Розділ 3. ІСТОРИКО-РЕГІОНАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА КУЛЬТУРИ

Культурологія. Базовий підручник для студентів вищих навчальних закладів

Натуралізм. Якщо романтизм був художнім рухом, що намагався відійти від зображення прози реальності у піднесеність поетичної уяви, то з протилежної настанови виходив інший потужний напрямок мистецтва ХІХ століття — натуралізм. Цей напрямок можна розглядати як результат бурхливого розвитку природничих наук та перенесення їх методів дослідження (спостереження, аналізу) в область художньої творчості. Теоретичні джерела натуралізму походять від теорії еволюції Ч. Дарвіна, філософського позитивізму, естетичної теорії І. Тена. Митці натуралізму намагалися неупереджено й об’єктивно відтворити реальність як фотографію. Письменники (переважно французи — брати Гонкури, Е. Золя, Ги де Мопассан) називали це літературним «протоколюванням» дійсності. В настановах «літературної» фотографії людина розглядалася як вектор взаємодії власної фізіологічної природи та соціальних (побутових, матеріальних, класових) умов існування. Натуралісти прагнули витворити проблемні середовища суспільства, ретельно відтворювали побут та розглядали дії своїх персонажів як відбиток навколишнього середовища, які можуть бути скориговані лише напруженням «крові та нервів» (Е. Золя). Відмінність натуралізму від класичного реалізму полягала у відсутності відповідальності головних персонажів за власні дії. Погана спадковість та згубний вплив середовища, на думку натуралістів, звільняє людину від відповідальності, адже вона постає як жертва зовнішніх обставин, у якої відсутній вибір. Абсолютизація природничих підходів штовхала до сумніву щодо наявності у людей свободи волі, отож детермінізм дуже часто переходив у фаталізм і песимізм.

Інший варіант розвитку реалістичних тенденцій був представлений в імпресіонізмі, який являв собою новий напрямок мистецтва з останньої третини ХІХ століття. Його представники намагалися відтворити реальний світ у його рухливості та мінливості, зафіксувати власний ракурс сприйняття світу та миттєвість вражень. Саме етимологія слова «враження» (фр. — impression) лягла в основу назви напрямку. Походячи з назви картини одного з фундаторів імпресіонізму К. Моне («Враження. Схід сонця») ця назва закріпилася в термінології художньої критики (з початку з принизливим значенням), а потім стала остаточним способом ідентифікації нового напрямку мистецтва.

Імпресіоністи відрізнялися від класичного академічного живопису, відкинувши історичні, міфологічні, біблійні сюжети, але в той же час вони уникали критичних настанов щодо проблемних тем суспільного життя. Імпресіоністи зосередилися на зображенні сучасності в намаганні відтворити його швидкоплинність і неповторність. Цікавість до зовнішнього перебігу подій породила самобутні техніки зображення такі як колористичність тіні, інноваційну техніку мазка.

Розвиток мистецьких практик спричинив появу не лише нових напрямків мистецтва, але й жанрів, зокрема фантастики (Ж. Верн, Г. Веллс) і детективу (Е. По, А. Конан Дойл), а також нових видів мистецтв — фотографії і кінематографа (завдяки розвитку інтеграції технічної та художньої сфери).

Інтенсивність інтелектуального розвитку протягом

ХІХ століття набула в західноєвропейській культурі незнаних досі масштабів, спричинила появу інтелектуального снобізму на межі ХІХ—ХХ ст. Проте такий стрибок викликав не лише захоплення, але й острах, небезпеки технократизму. Тому просвітницький оптимізм початку століття і віра в керівний статус розуму замінюється відчуттям кризи культури, що досягає свого апогею у ХХ столітті.

Висновки до розділу. Історична динаміка модифікацій західного типу культури демонструє певну закономірність. Відродження являє собою висування авторитету античності проти авторитету схоластики. Реформація — авторитету віри проти авторитету церкви (впевненість проти обрядності). Просвітництво — авторитету розуму проти авторитету віри, забобонів (Г. Гадамер). ХІХ століття на засадах «культу розуму» індустріалізує сферу виробництва. Початок ХХ століття — це індустріалізація аграрного господарства та культури й одночасно криза універсальності культу розуму.

Єдність культури західного типу полягає в спільності коренів Відродження, Реформації та Просвітництва, які, кожне по-своєму, але висували домінанту суб’єкта, критичного мислення перед догматизмом. Загальною характеристикою західної культури є спосіб вирішення конфлікту між розсудом і чуттєвістю, прагматичністю і незацікавленістю. Результатом формування новоєвропейської культури стає світосприйняття з визначеним центром, як точкою відліку в чіткій системі координат. Тому в сфері знання панує ра-ціоцентризм, в історії — футуроцентризм, у культурі — європоцентризм, тобто визнання Європи як найбільш досконалої, правильної моделі культури. Тенденції вестернізації (дотримання взірців ідеалів західноєвропейської культури) інших культурних ареалів та раціоналізації їх культурних полів, дозволяють навіть на початку ХХІ століття говорити про незавершеність характеру «проекту модерну» (Ю. Га-бермас). Хоча багато культурологів доводять наявність ситуації постмодерну.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

1. Охарактеризуйте гуманізм як стиль думки і стиль життя епохи Ренесансу.

2. Перерахуйте періоди розвитку Відродження.

3. Який період культурного розвитку і чому став добою формування художнього поля Європи?

4. Що таке секуляризація культури?

5. Що було причинами та приводом культурних зрушень Реформації?

6. Дайте визначення Просвітництву.

7. Охарактеризуйте художні стилі доби Просвітництва.

8. Якими є етапи індустріалізації й урбанізації новоєвропейської культури?

9. У чому полягає криза культури ХІХ століття?

10. Що є підставою єдності західного типу культури?

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

Баткин Л. М. Итальянское Возрождение. Проблемы и люди. — М., 1995.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Культурологія. Базовий підручник для студентів вищих навчальних закладів» автора Конверський Анатолій на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 3. ІСТОРИКО-РЕГІОНАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА КУЛЬТУРИ“ на сторінці 69. Приємного читання.