Розділ 3. ІСТОРИКО-РЕГІОНАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА КУЛЬТУРИ

Культурологія. Базовий підручник для студентів вищих навчальних закладів

Як індуїзм у цілому, буддизм не мав єдиного ідеологічного та організаційного центру, панівної течії, фактично — це сума різнорідних систем, що ґрунтуються на індивідуально-етичних проблемах. Якщо спочатку ідеальним варіантом подолання соціальних негараздів та нерівності були чернечі спільноти перших буддистів, то з плином часу виникає новий релігійний ідеал Бодхісаттви, що передбачає можливість «просвітлення» для пересічної людини. Сам Сиддхартха став «просвітленим» після довгих пошуків змісту життя, спочатку подолавши усі принади та спокуси існування світської людини. Сенсом життя має бути досягнення стану «нірвани» («заспокоєння», «порожнеча»), а це можливо тільки за дотримання певних умов.

Найважливішими є подолання невігластва та приборкання бажань, що здійснюються при допомозі усвідомлення чотирьох істин: 1) Існування у світі пов’язане зі стражданнями. 2) Бажання, прихильність є причинами існування у стражденному світі. 3) Світське існування може бути припинене з допомогою приборкання бажань. 4) Існує 8-частинний шлях до припинення страждань: 1) вірна мова; 2) вірна дія; 3) вірні засоби існування; 4) вірна напруга; 5) вірна здатність; 6) вірна медитація; 7) вірне рішення; 8) вірна точка зору.

Буддизм не сповідував крайнощів аскетизму, він проголошував «серединний шлях» спасіння. Більше того, його вимоги до ченців та мирян були різного рівня, у зрілому ж буддизмі вони оформилися навіть у два окремі напрями — Хінаяна (вузький шлях) і Махаяна (широкий шлях). Таким чином, у буддійському вченні поєднувалася концептуальна ідея необхідності відходу від життя та його радощів із проповіддю матеріального добробуту. Якщо ченцям не належало звертатися до земних справ і благ, то миряни, навпаки, мають бути добрими господарями, прагнути матеріального достатку й процвітання. Будда проповідував «повсякденну працелюбність» як моральну чесноту мирян і застерігав проти лінощів.

Буддизм вирізнявся також своєю релігійною терпимістю. Його метою було знищення непорушних меж між своїми адептами й прихильниками інших релігійних систем.

Саме доба поширення буддизму та утвердження його як державної релігії (у ІІІ ст. до н. е., за бутність царя Ашоки з магадсько-маурійського періоду IV ст. до н. е. — ІІ ст. н. е.) залишила матеріальну спадщину, що передає майстерність місцевих будівничих та митців.

Меморіальна, поховальна пам’ятка, що мала релікварне та символічне значення — ступа. За правління Ашоки у Індії було збудовано більше 80 тис. таких споруд. Слово «ступа» у перекладі зі санскриту означає «верхівка», у таких спорудах зберігають або попіл Будди чи визначних діячів у буддизмі; або їх було створено на честь певної події буддійської історії. Особливості форми ступи визначалися місцевими будівельними традиціями, але всі вони у плані повинні були мати коло, підґрунтя ж було або квадратним (як символ ладу та непохитності) або у формі кола (як символ руху та розвитку), напівсферичної форми, яка звужується догори та завершується релікварієм.

Символіка у частинах споруди втілює елементи буддійського світогляду — цоколь ступи (камінний барабан) є символом землі та людського життя, напівсфера — другий рівень Всесвіту, світ богів та напівбогів, центральна вісь є віссю Всесвіту, Світове Дерево; символічні парасолі — щаблі підйому на шляху до нірвани — так тлумачать частини однієї з найдавніших ступ — Великої; що знаходиться у Санчі, штат Мадх’я Прадеш.

У буддизмі існує спільнота віруючих — сангха. Це — духовне братство, що допомагає на шляху звільнення, у перших сторіччях буддизму сангха було відокремлене від світського життя. Саме з метою надати умов для медитації та усамітнення обирають скельні храми, невеликі, але за формою вони нагадують давньоіндійські святилища з дерева й відтворюють внутрішній вигляд хатинки-вулика, що ніби втиснутий у масив скелі. З таких храмів було сформовано «чайтья» (від слів «вогняний вівтар», вогнище), — спочатку — певне архітектурне оформлення священного місця, а згодом — храм у скелях.

