Релігійний зміст багатьох творів барочного мистецтва, збагачений тілесною досконалістю образів і життєрадісністю, динамічністю композицій, був відпрацьованим в художній практиці Ренесансу. Народність характеру сюжетів та орнаменталістики бароко не заперечує пишного, часом грандіозного характеру архітектурних і скульптурних ансамблів. Найбільш яскраво бароко проявляє себе в таких мистецтвах, як архітектура (Л. Берніні, Б. Растреллі), живопис (М. Караваджо, П.-П. Рубенс), музика (Й. Бах, Г. Гендель, А. Вівальді).
На базі бароко у першій половині XVIII ст. у Франції розвивається стиль рококо (від фр. rocaille — подрібнене каміння, декоративна ракушка). Спочатку він виник як спосіб прикрашання гротів та фонтанів, що імітували природні утворення. Потім термін став застосовуватися як назва організації внутрішніх інтер’єрів. Характерними рисами рококо є вишуканість, декоративна завантаженість, орнаментальний ритм. Сюжетні колізії рококо спрямовують увагу на міфологію, еротичні ситуації, приватний комфорт. Найбільш повно це було розкрито у придворному мистецтві Франції (живопис — А. Ватто, Ф. Буше; музика — Ж.-Б. Люллі). Рококо прикрашало приватні сфери життя французької аристократії.
Публічний простір Франції зайняв інший мистецький напрямок — класицизм, що стає офіційним художнім стилем державної системи абсолютизму. Проте їх зв’язок проявляється не лише у формі контактів з владою та двором (хоча цей момент, безумовно, присутній), а у тій піднесеності духу і поліпшенні загальної ситуації, що її ця форма влади представляла.
Класицизм у новій культурній ситуації відновив культ героя — сильної, активної, дійової особи, що мріє про щастя та досягає його. Такими є головні персонажі трагедій Ж. Расіна та П. Корнеля, а також комедій Ж.-Б. Мольє-ра, хоча без піднесеного пафосу. Єдність краси та добра наближує класицизм до гуманістичних ідеалів Відродження. На відміну від ренесансного мистецтва класичний герой шукає гармонії зі світом, виходячи не з природи самої людини (ця ілюзія Відродження була вже подолана), а з суспільного оточення. Поетичні образи старовини — Медея, Горацій, Нерон і Сід — були виразниками абсолютної пристрасті. Моральні орієнтири мали врівноважувати колізії драматичного конфлікту героїв. Тому класичні герої ставали моделями свого часу і своєї культури. Раціоналізована мораль і мала виступати тією силою, що підтримує героя в хаосі гедоністичних прагнень у драматичних життєвих колізіях і соціальних конфліктах. Саме тому архітектура і театр стали тими видами мистецтва, де класицизм досягнув значних вершин, на відміну від музики, ліричної поезії та живопису: строкатий, примхливий світ фарб, звуків та безпосередніх емоцій був чужими класицизму. Лише дидактичні завдання вдавалися класицизму, отож
Н. Буало виклав у віршованій формі маніфест класицизму в праці «Мистецтво поетичне». Проте синтез драматургії, музики та пластики, що створювали художньо цілісний образ, відповідав гармонійному світогляду і прагненню до морального ідеалу.
Сценічна дійсність класицизму не була схожа на реальність, якщо абсолютизувати зовнішню подібність. Завдання мистецтва типізувати художню ситуацію так очищувало «матеріал життя» від усього випадкового і несуттєвого, що емпіричні подробиці отримували принципово інший вигляд. Проте в цілому класицизм став апогеєм розвитку естетичного принципу мімезису (наслідування), оскільки він ставив за мету відобразити «прекрасну природу» (Н. Буало), тобто «розумність» світового порядку в єдності трьох основних цінностей: істини, добра і краси.
Формалістичний характер реалізації цих завдань відбився в умовності стилю класицизму, зокрема в правилах трьох єдностей (дії, часу та місця) класичної драматургії. «Необроблена природа» здавалася класицистам низькою, вульгарною. Тим самим диференціація «високого» і «поганого» смаку демонструвала соціокультурну необхідність в стратифікації та інституалізації художнього поля.
Бурхливий розвиток художніх практик, процес автономізації мистецтва в окрему форму культури спричинює потребу в його інституалізації, тобто виникає необхідність у спільноті, яка була б не лише носієм художніх цінностей, але й осередком їх відбору, класифікації, трансляції і розвитку. Тому епоха Просвітництва стала періодом, де започаткувалася практика проведення художніх виставок, спочатку як виняткових подій, а згодом як системи. З другої половини XVII ст. вже діяли виставки членів Паризької академії, а з початку XVШ ст. — публічні виставки в салонах Лувра.
Бароко і класицизм, які оформились, відповідно, в Італії та Франції, стали загально-європейськими художніми стилями і знайшли своєрідні національні втілення в інших країнах. Між тим, в Нідерландах, де «дух капіталізму» проявився з найбільшою інтенсивністю, все більше проявлялися тенденції нового художнього стилю — реалізму. Тенденції реалізму лише пробивали собі шлях і не знайшли систематичної розробки в естетичній теорії свого часу. Проте критичний потенціал і діалектичність осмислення дійсності та демократичність образів надали реалізму широкої перспективи розвитку. В цілому всі стилі мистецтва доби, зокрема бароко і класицизм, відповідають тенденціям реалізму, оскільки вони характеризуються секуляризацію художньої свідомості, а, отже, автономізацією сфери мистецтва.
