Розділ «3. Культура спілкування як вимір культури міжособистісних стосунків»

2) "панікер". Така людина схильна перебільшувати факти, події, небезпеки, затамувавши подих, охоче вислуховує розповіді про різноманітні злочини, авіакатастрофи, побрехеньки;

3) "нав'язливий". Люди, яким притаманна подібна модель поведінки, намагаються оточити інших турботою й увагою, вимагаючи від них вдячності і відданості. Часто така опіка стає нестерпною, породжує конфлікти;

4) "критик". У взаємодії з ним майже неможливо дійти консенсусу, він постійно дошкуляє критичними зауваженнями на адресу свого керівництва, соціальних інститутів, уряду, колег тощо;

5) "всезнайка". У спілкуванні він викликає інтерес своїми енциклопедичними знаннями, однак схильний нав'язувати свою точку зору, "тиснути" інтелектом. Часто люди такого типу є майстерними брехунами.

З огляду на рівень комунікабельності і моральності сучасний російський психолог А. Єгідес виокремлює сінтонний (спілкування, спрямоване на забезпечення задоволення потреб партнера по комунікації згідно з принципами справедливості, шляхетності), конфлікто-генний (спілкування, що породжує конфлікти, стимулює взаємну агресію, нехтує морально-етичними принципами), нейтральний (відсутність конфліктогенів і незначна доброзичливість) стилі комунікативної поведінки.

Відповідно до них розрізняють паранойяльний, епілептоїдний, гіпертимний, істероїдний, шизоїдний, пси-хоастеноїдний, сензитивний психотипи. Найагресивні-шими у спілкуванні є представники паранойяльного, епілептоїдного, гіпертимного, істероїдного типів поведінки. Вони схильні до жорсткої конфронтації, здатної переростати у некерований конфлікт. У комунікативній поведінці паранойяльної людини переважають агресивність, зарядженість на конфлікт, експлуатація негативних оцінок, звинувачень, авторитарність, кепкування. Такі люди прагнуть влади і, дориваючись до неї, жорстоко мстяться тим, хто, як вони вважають, скривдив їх. Схильні до звинувачень, майже завжди всім не-задоволені особи епілептоїдного типу. Іноді вони можуть вдатися до похвали на чиюсь адресу. Самовпевненими, навіть безшабашними у поведінці є особи гіпертимного психотипу, які спрощено бачать обставини довкола себе і можливості впливу на них. Вони однаково йдуть на конфлікт, як і виявляють доброзичливість до своїх комунікативних партнерів. їх мало бентежить спрямована на них агресивність інших людей. Поступливістю, конформізмом характеризуються представники шизоїдного (особи з кам'яним виразом обличчя, низькою комунікативною активністю), психоастеноїдного (ті, що болісно переживають конфлікти, постійно бояться когось образити, їх нав'язлива делікатність іноді обтяжує), сензитивного психотипів, однак їх не обминають конфліктні ситуації. Конфліктні ситуації полюбляють особи, які належать до істероїдного психотипу. Вони здатні на будь-які дії, якщо їм потрібно комусь сподобатися, досягти лідерських позицій у певному соціальному середовищі чи важливій для них ситуації. Особливо дискомфортно почуваються в конфліктних ситуаціях сензитиви, здатні на непрогнозовану поведінку, навіть плач.

Стримана або некомпенсована агресія у конфліктних комунікативних ситуаціях, за спостереженнями фахівців, часто спричинює психосоматичні захворювання. Кожна людина має право відстояти свою гідність. Неетичним, навіть аморальним є не захист від агресора й нечеми, а агресивна і брутальна поведінка, що породжує конфлікт.

Основними тактиками у конфронтаційних ситуаціях є: формулювання звинувачення, вимога дотримуватися обов'язків, конструктивна пропозиція і погрози, які застосовують через неефективне використання попередніх спроб. Наприклад, якщо в готелі, магазині людина, яка зобов'язана обслуговувати клієнтів, не звертає на них уваги, цілком доречним буде звинувачувальне зауваження: "Чому ви ігноруєте мене як клієнта?". На байдужу відповідь: "Нічим не можу допомогти" виправданою буде: "А я не потребую вашої допомоги, ви краще виконуйте свої обов'язки". Якщо ситуація загострюватиметься, можна вдатися і до більш категоричних фраз, наприклад: "Ви не виконуєте своїх обов'язків, тому я вимагаю зустрічі з вашим керівництвом".

Провідну роль у спілкуванні відіграють такі психологічні механізми сприйняття, як стереотипізація, упередження, установки (настанови).

