Коханню присвячені «Героїні» («Послання») Овідія — листи видатних міфологічних героїнь до коханців, котрі покинули їх. Кохання відігравало значну роль у його «Метаморфозах». Це — збірка поем на міфологічні теми про перетворення людей на рослини, тварин та зірки. Овідій залишив нам у цьому творі систематичний виклад античної міфології, а його поетичний талант, його техніка віршування зробили «Метаморфози» всесвітньовідомим твором літератури.
Про кохання писав і Горацій, але творчість цього поета більш витончена і лірична, поєднана до того ж з філософськими роздумами й тонкими спостереженнями. Незважаючи на захоплення Римом і Авґустом та впевненість, що немає нічого вищого за служіння батьківщині, у Го-рація все ж домінує думка, що життя дуже коротке, аби позбавити його маленьких радощів. Разом з тим Горацій високо цінував місію поета й поезію як засіб виховання тонкого смаку та людських чеснот. Для цього поет повинен вивчати людську природу, філософію, культуру. Сам Горацій як майстер поетичного портрета створив цілу поетичну галерею своїх сучасників. Прилучивши вічний Рим до мистецтва високої поезії, він вважав, що завоював собі право на безсмертя в пам’яті народу.
Держава-поліс періоду грецької класики пильно дбала про освіченість (пайдейя) та культурне життя своїх громадян, наслідком чого був досить високий рівень їхніх культурних запитів. Афіни класичної пори — місце, де мистецтво, філософія, наука стали невіддільним компонентом повсякденного життя. Афінян оточували високохудожня архітектура та скульптура; для них існували театр, гімнасіони й палестри для фізичних тренувань на дозвіллі; просвітянська діяльність філософів на вулицях міста створювала особливу атмосферу пошани до освіченості. Крім того, демократична політика, що стала життєвим обов’язком кожного громадянина, проводилася у формі змагання в красномовстві, у боротьбі думок. Слово стає переважним засобом досягнення політичного пріоритету. Цінувалося вміння переконувати людей, керувати настроєм юрби. Великий успіх мала освітня діяльність софістів. Вони були першими платними вчителями філософії, красномовства та інших знань, потрібних кожному громадянинові афінського демократичного поліса. До традиційних для грецької освіти предметів, — читання, письма, лічби, гімнастики й музики додалася риторика, мистецтво усного слова. Xоча в класичну епоху освіта ще не була юридично обов’язковою, афіняни вже на початку Пелопоннеської війни могли пишатися тим, що серед них немає жодного неписьменного.
Античність відзначалась з ранніх часів появою освітньої системи, яку потім наслідували й римляни завдяки просвітницькій діяльності першого перекладача грецьких літературних пам’яток на латину й фактично створення її літературної форми для римлян Титома Лівія Андроніка, грека, захопленого у римське рабство, але відпущеного за великі заслуги на волю. Він же й створив перші освітні заклади, де вивчалась писемність на латинських перекладах Гомера, Гесіода, грецьких трагіків та комедіографів. Досконалість освітньої системи античності цінувалась у наступні часи й успадкувалась як культурою Візантії, так і західноєвропейською культурою ще довгі століття по тому. Латина стала мовою європейського культурного світу, його релігії, науки. Комплексне знання грецької та латинської мови було ознакою класичної освіченості. Заклавши основи поцінування досконалої гармонійної людини, поєднавши раціоналізм із допитливістю, довершеністю в різних формах людської майстерності та мистецтва (техне), антична традиція освіти та формування людини не тільки вплинула на всю культуру середземноморської ойкумени, а й увійшла в подальшу європейську культурну практику.
3.4.6. Антропоморфність художньої культури
Мистецтво Греції архаїчної доби також виявляє засади нового світобачення. Естетичним ідеалом і вищим худож-нім-принципом Еллади, починаючи з архаїки, стає людина зі своїми реальними здібностями та можливостями, з притаманною їй красою, реально втіленим добром (калока-гатія), гармонією зовнішнього і внутрішнього, духовного і фізичного в ній.
Хоча в мистецтві грецької архаїки ще досить помітні «спадкові» риси крито-мікенського, чи геометричного (періоду «темних віків») стилю, а також сліди впливу сусідніх східних культур (особливо Єгипту), все ж таки це своєрідне за змістом і формою мистецтво.
У VII—VІ століттях до нашої ери після довгої перерви розпочинається храмова грецька архітектура. У VI столітті до нашої ери виробився єдиний загальногрецький тип храму — прямокутної будови з одинарною чи подвійною колонадою з усіх боків, прообразом якої був мікенський мегарон. Склалися основні конструктивні та художні особливості двох архітектурних ордерів: дорійського — сувора могутність і ваговита масивність усієї будови та її елементів, поширеного на Пелопоннесі й у містах Великої Греції (Південна Італія та Сицилія), та іонійського — витончена, струнка будова з дещо надмірною пишністю декоративного оздоблення, популярна в грецькій частині Малої Азії, в деяких районах материкової Греції. Виконані з каменю, вапняку чи мармуру, барвисто розфарбовані, храмові будови були прикрашені монументальною, теж розфарбованою, скульптурою. Барвистість оздоблення та білизна мармуру створювали особливу ошатність і святковість грецької архітектури.
