зеленим знаменом ісламу завершили перші наступники Мухаммада — «праведні халіфи». Усі вони були в тісних родинних стосунках з пророком. Абу-Бекр — перший халіф, котрий правив у 632—634 роках, був, між іншим, тестем пророка, віддавши за нього свою десятирічну дочку Айшу. Омар (635—644 рр.) теж був тестем Мухаммада, віддавши за нього дочку Хафсу. Осман ібн аль-Аффан (644—655 рр.) — племінник першої дружини пророка Хадіджі й зять Мухаммада двічі (одружений з дочкою пророка Рукайєю, а після її смерті — з другою його дочкою Умм Кульсум). За Османа була завершена справа, розпочата ще Абу-Бекром, — збирання тексту Корану. Та навіть Коран у руках Османа не зберіг йому життя — його вбили у власному помешканні в Медині ревні мусульмани, котрі звинуватили халіфа в несправедливому розподілі здобичі й милостині та в очевидному упередженому ставленні до близьких родичів, яких він призначив намісниками в підкорені міста.
Після дворічної боротьби із супротивниками четвертим халіфом став Алі (656—661 рр.), двоюрідний брат і вихованець Мухаммада, його зять (був одружений з дочкою пророка Фатімою). Його підтримали рядові мусульмани, незадоволені засиллям за правління Османа представників роду Омейя. Прибічників Алі стали називати «шиїт Алі», тобто «партія Алі». Звідси — назва релігійно-політичної течії шиїтів, яка сформувалася пізніше. Алі започаткував імамат. Він вважав, що на чолі державної влади повинен бути представник пророка. Тільки родинні зв’язки з Мухаммадом дають духовну владу, а разом з нею й право на вищу світську посаду. Через свою досить непослідовну політику стосовно роду Омейя Алі втратив підтримку низів мусульманської общини. Більше того, декого з колишніх союзників він знищив, наприклад так званих хариджитів[89]. Саме один із хариджитів і вбив халіфа Алі в мечеті міста Куфа. В ісламському світі виник глибокий розкол, вплинувши на подальшу долю мусульманської культури.
Халіфом став Муавія з роду Омейя, котрий заснував династію Омейядів. Йому вдалося відкупитися від старшого сина Алі Хасана. Молодший син Алі, Хусейн, очолив повстання проти халіфа, й після поразки в битві під Кербелем 10 мухаррама 680 року його розірвали на шматки, адже ніхто не бажав нести персональну відповідальність за смерть внука Мухаммада. З того часу Хусейн став святим мучеником шиїтів. Щороку в перші 10 днів місяця мухар-рам відбуваються траурні церемонії. Вони складаються з містерій, що зображають події з життя халіфа Алі та його сина Хусейна, і супроводжуються самобичуванням, навіть самогубством релігійних фанатиків. Від цих містерій бере початок театр мусульманського Сходу.
Перевага халіфату над імаматом мала велике значення. Почалася досить швидка ісламізація завойованого населення. Язичники вже були певним чином підготовлені до прийняття ідеї єдиного Бога. Християнське населення Близького Сходу та зороастрійці Ірану «заохочувалися» до прийняття ісламу економічними засобами. В разі прийняття ісламу християни й зороастрійці платили в казну халіфату лише десятину — ушр. Іновірці ж були зобов’язані виплачувати значний земельний податок — харадж (від однієї до двох третин урожаю) і подушну подать — джизію. Звичайно, це не могло не стимулювати ісламізацію.
Іншим важливим фактором поширення й утвердження ісламської культури була арабізація. Цей процес підтримувався розселенням арабських племен на захоплених територіях, знищенням чоловічої частини населення й приведенням до гарему представниць місцевого населення.
Ісламізація передбачала вивчення Корану, але переклад його арабською мовою, якою ця книга написана, заборонявся. Це теж стимулювало вивчення віруючими арабської мови, володіння мовою давало на територіях, захоплених арабами, помітні переваги. Арабська мова стала засобом спілкування, її необхідно було знати для просування по щаблях державної служби, для успішного ведення торгівлі, лихварської справи. Прилучення до арабської мови, безперечно, слугувало поширенню арабо-ісламської культури.
4.4.2. Коран — пам’ятка культури
Коран (араб. кур’ан, букв. — читання) — найважливіша священна книга мусульман, унікальне явище світової літератури. Вплив Корану на духовний і суспільний розвиток народів Сходу дає право віднести його до найцінніших здобутків культурного поступу всього людства. В історії світової культури він посідає місце поряд зі Старим і Новим Заповітами.
Коран є основою ісламу. Він містить регламентації релігійних обрядів, моральні приписи й правові настановлення, визначає звичаї й традиції, найважливіші моменти укладу життя й манеру поводження. Тексти Корану виголошують під час публічних і приватних молитов, державних і сімейних торжеств. Багато слів і виразів із Корану ввійшли в літературну та побутову мову мусульман незалежно від їхньої національності, збагативши їхню рідну мову. Мистецтво, особливо література, народів мусульманського Сходу сповнене мотивів, алюзій на образи Корану. І тут знову буде доречним порівняння Корану з Біблією.