Культура доби Просвітництва. Висновок. Ідеали класичної раціональності в найбільш чистому логічному вигляді були обґрунтовані саме за доби Просвітництва. Вони були виражені не лише в сфері науки, але й права, моралі, мистецтва й освіти. Навіть політичні гасла виражали ідею побудови царства розуму на землі. Проте результати просвітницьких зрушень не завжди виявлялися такими, як очікувалися самими просвітниками. Зміщення акцентів у культі розуму відбулося вже в наступному періоді розвитку західної культури.
3.6.4. XIX століття
ХІХ століття стало періодом індустріалізації західної цивілізації, яка до кінця зазначеного періоду охопила навіть деякі країни Сходу, наприклад, Японію.
Матеріальна культура XIX століття. Індустріалізація передбачає не лише перехід від ручної праці до машинної, але й постійне вдосконалення виробництва як провідного принципу розвитку. Технологічні новації з виробництва проникають в інші сфери життя. Радикальні зміни в культурному ритмі спричинили виникнення парового транспорту: паровоза Дж. Стефенсона (1814 р.), пароплава Р. Фултона (1807 р.). Винайдення в середині ХІХ ст. електромагнітного телеграфу, поліграфічних машин швидкого друку надали цьому періоду назви «віку пари та заліза». Сприйняття простору і часу в системі речей з використанням паровоза, залізниць загального використання, телеграфу кардинально змінюється. В першу чергу змінюється сам характер праці: людина з джерела енергії або майстра, який любовно створює індивідуалізовані речі, перетворюється на додаток до машини, виконуючи ті операції, які ще залишилися не автоматизованими. Тим самим праця остаточно стає знеособленою.
Остання третина ХІХ ст. відкрила нові джерела енергії: нафту та електрику. Відповідно, виникають нові галузі промисловості: хімічна (вироблення барвників, штучні добрива, синтетичні речовини, вибухові речовини), електрохімія, електрометалургія, де використовувалися такі технології, як зварювання, виплавка сталі (обсяг її виплавки стає показником технічного розвитку країни). В 1864 р. французький металург П. Мартен спорудив першу мартенівську піч для виплавки сталі, цей метод залишався найпрогресивнішим до середини ХХ століття.
Індустріалізація всіх сфер життя остаточно підриває консервативність і повторюваність, а також нестабільність аграрних цивілізацій (лихоліття неврожаїв та голоду, що повторювались періодично, полишають Європу саме у ХІХ ст.). Відтепер людина більше залежна не від циклів врожаю, а від енергетичної бази, яка потребує регулярного оновлення. Новаторство стає критерієм і показником всіх сфер людської діяльності. В цій нескінченній перспективі розвитку людина постає як нескінченно мала величина, що губиться серед здобутків високої культури (у художній формі образ «зайвої людини» яскраво представлений у творах О. Пушкіна, М. Лермонтова, М. Гоголя, Ф. До-стоєвського). Машина перетворюється на самодостатню цінність, що вимагає безперервного технологічного оновлення і в той самий час визначає економічний статок, військовий потенціал, міжнародний статус. Демонстрація досягнень науково-технічного прогресу здійснюється на міжнародних промислових виставках, які організовуються відтепер регулярно. Тобто міжнародні відносини, окрім традиційно політичної сфери, отримують характер промислового співробітництва та конкуренції.
Спроба французької буржуазії перекроїти карту Європи в період наполеонівських воєн завершується невдачею, а тому політика перерозподілу світу зміщується в бік колоній.
Вони вже є не так джерелами сировини, дешевої робочої сили (зокрема рабської), дорогоцінних металів, а стають місцем організації виробництва та торгівлі. Для цього з Європи вивозяться капітал та технології. Глобалізація світового простору супроводжується економічним розподілом світу на сфери інтересів міжнародних організацій (не лише держав).
Економіка остаточно відмежовується від конкретного характеру праці та виробництва в цілому. Капітал стає анонімною силою, яка характерна для стадії «пізнього» (В. Зомбарт) або «імперіалістичного» (Дж. Гобсон,
В. І. Ленін) капіталізму. Цей період характеризується пануванням монополій (з грецьк. — «продаю один», тобто фірма (трест, синдикат, картель, концерн), що не має вагомих конкурентів у результаті концентрації виробництва та капіталу) та фінансових капіталів. Монополії дозволяли здійснювати централізоване управління цілою галуззю (вдосконалити технічну базу, знизити собівартість продукції, опанувати стихію ринкової конкуренції), але в той же час їх методи лобіювання інтересів були неоднозначними.
Спекуляція акціями та іншими цінними паперами (тобто фінансовий ринок) отримує самостійну логіку руху, віддаляється від грандіозної праці промисловості. Завдяки акціям власність (підприємство, матеріальні основи виробництва) переходить з рук у руки, стає знеособленою.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Культурологія. Базовий підручник для студентів вищих навчальних закладів» автора Конверський Анатолій на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 3. ІСТОРИКО-РЕГІОНАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА КУЛЬТУРИ“ на сторінці 67. Приємного читання.