Рання грецька скульптура, що виникла близько середини VII століття до нашої ери, має виразні риси східного скульптурного канону, її типові зразки — скульптурні зображення юнацької (курос) і дівочої (кора) фігур: досить недосконалі пропорційно, статично одноманітні, фізіономічно типізовані зображення з явними східними перебільшеннями деяких деталей. Але це вже захоплений гімн людській тілесній довершеності, вогнистій молодості й життєвій сназі. Зображення людського тіла поступово вдосконалюється вже наприкінці VI століття до нашої ери, зробивши грецьку скульптуру неперевершеною цінністю не лише грецької античної, а й світової культури, її розквіт припадає на наступний, класичний період.
Наймасовішим видом архаїчного грецького мистецтва став, завдяки розмаїттю й динамічності, безперечно, ва-зовий розпис. Тут здійснюється найбільше художніх нововведень та експериментів. Широкий сюжетний діапазон вміщує як міфологічні сцени, так і жанрові епізоди: сторінки повсякденного життя грецького демосу нарівні з епізодами аристократичного життя. Найвідоміші зразки чорно-фігурного та червонофігурного грецького вазопису стали неперевершеними ілюстраціями історії своєї країни.
Отже, хоча в архаїчну епоху культурне життя Греції ще не набрало завершених форм, а лише перебувало на стадії свого становлення, всі основні типи та форми грецького мистецтва вже виникли. Більше того, чітко означилися його головні художньо-естетичні принципи.
Надбання духовної культури Греції V століття до нашої ери містили в собі провідні тенденції культурного розвитку Еллади: від всееллінської солідарності, демократизму до полісної самосвідомості вільного громадянина. Збіг духовного пафосу основних ціннісних орієнтацій з адекватною формою їх втілення та відображення в різних сферах культурної діяльності Греції робить тогочасні культурні надбання класичними взірцями грецької античності.
Афіни, як центр найпередовішого й демократичного грецького соціуму, стали місцем розквіту грецького культурного генія, особливо за часи правління Перикла. Вольтер назвав цей період «віком Перикла». Хоча він тривав лише кілька десятиліть, велич досягнутого гідна такого визначення.
Політична гегемонія Афін сприяла перетворенню Аттики на своєрідне перехрестя культурних потоків у грецькому світі. Дорійська традиція Коринфа та Егіни, східні мотиви іонійського стилю полісів Малої Азії та островів Егейського моря, поєднавшись з еллінською витонченістю й винахідливістю, дали той плідний синтез, якому класична грецька культура зобов’язана своєю унікальністю й неповторністю.
Завдяки зусиллям Перикла в Афінах зібралися найкращі сили Еллади. Вождь афінської демократії добре знався на мистецтві, був великим шанувальником учених. Вершиною його копіткої культурної діяльності стала відбудова зруйнованого персами афінського Акрополя. Перикл залучив до цієї роботи найкращих архітекторів на чолі з видатним Фідієм.
Ще за часів архаїки, від самого початку свого існування, Акрополь був не лише окрасою Афін. Біля цієї полісної святині проходило все суспільне життя громадян. Акрополь був символом єдності греків, захистом від ворогів. Новий Акрополь став утіленням нового суспільного й художнього ідеалу звільненого еллінського світу.
Загальний ансамбль афінського Акрополя — довершена модель грецького класичного мистецтва з притаманним йому поєднанням строгої впорядкованості та пропорційності з конкретністю чуттєвої дійсності. Художньо досконалий архітектурний ансамбль гармонійно вписаний у природний ландшафт. Композиція ансамбля не симетрична, і це збільшує ефект внутрішньої свободи за бездоганної врівноваженості складників.
До складу афінського Акрополя ввійшли славетні бі-ломармурові будівлі Пропілеїв (архітектор Мнесикл), найбільша споруда — храм Парфенон (архітектори Іктін, Кал-лікрат під керівництвом Фідія), храм Ерехтейон, гігантська бронзова статуя Афіни Промахос (Войовниці) — шедевр скульптурної майстерності Фідія. Друга скульптурна робота Фідія, статуя Афіни Парфенос (Афіни-діви) для храму Парфенон не збереглася.
Ще за давніх часів афінський Акрополь визнано най-видатнішим витвором античного будівництва. Він є пам’яткою високої класики, вершиною розвитку грецької архітектури тих часів. Широко відомі споруди раннього класичного етапу грецької архітектури — скарбниця в Дельфах, храм Афіни Ахайї на острові Егіна, храм Зевса в Олімпії.
Наслідуючи архаїчні художні принципи, класична архітектура у своєму розвитку розширює їхні жорсткі рамки, вносить усілякі новації в монументальне будівництво. За період класики постає тил периптерного храму та його скульптурного декору. Його естетична будівля (храм як гігантське сховище для статуї бога та храмових скарбів) є уособленням еллінської всенародності, що розумілася як полісна товариськість, відкритість, привселюдність.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Культурологія. Базовий підручник для студентів вищих навчальних закладів» автора Конверський Анатолій на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 3. ІСТОРИКО-РЕГІОНАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА КУЛЬТУРИ“ на сторінці 45. Приємного читання.