Стереотипізація (грец. stereos - твердий, typos - відбиток) - класифікація людей відповідно до певних стереотипів, притаманних представникам певної спільноти стійких, спрощених уявлень про явище, людину. Стереотипізація є породженням звичних умов життя, постійного повторювання певних ситуацій, подій, явищ. Стереотипи виникають на основі здатності людського мислення до створення загальних схем (оцінок, образів, уявлень).

Стереотипи як усталені переконання не обов'язково спотворюють дійсність. Як правило, вони є складовою національної системи цінностей, що допомагає краще пізнавати людей, прогнозувати їх поведінку. Ними зумовлені приблизно дві третини комунікативної поведінки людини. Формування їх у людини відбувається через соціалізацію (передавання історико-культурного досвіду суспільства наступним поколінням), обмеженість особистісних контактів, під впливом засобів масової інформації.

На перших етапах спілкування стереотипи допомагають орієнтуватися у новій соціальній обстановці, водночас вони можуть суттєво заважати формуванню об'єктивного (адекватного) уявлення про людину, породжувати соціальний і міжкультурний конфлікти. Різні соціальні групи людей схильні створювати соціальні стереотипи, що відповідають особливостям їх життя, тому вони можуть виникати на професійній, статевій, віковій, національній та інших основах.

У міжособистісному спілкуванні важливо враховувати такі види соціальних стереотипів:

а) соціально-рольовий - історично сформована модель поведінки, основою якої є уявлення про соціальну роль (очікувану з боку суспільства поведінку, обумовлену належністю індивіда до певної соціальної групи);

б) тендерний - соціально-культурна ідентичність у межах усвідомлення власної статевої належності; стійке уявлення про стать, зумовлене соціально-рольовими функціями людей у суспільстві. Наприклад, у вітчизняній соціальній культурі поширеними жіночими гендерними стереотипами є: мати-господарка; амбітна ділова "стерва"; "підступна звабниця"; "сварлива баба" таін. Тендерні стереотипи можуть істотно впливати на оцінку і самооцінку індивідів, породжувати почуття меншовартості;

в) національний, або етнокультурний, - стійкі погляди представників одних національностей, народів щодо ментальних особливостей інших. Так, британцям традиційно приписують граничну ввічливість у стосунках, пристрасть до тварин; італійцям - схильність до ексцентричності, а росіянам - "загадкову душу". Стереотипи можуть бути емоційно забарвлені через відверте несприйняття (нерозуміння) традицій іншої культури. Наприклад, європейців свого часу шокувала усмішка на вустах японців за найжорсткіших обставин, навіть у хвилини смерті найближчих родичів. На підставі цього було сформовано стереотип про бездушність, жорсткість представників цієї нації.

Національні стереотипи є важливим елементом спілкування. За міжкультурного спілкування вони можуть бути ефективним знаряддям розуміння, розпізнавання намірів іншої людини, проте аж ніяк не вичерпною інформацією про неї. Етнокультурні стереотипи можуть суперечити дійсності, посилювати хибні уявлення про представників інших націй, додавати деструктивності спілкуванню.

Впливовим чинником, який свідчить про низьку культуру спілкування, руйнує стосунки, є упередження - узагальнене судження про людей, опосередковане ворожим до них ставленням без достатніх на те підстав. Головними причинами їх виникнення є етнічна, економічна, культурна та інші види нерівності соціальних спільнот, а також неповне, спотворене відображення людиною дійсності на основі уявлень, асоціацій, припущень. Поширеним поясненням упереджень е гіпотеза про агресивну природу людини, сформульована у працях німецько-американського філософа Еріха Фромма (1900-1980). За його словами, людина є своєрідним генератором агресивної енергії, яка реалізується у різних формах деструктивної поведінки і спілкування (ненависті, жорстокості, садизмі тощо). Австрійський психолог Альфред Адлер (1870-1937) вважав, що упереджене ставлення до людей є наслідком домінування соціального інстинкту вищості, прагнення возвеличити себе за рахунок приниження іншого.

Найвідомішими формами упередження є расизм і ксенофобія (грец. хеnоs - чужий, рhobos - страх) - нав'язлива неприязнь до іноземців, до всього чужого, незнайомого.

Людина, яка у міжособистісних стосунках вдається до упередження, демонструє низьку моральну культуру. Упередження псує відносини, спотворює дійсність, породжує почуття тривоги перед спілкуванням з об'єктом дискримінації. Такі форми упередженості, як сегрегація (лат. segregatio - відокремлення: расова нетерпимість), дискримінація жінок, провокують у багатьох людей почуття душевного неспокою, породжують зустрічну агресію.