Розділ 3. ІСТОРИКО-РЕГІОНАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА КУЛЬТУРИ

Культурологія. Базовий підручник для студентів вищих навчальних закладів

Виокремлення університету як цеху-майстерні з навчання не лише конкретній професії, а саме закладу, який формує певний взірець людини і фахівця, свідчить про початок процесу інституалізації освіти. Окрім цієї інноваційної функції, університети виконували ще одну, не менш важливу — лабораторії для наукових досліджень і, відповідно, почався процес автономізації науки.

Наукові здобутки Відродження. Гаслами нової доби стало відновлення духовного зв’язку з надбаннями античності. Але це не було сліпе копіювання, а створення нового, продуктивного типу культурного синтезу, що став підґрунтям для розвитку науки.

Людина вже розглядалася не просто як апогей земного творіння, а, в першу чергу, як джерело творчості. Людина стала творцем власного життя і володарем природи — думка, що принципово неможлива в межах античної парадигми і мала суто середньовічне походження. Культи таланту, індивідуальності, новизни — стають новими стратегіями розвитку західної культури, починаючи з доби Відродження. Без цього неможлива ідея експериментального дослідження, що передбачає уявлення про суб’єкт, який протистоїть в якості активного начала матерії і виявляє та використовує її властивості шляхом силового впливу на неї. Постать ученого, що «виманює» і «викрадає» таємниці природи, дуже поширена серед європейських персонажів (приміром Фауст — такий же класичний персонаж Відродження, як і дон Жуан). Штучно створені умови покликані проявити досі приховані сут-нісні зв’язки, які людина може використовувати на власні потреби. Недаремно в цей час було поширене порівняння експерименту з тортурами.

Реабілітація утилітарних інтересів і практичної діяльності людини звільнили свідомість європейців від гніту гріховного начала. Будь-яка людська діяльність, а не лише інтелектуальна, починає розглядатися як цінність і джерело людського багатства. Ренесанс породжує нову модель співвідношення книжної вченості і практичної діяльності, усунувши межу між митцем, ученим-теоре-тиком і механіком-інженером. Класичним прикладом ренесансного титанізму, що поєднував у собі всі таланти, є постать Леонардо да Вінчі. Сама наука ще не сприймається як суха теорія (і навіть у цьому сенсі протистоїть схоластичним розробкам), а є втіленням повноти життя. Так геніальний Леонардо визначає живопис як найвищу з наук, оскільки він об’єднує точність знання з яскравістю форми.

Зберігається середньовічна настанова погляду на природу як поля діяльності людини. Проте акценти суттєво зміщуються. У ренесансній теорії пантеїзму (пан з лат. — все, теос — бог) остання є не відчуженим від Бога результатом творіння, що не містить активного начала, а стає тотожною Богу сутністю, що має творчий потенціал (М. Кузанський, Дж. Бруно). Природа отримує власний онтологічний статус і сприймається як сукупність речей, в універсальній сутності якої розчиняються окремі відмінності. Сутність природи можна пояснити нею самою (у Б. Телезіо це ще не наукове, а натурфілософське твердження). Універсальність та нескінченність божественної сутності забезпечує єдність різноманіття природних явищ. Так, експерименти, поставлені в Лондоні, повинні мати такі самі результати і в Римі, і в Парижі. Небесні тіла виявилися керовані тими ж таки законами механіки, що діяли і на землі. Всі ці відкриття сприяли розумінню однорідності простору та часу, але в той же час їх нескінченності. Саме на тлі натуралістичного пантеїзму формується геліоцентрична система (М. Коперник), теорія нескінченності світів (Дж. Бруно).

Світоглядна революція Ренесансу повністю трансформувала астрономію. Польський чернець М. Коперник повністю переосмислив пануючу за часів Середньовіччя теорію Птоломея і відновив ідею Аристарха Самосько-го. У праці «Про обертання небесних тіл» (1453 р.) він спростував геоцентричну систему і обґрунтував теорію обертання Землі навколо власної осі та навколо Сонця.

Тим самим була обґрунтована думка про відносність руху. Наукова теорія Коперника також мала світоглядні наслідки: була зруйнована дихотомія небесного та земного, що була абсолютизована Середньовіччям. Уперше було визнано, що небесне тіло складається з матеріальної субстанції.

Теорія Коперника не була досконалою: недостатньо фізично обґрунтована, не мала пояснення причин руху планет за орбітами, але вона зробила принципово новий крок в історії цивілізації. Якщо раніше світогляд визначав предметне поле науки, то відтепер наука почала впливати на формування картини світу. Саме тому вона зустріла потужний опір з боку католицької церкви.

Однак, як і в давні часи, ця теорія не узгоджувалася зі спостереженнями астрономів, зокрема зі спостереженнями датського астронома Тіхо Браге, який створив великі і точні астрономічні таблиці. У 1609 р. Йоганн Кеплер, астроном і астролог при дворі німецького імператора, проаналізував таблиці Тіхо Браге і шляхом копітких обчислень показав, що Земля обертається навколо Сонця, — але не по колу, а по еліпсу. Таким чином, початок доби новоєвропейської культури став епохою «піднесення науки», попри її достатньо еклектичний характер і магічний контекст. У першу чергу, астрологічний (оскільки і Тіхо Браге, і Йоганн Кеплер були за посадою придворними астрологами) контекст, а також алхімічний. Причому метою алхімічних пошуків було не збагачення, а дивовижне перетворення світу, оновлення (створення) нового, дивовижного космосу. Формуються орієнтація на натурфілософію та інтерес до природи; об’єктом дослідження стають природні речовини. Трансмутація тлумачиться як перехід одних речовин в інші та процес одухотворення матерії. Пошуки «філософського каменя» стають джерелом цього революційного запалу.

