Розділ 2. КУЛЬТУРОЛОГІЯ ЯК ОБ’ЄКТ КУЛЬТУРОЛОГІЧНОГО АНАЛІЗУ

Кессиди Ф. Х. От мифа к логосу. — М., 1972.

Кравченко А. И. Культурология: учебник. — М., 2010.

Культурология ХХ век. Энциклопедия. В 2-х т. — СПб., 1998.

Мірчук І. Світогляд українського народу (спроба характеристики) // Наук. зб. УВУ в Празі. — Прага, 1931. — Т. 3.

Новая философская энциклопедия: В 4-х т. / Ин-т философии РАН, Нац. общ-научн. фонд; Науч-ред. совет: В. С. Степин, А. А. Гусейнов, Г. Ю. Семигин. — М., 2010.

Пропп В. Я. Фольклор и действительность. — М., 1976.

Пропп В. Я. Мифология сказки. — М., 1969.

Путилов Б. Н. К технологии природы фольклора и его специфике // Русское народное поэтическое творчество. — М., 1986.

Путилов Б. Н. Фольклор и народная культура. — СПб., 1994.

Тард Г. Публика и толпа. — СПб, 1899.

Фольклор в современном мире: аспекты и пути исследования. — М., 1991.

Хренов Н. А. Социально-психологические аспекты взаимодействия искусства и публики. — М., 1981.

2.3. ПРОБЛЕМА СОЦІОКУЛЬТУРНОЇ ДИНАМІКИ І СТАНОВЛЕННЯ КУЛЬТУРОЛОГІЧНОЇ ТЕОРІЇ

2.3.1. Соціологічна культурологія Г. Зіммеля

2.3.2. Аналітичний конструктивізм Т. Парсонса

У праці «Зміст і призначення історії» (1948 р.) німецький філософ К. Ясперс увів у науковий та загальнокультурний обіг поняття «осьового часу» — хронологічний період з VIII ст. до н. е. по II ст. до н. е. — епоху, яка, за переконанням ученого, несла в собі неймовірно важливе для всього подальшого розвитку світової цивілізації змістовне навантаження. Йшлося про принципову зміну мисленої парадигми людства: утвердження феномену людського самоусвідомлення та саморефлексії мислення. Основні світоглядні проблеми, сформульовані в межах розвитку античної філософії Сократом і Платоном, проблеми людського буття, осмислені в східних традиціях буддизму, даосизму та конфуціанства, зороастризму та юдаїзму стали змістом другого дихання нової «прометеївської доби», а пізніше «фаустівської» епохи європейської культури. В циркумпонтійських та далекосхідних культурних колах сформувалася нова світоглядна модель, що визначила магістральні шляхи подальшого розвитку всіх можливих напрямків самореалізації і втілення людського духу. На зміну міфологічній прийшла метафізична, а згодом і наукова картина світу, відбувся якісний революційний перехід мислення від міфу до логосу. Формулювання та подальші спроби осмислення універсальних культурних цінностей призвели згодом до появи категорії «світова культура». В системі філософських поглядів К. Ясперса така еволюція світоглядних моделей створила підґрунтя для оформлення ідеї «другого осьового часу» — майбутньої епохи «культурної єдності» людства.

Звернення до поглядів німецького мислителя було неви-падковим: К. Ясперсу, як нікому іншому, вдалося викласти змістовну суть історії світової цивілізації, репрезентувати її як поступальний процес розвитку мислених здібностей людини, втілення яких задає імпульс еволюціонування всіх можливих сфер прояву творчої активності людства. Категорію розвитку в даному випадку слід розуміти в філософському тлумаченні — це перетворення світоглядних основ свідомості, а не проста зміна навколишнього світу внаслідок постійної дії біогеохімічних процесів планетарної системи (доктрина класичного еволюціонізму), або зміна способу виробництва та розподілу товару, що призводить до якісних перетворень в сфері суспільного життя (марксистська теорія). Ідея «осьового часу» також утвердила в людській свідомості безумовну зміну самого принципу сприйняття часу: з міфічного циклічного на лінійний.

Згодом ці ідеї створять умови для розуміння суті процесу динаміки різноманітних культурних форм, їхню взаємодію та принципове тлумачення мисленої синтези — світова культура, як своєрідний «бриколаж» (вважаємо за можливе використати це поняття у тлумаченні К. Леві-Стросса: імпульсивний процес творення з наявного матеріалу, при якому забезпечення збереження структури та досягнення результату є важливішими за складові, які змінюються у процесі творення) множини національних та локальних культур.

Зміна світоглядної парадигми, картини світу, в свідомості людства — це квінтесенція розвитку людства, систем суспільних та економічних відносин, культури і цивілізації загалом. Можливі два шляхи його розгортання: еволюційний або прогресивний — розмірено-поступовий, без різких змін і потрясінь, та революційний, що характеризується принциповими змінами природного середовища існування, суспільства, наукової свідомості тощо і є якісним стрибком у розвитку тієї чи іншої системи. Слід зауважити, що поняття «прогресу» сприймається в різних наукових доктринах далеко неоднозначно: деякі, як, наприклад, американська школа психологічної антропології, вважають його відносно науковою категорією і покладають, натомість, психологічні реакції, які формують структуру індивідуальної психіки, за наріжний камінь культури. Свідоме чи несвідоме прагнення змін, якісна характеристика людської психіки, її раціональна суть — задоволення потреби в пізнанні навколишнього світу і себе в ньому. Важливим є правильне розуміння і витлумачення фактора неусвідомлення змісту способів досягнення мети («не відають, що коять»), коли йдеться про осмислені глобальні соціальні зрушення, внаслідок яких соціальна система може дійти до стану стагнації, аномії (за визначенням Е. Дюркгейма), та загалом потрапити у темпоральну прогалину, зумовлену фактичною нелінійніс-тю соціального часу та його жорсткою детермінованістю рівнем розвитку та можливим станом незбалансованості між соціальними та економічним чинниками. Наслідком реалізації такого «сценарію» буде перетворення суспільства з відкритої системи на закриту — тоталітарну, енерго- та ресурсновитратну. Непередбачуваними також можуть бути наслідки революційних зрушень у фундаментальній науці: безумовно позитивними, — як-от створення таблиці Менделєєва — якісний стрибок в розвитку хімії; кантівський переворот у філософії; і, сумно несподіваними, дослідження якостей радіоактивних елементів П’єром і Марією Кюрі.

Можна зробити висновок, що революція, як один з можливих варіантів розвитку організованої матерії, може бути свідомою за способом здійснення, або виявитися непередбачуваним наслідком свідомої дії — по суті несвідомою; та раціональною чи ірраціональною за змістом — жовтневий переворот 1917 року та його похідні сценарії, здійснені в ХХ ст. — спроби втілення утопічних ідей, які призвели до фатальних наслідків в історії.