Печерні віхари — ще один тип культової архітектури буддизму — скельні гуртожитки для ченців-буддистів, де приміщення вирубувалися одне над одним, зберігаючи у фасаді пірамідально-ярусну композицію. Поступово такі місця почали використовувати для культових відправ — у келіях розташовували зображення Будди, а загальну залу пристосовували для ритуальних відправ.

Скульптура у Давній Індії була культовою, майстрам треба було відповідно готуватися до роботи: попередні ритуальні дії — очищення, особливе зосередження тощо. Отже, скульптурне зображення, що з’являлося у медитації та внутрішньому баченні скульптора, мало привести глядача до осягнення вищої реальності, злиття віруючого з праобразом.

У пластичному мистецтві давньоіндійські майстри прагнули втілити принцип «живого буття», тобто передати не так фізичну реальність тіла, а реальність надчуттєву, умоглядну. Отож тілесну оболонку індійської скульптури синтезовано з глибинною релігійною сутністю, що є засобом впливу на глядача. Найдавніші буддійські скульптури мають рельєфний характер та розраховані на сприйняття з одного ракурсу — спереду, також треба відзначити спільність індійської скульптури та живопису, що виявляється у контурно-лінійних аспектах.

Знамениті меморіальні колони часів імператора Ашоки Маур’я також покриті скульптурними елементами; рельєфними зображеннями оздоблювали і ступи. Серед варіантів зображень — візуальне втілення змісту «джатак» (повчальних історій з життя Будди), в яких виявлено багатомірність майстерності скульпторів — різномасштабність фігур, різні ракурси зображень, декоративні елементи.

Формування антропоморфного образу Будди пов’язане з буддизмом Махаяни; канон включав три основні концепції — просвітлення, пропаганда дхарми та вихід у нірвану

Вчителя. Їм відповідають зображення Будди, що сидить у медитації — на лотосовому п’єдесталі зі схрещеними ногами (ступні на стегнах), з напівзакритими очима, подовженими мочками вух. Чотири варіанти для положення рук — кисті долонями догори, складені на ногах; права рука зігнута у лікті та піднята долонею вперед; долоня спрямована до землі, пальці правої руки (вказівний та великий зімкнуті в коло) торкаються середнього пальця лівої руки — відтворювали стан Будди під час певного моменту.

Іще два канонічних положення Будди — фронтально, на повен зріст, в одязі, що означає: належне вчителю — лише одяг, що на ньому, та чаша для милостині. А ще — Будда, що лежить на смертному одрі. Обов’язковим було зображення німба, інколи пишно декорованого.

Одночасно були розроблені канони Бодхісаттв (Майт-рейї, Самантабхадри, Ваджрапані, Ратнапані, Авалокитешва-ри, Вісвапані), що в цілому дублювали зображення Будди.

За часів правління династії Маур’їв розвинулась індійська література. Поряд з вищезгаданою релігійною літературою в ці часи були записані видатні епічні поеми Індії «Махабхарата» й «Рамаяна». Вважається, що автором «Рамаяни» є Вальмікі, а складання «Махабхарати» приписується мудрецеві Ваясі. Однак ці епічні шедеври є результатом колективної народної творчості впродовж багатьох віків. Запис «Рамаяни» вперше здійснено не раніше ІІ чи ІІІ століття до нашої ери, а «Махабхарати» — приблизно в IV столітті до нашої ери.

Після розпаду імперії Ашоки художня культура Індії позбувається перських рис, але проявляються нові впливи — греко-бактрійські та римо-елліністичні. Адже після розпаду імперії Маур’їв північно-західні райони Індії потрапили під владу греко-бактрійської і парфянської держав.

У перші віки нашої ери в цих районах виросла могутня конгломеративна держава Кушанів. Ця держава зародилася в Афганістані й після ослаблення влади Паталіпутри розширила свої території, приєднавши індійські провінції. Кушанські царі обрали своєю столицею знову Паталі-путру. Нарівні з нею великими процвітаючими містами того періоду були Таксіла й Матхура, які відіграли суттєву роль у становленні нового напряму індійської художньої культури.

На цей час припадає розквіт скульптурних зображень Будди та Бодхісаттв. У першій половині ІІІ століття майже одночасно на півночі й на півдні Індії розпалися дві великі держави — Кушанів та Андрха. Індію на певний час охопили політичне розшарування та економічний занепад. Тільки в IV столітті в басейні Гангу виростає остання велика держава Гуптів.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Культурологія. Базовий підручник для студентів вищих навчальних закладів» автора Конверський Анатолій на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 3. ІСТОРИКО-РЕГІОНАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА КУЛЬТУРИ“ на сторінці 27. Приємного читання.