Уманцев Ф. Искусство Древнего мира. — К., 1996.
Художня культура світу (регіони) / За ред. Н. Миропольської. — К., 2003.
Шинкаренко О. В. Культура Індії // Історія світової культури. Культурні регіони: підручник / авт. колектив: В. І. Панченко, Л. Т. Левчук, В. В. Єфіменко та ін. — К., 1997.
3.4. АНТИЧНІСТЬ ЯК ТИП КУЛЬТУРИ
3.4.1. Демократизм, республіканізм, ідея громадянства.
3.4.2. Свободолюбство, світський характер релігії та міфології.
3.4.3. Космологізм, законовідповідність.
3.4.4. Раціоналізм, любомудріє.
3.4.5. Інтелектуалізм: літературні традиції, освіта.
3.4.6. Антропоморфність художньої культури.
3.4.7. Театральність, агоністика.
3.4.8. Культурне значення античності.
Антична культура — це доба якісних змін в історії людської цивілізації, період народження нових форм суспільного й культурного життя. Для нас вона важлива насамперед тим, що заклала підвалини європейської культури. «Антична культура — колиска нашої цивілізації, саме тут сформувалась філософія, наука, мистецтво, раціональне мислення та форми життя греків, їх геній досі хвилює і до певної міри надихає людей нового часу» (В. Н. Розін). Це настільки значиме та фундаментальне явище всесвітньої історії, що в присвячених йому працях, яких у культурології нараховується величезна кількість, і на сьогоднішній день не має його вичерпного та несуперечливого трактування. Проте в результаті цих дослідницьких зусиль склалась характеристика античності як типу культури.
Поняттям «античність» прийнято позначати культуру стародавніх греків та римлян. Це поняття за своїм походженням не є грецьким, а було введене італійськими гуманістами епохи Відродження щодо греко-римської культури, яку вони вважали за найдавнішу (від лат. antiquitas — давнина).
Щодо хронологічних меж античності серед дослідників досі немає одностайності. Історики датують перші вияви культурного життя на території Греції Ш—П тисячоліттям до нашої ери, а межею завершення існування античного світу вважається V століття нашої ери. Культурологи вбачають її культурну своєрідність у межах 1500—1300 років, починаючи з ГХ—УШ століття до нашої ери. З точки зору вияву класичних рис античної культури, за якими, власне, і можлива культурологічна типологія античності, зокрема давньогрецької, що інколи визначається як феномен «грецького дива» (Е. Ренан) через довершеність культурних результатів за досить короткий період інтенсивного розвитку, то таким періодом для Греції є доба класики (V — перша половина IV ст. до н. е.). Водночас у такій культурологічній типології важливо враховувати і культурні надбання Стародавнього Риму, для якого період імперії (I—V ст. н. е.) є класичним виразом його культурної своєрідності, хоча, зрозуміло, за цей довгий історичний час римська культура переживала як періоди підйому, так і періоди спаду. Визначення хронологічних меж дає можливість усвідомити ту дивовижну культурну плідність античної культури за порівняно недовгий історичний час, якщо співвіднести її з іншими давніми цивілізаціями в цілісності їхнього історично-культурного буття.
Такий динамізм і культурна продуктивність пов’язані із специфікою як географічної, ландшафтно-кліматичної (Середземномор’я) та соціокультурної зони (периферія високо розвинутих близькосхідних культурних світів), так і з етнічною своєрідністю (молоді етноси індоєвропейського походження) та домінуючим природно-господарським способом буття.
Для розуміння специфіки античної культури в істори-ко-культурній еволюції людства її треба усвідомлювати як культуру, що є до певної міри синхронічною із стародавніми культурами Сходу — Стародавнім Єгиптом та Месопотамією. Проте вона була порівняно з ними молодою культурою, що асимілювала багато здобутків своїх східних попередників та сусідів. Але, розвиваючись у принципово інших географічно-кліматичних умовах, на основі нових форм діяльності та організації соціально-культурного життя, оригінально розвинула вже існуючі культурні надбання стародавнього світу.
Підхід до визначення античної культури за її типологічними рисами здобув належну значимість у культурології[54]. Він передбачає пояснення видатної культурної плідності античного світу у досить короткий для історично-культурного процесу час, що обумовлено рядом об’єктивних умов існування цієї культури.
Насамперед важливим фактором культурної специфіки цього світу вважається те, що антична культура була результатом діяльності етносів індоєвропейського походження, які по відношенню до культур Стародавнього Сходу були новою культурною творчою силою. В античній Греції в XX ст. до н. е. почався рух племен ахейців, іонійців, еолійців, дорійців з півночі Балканського півострова на його південь та на розташовані поряд острови Егей-ського моря. Активність цих племен проявилася особливо в 'УШ—’УІ ст. до н. е., коли вони колонізували майже все узбережжя Середземного та Чорного (згадаймо поселення греків у Криму) морів.
Римський народ у свою чергу склався з великої кількості різноманітних племен — латинів, умбрів, вольсків, герників, сабінів, етрусків, еквів, троянців та відзначався своєю особливою експансіоністською активністю, оволодівши, починаючи з VIII ст. до н. е. і кінчаючи І ст. н. е., не тільки Апеннінським півостровом, а й усім середземноморським світом, та створивши велетенську Римську імперію, що панувала майже п’ять віків у середземноморській ойкумені.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Культурологія. Базовий підручник для студентів вищих навчальних закладів» автора Конверський Анатолій на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 3. ІСТОРИКО-РЕГІОНАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА КУЛЬТУРИ“ на сторінці 40. Приємного читання.