Ця культурна пам’ятка виникла на рубежі двох історичних епох — під час переходу від родоплемінного устрою до класового — і віддзеркалила радикальні зміни основ світогляду народів, які населяли стародавню Аравію. Іслам, як і іудаїзм, формувався й утверджувався досить різким запереченням язичницької культури. Уже в Середньовіччі внаслідок браку культурної спадковості чимала частина Корану стала незрозумілою для мусульман, і його взагалі не читали без коментарів. Ті елементи релігійної свідомості й вірувань, обрядових і культових традицій язичницького населення родоплемінної Аравії VI — початку VII століття, до яких постійно апелює в Корані Мухаммад і які були об’єктом його викривального пафосу, з великими труднощами реконструюються сучасною наукою. Фактично втрачений багатий фольклор осілих і кочових язичницьких, бедуїнських племен, котрих навернули до християнства чи іудаїзму. Передусім зазнала втрат усна традиція, яка передавала їхні міфологічні уявлення. Безповоротно втрачені релігійні перекази іудейських і християнських общин, що проживали на Аравійському півострові, зокрема в Мецці та Медині. Зрештою, ми майже нічого не знаємо про релігійний фольклор пророцьких та богошукацьких рухів в Аравії
VI — першої половини VII століття, до яких належав і сам Мухаммад. Зрозуміло ж, що саме ця культурно-ідеологічна стихія слугувала життєдайним середовищем ідей, образів і мотивів «пророчих одкровень» Мухаммада.
Коран разюче відрізняється від старозавітних та євангельських текстів. Це не цілісний літературний твір з єдиною композиційною схемою, тим більше — не теологічний трактат з послідовним викладом системи віровчення ісламу. Коран народжувався стихійно, віддзеркалюючи вир життя суспільства на зламі епох, і тому не мав будь-якого плану. Він наводить виступи, проповіді, «пророчі одкровення», що вмовляють чи викривають, повчальні історико-релігійні оповіді про долю стародавніх народів і посланих до них пророків, містить притчі й заклинання, етико-правові та обрядові приписи. Усе це було проголошене в різний час протягом більш як двадцяти років, з 610 по 632 рік, перед різними аудиторіями і з приводу різних конкретних обставин, мало зв’язок з різними подіями або ж народжувалося суто внутрішніми спонуками.
Крім релігійно-філософського, законодавчого та істо-рико-культурного, викликає інтерес і літературний аспект вивчення Корану. Це найдавніша пам’ятка прози арабською мовою, що відобразила завдяки художнім засобам етапи еволюції особистості Мухаммада, його утвердження як віровчителя й людини нової епохи. Сприйнятий як слово Аллаха, Коран став джерелом формування єдиної літературної мови арабських народів і стимулом її поширення в країнах Азії та Африки.
Коран виник як усний твір, у такій формі він існував за життя Мухаммада й після його смерті. Усною була вся словесність родового суспільства Аравії, що зумовило специфічні риси йото культури. В цій культурі магічну силу мали слово, звук, а не літера. Системи писемності, характерні в той час для цього регіону (арамейська, сирійська, набатейська, сабейсько-хім’яритська і власна, ще досить примітивна, арабська писемність), використовувалися, головним чином, для торгових і політичних документів. Упродовж майже чверті століття в пам’яті слухачів Мухаммада карбувалися його пристрасні одкровення, проповіді. Їх записи мали випадковий характер і навіть після смерті пророка ще деякий час були приватною справою. Основна частина тексту передавалася по пам’яті.
За існуючою традицією, в 651 році все, що збереглося від одкровень Мухаммада в записах і спогадах сподвижників, було зібрано в одному списку. Один із найповніших списків Корану зберігався у Хафси, дружини пророка. Всі записи коранічних текстів на пергаменті, пальмовому листі, на глиняних черепках і кістках, на камені й клаптиках тканини були зібрані та звірені. Після опитування всіх знавців Корану спеціальна комісія, до якої входили й секретарі Мухаммада, уклала остаточний текст божествен-ної книги. Списки, що суперечили цьому текстові чи мали з ним суттєві розходження, було наказано знищити.
Ще за життя Мухаммада багато з текстів, створених ним, були об’єднані в спеціальні розділи — сури[90]. Частину ж одкровень пророка упорядники Корану звели в сури, спираючись на пам’ять знавців, здоровий глузд, беручи до уваги зміст, ритм і рими окремих рядків. Таким чином, Коран складається зі 114 сур, кожна з яких має свою назву. Сури розбиті на дрібніші фрагменти — айяти[91]. Послідовність розташування сур залежить тільки від їхнього обсягу. Для Мухаммада сури та одкровення існували незалежно одні від одних. Їх об’єднувало, головним чином, те, що вони були частинами небесного Корану, словами Аллаха. Завдяки зусиллям упорядників Коран починається з короткої сури «Фатіха», яка давно стала улюбленою молитвою мусульман, а далі йдуть сури від найдовших на початку до найкоротших у кінці книги.
Улюблена дружина Мухаммада Айша, котрій у рік його смерті виповнилося лише вісімнадцять років, уславилася спогадами про думки, вчинки та дії пророка. Зі слів Айші віруючі запам’ятали тисячу двісті хадисів — оповідей про те, як поводився пророк у тій чи іншій ситуації і що він говорив з того чи іншого приводу. Саме з таких епізодів і виникла Сунна пророка — основа поведінки та законодавства для віруючих. Упорядники Сунни завдяки їй доповнили Коран, відштовхуючись часто не від дійсних фактів і свідчень із життя пророка, а від потреб арабської знаті та купецтва. Збірки, що виникли в пізніші часи, мають у своєму складі понад 60 000 хадисів.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Культурологія. Базовий підручник для студентів вищих навчальних закладів» автора Конверський Анатолій на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 4. СВІТОВЕ СПІВТОВАРИСТВО. СУЧАСНІ КУЛЬТУРНІ ПАРАДИГМИ“ на сторінці 20. Приємного читання.