Іншим науковим відкриттям доби Ренесансу стала розробка описової анатомії А. Везалієм. Його праця «Про будову людського тіла» була проілюстрована художниками школи Тіціана. Малюнки не були статичними, демонстрували порівняння трупів, живих натурників, скелетів людей і тварин. Його анатомічна концепція виявляла аналогію організму людини і механізмів. Суглоби розглядалися як шарніри, а серце — як насос. Кістки і м’язи уподібнювалися блокам і важелям. Така концепція свідчить про екстраполяцію законів механіки на будову людини. Панування механічного уявлення про світ свідчить про початок нового періоду — доби класичної науки.

Мистецтво Ренесансу. Секуляризація духовних просторів суттєво вплинула на художнє поле культури. Воно, як і всі сфери духовного виробництва, починає звільнятися від авторитету релігії. Автономізація мистецтва найбільш яскраво виявила початок нової ери і принципову відмінність модерної культури від традиційної. Саме тому динаміка царини Аполлона найбільш наочно демонструє періодизацію доби Відродження.

Видатні італійські гуманісти — «останній поет Середньовіччя» і перший поет нової епохи Данте Аліг’єрі, фундатор європейської ліричної поезії Франческо Петрарка та автор збірки світських новел «Декамерон» Джованні Боккаччо — створили італійську літературну мову. Їхні художні твори були першими, що написані національною мовою і водночас — мовою нової епохи. Художні образи нової літератури, індивідуалізовані характери, нові сюжетні лінії виражали гуманістичні ідеї Ренесансу.

Яскраво новітні художні тенденції проявляються в архітектурі. Філіппо Брунеллескі натхнений античними зразками, зокрема римським пантеоном (храм усіх богів) пропонує флорентійцям побудувати храм із куполом 114 метрів заввишки. Технології такого будівництва були втрачені європейцями більш ніж тисячу років тому. Церква Санта Марія дель Фьоре у Флоренції стала дивом, що сповістила про початок нової епохи. Товариш Брунуллескі скульптор Донателло, що разом з ним їздив вивчати римські художні досягнення, став засновником індивідуалізованого скульптурного портрета. Ці починання відкрили галерею витворів мистецтва Альберті, Амма-натті, Браманте, Верроккьо, Мікеланджело, Челлінні, що змінили зовнішній вигляд Європи.

Але найбільш повно ренесансне мистецтво проявило себе в сфері живопису. Воно не лише створило технологію малювання олійними фарбами і відкрило технічні прийоми (світлотінь, що надає фігурам об’ємності; розташування фігур на картині в кількох планах, що допомагає досягти глибини зображення, перспективи), а, в першу чергу, легітимізували для глядача погляд з певного ракурсу, тобто суб’єктивний погляд на світ. Тоді як середньовічні ікони зображували світ з позиції Бога, який знаходиться одночасно всюди, а тому немає ракурсу сприйняття світу. Ренесансний живопис обґрунтував новоєвропейське сприйняття «картини світу» (М. Гайдеггер), долаючи християнські канони зображення.

Усі витвори мистецтва Відродження, попри їх сюжетну, жанрову та видову різноманітність, виражали ідею возвеличення людини-творця, що долає життєві колізії та виходить переможцем у драматичній боротьбі з долею завдяки тому, що сприймає виклики і слідує поклику свого серця, навіть якщо доведеться загинути.

Таким чином, художня культура європейського Відродження, гуманістичний пафос якої забезпечив митцю право розширити набір дозволених сюжетів — окрім традиційно біблійних, Ренесанс вводить у сферу художньої комунікації міфологічні та побутові теми. Саме ця різноманітність підходів до інтерпретації царини Аполлона фундує в новоєвропейській культурі ідею свободи індивідуальної творчості. Це принципово відрізняє історичний стиль культури від цивілізації, заснованої на традиції. Хоча Середньовіччя обґрунтовує ідею індивідуальної (а не родової) відповідальності та ідею персонального духовного зростання, хоча людина і визнається подібною до Бога саме своєю здатністю до творіння, найвищим творцем в уявленні людей залишається Бог. Зрушення вбік від цієї догми за доби Відродження лише розпочинається. Саме для того, щоб хтось був спроможний оцінити красу божественного творіння, і була створена людина, обґрунтовує цю думку італійський гуманіст

Дж. Піко делла Мірандола в широковідомій «Промові про гідність людини».

Мистецтво стало справжнім рушієм процесу творення певного культурного ідеалу, який, у свою чергу, суттєво впливав на всю систему формотворчих елементів мистецтва. Тим самим, Ренесанс досяг певної рівноваги між традиційністю та новаторством, між язичництвом і християнством, між тілесним і духовним, між людським і божественним.

Культура Відродження. Висновок. Таким чином, Відродження, критикуючи схоластичний стиль мислення, не виступає відкрито проти католицизму. Проте його розробки дозволили переосмислити догмати християнства і сформувати ті засади світської культури, що уможливили подальшу модернізацію західної цивілізації і зокрема підготували грунт для руху Реформації. Саме ренесансний пошук свободи інтерпретації розчистив шлях індивідові як суверенному суб’єкту віри.


3.6.2. Загальна характеристика культури доби Реформації


Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Культурологія. Базовий підручник для студентів вищих навчальних закладів» автора Конверський Анатолій на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 3. ІСТОРИКО-РЕГІОНАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА КУЛЬТУРИ“ на сторінці 62. Приємного читання.