Розділ «3. Культура спілкування як вимір культури міжособистісних стосунків»

Упередження можуть "вростати" у стереотипи. Однак у міжкультурному спілкуванні їх потрібно відрізняти від стереотипізації. Стереотип формується на основі узагальненого відображення певних притаманних явищам або людям властивостей. Основою упередження є емоційне заперечення їх цінності, навмисне приписування їм негативних ознак.

На комунікативну поведінку людини впливає установка (настанова) - орієнтир, який обумовлює особливості сприйняття дійсності. Такі орієнтири (настанови) можуть бути когнітивними (осмисленими), афективними (позитивними або негативними) і поведінковими (реакцією відповідно до переконань).

Залежить спілкування і від таких суб'єктивних чинників, як почуття вищості, привабливості, ефект ореолу, "ставлення до нас", первинності, проектування, останньої інформації.

Почуття вищості живить задоволення людини собою, її душевну рівновагу і комфорт. У міжособистісних стосунках воно спрямоване як на себе, так і на іншого. Співрозмовники порівнюють один одного на основі усталених ціннісних характеристик особистості (зовнішнього вигляду, статків тощо), міркуючи, рівний він мені чи ні, що може породжувати в них і хибні уявлення. Традиційно у спілкуванні людина краще ставиться до тих, хто перевищує її за певним значущим критерієм. Іноді перевага людини провокує почуття заздрості, що негативно впливає на стосунки, привносить у них деструктивний елемент (людина почувається незручно, нервує, сердиться).

Люди, які опинилися під впливом чинника привабливості, схильні перебільшувати чесноти інших, обирають помилкову тактику у спілкуванні з ними. З ним пов'язаний ефект ореолу - загальне сприятливе враження про людину, яке обумовлює позитивні оцінки всіх інших її якостей: людина, яка подобається, - найрозумніша, найкраща, найцікавіша.

Відповідно до чинника "ставлення до нас людей, які ставляться до інших доброзичливо, оцінюють краще, ніж тих, хто ігнорує їх або сприймає критично.

Спотворення образу іншої людини відбувається внаслідок дії ефекту первинності - оцінювання людини на підставі першого враження. Це особливо стійкий чинник, який обумовлює подальше ставлення до неї. Сутність ефекту проектування полягає в екстраполяції (перенесенні) власних емоційних станів і якостей на іншу людину, судження про інших крізь призму рис власного характеру.

Ефект останньої інформації виникає внаслідок одержання негативної інформації про людину, здатної нейтралізувати попередню позитивну думку про неї.

Усі ці чинники можуть спричинити хибне розуміння співрозмовника, унеможливити з'ясування справжньої мотивації його слів і вчинків (казуальна атрибуція). Водночас вони є серйозними психічно і культурно зумовленими перешкодами (бар'єрами) у формуванні ефективної комунікації, конструктивних міжособистісних стосунків у будь-якій сфері людської діяльності.

Отже, ефективне використання потенціалу культури спілкування потребує врахування психологічних особливостей суб'єктів взаємодії, їх сильних і слабких якостей, правильної побудови комунікативної тактики, вмілого застосування комунікативних прийомів та інструментів.

3.5. Гумор як складова культури спілкування

Особливим проявом культури спілкування, яка ґрунтується на гармонійному поєднанні моральної інтуїції, емоцій та інтелекту, є культура гумору.

Гумор (лат. humor-волога, примха, веселий настрій) - психологічна реакція на недосконалість або суперечливість певного явища, в емоційно-осмисленій оцінці якого поєднуються серйозне і смішне із перевагою у смішному позитивного.

Феномен гумору (гумор) традиційно ототожнюють із феноменом комічне (грец. komikos - веселий, смішний) - веселим осміюванням алогічних явищ, догматизованих процесів, вад характеру. Комічними можуть здаватися необгрунтовані домагання людини, спроби визнати потворне прекрасним, гріховне - святим, жалюгідне - величним, аморальне - чеснотним тощо. Об'єктом для сміху в його різних проявах є людські помилки, пережитки, забобони тощо.

Гумор є невід'ємною складовою сміхової культури суспільства, яка має певну національну специфіку. Так, у французькій культурі гумору важливу роль відіграє мистецтво каламбуру (франц. calembour - гра слів) - заснованого на багатозначності стилістичного прийому, за якого гра слів витворює подвійну семантику, зумовлює появу фразеологізмів, неологізмів. За Абсолютизму його сприймали як найвищу форму дотепності, в якій поєднувалися блиск, легкість, безтурботна веселість. Особливо цинічний гумор французи називають словом благг - нищівне глузування з усього, перед чим люди раніше благоговіли; цинічний та безжалісний сміх ("Ця жінка, як республіка: вона була прекрасна у часи Імперії").

Стриманість, незлобливість - ознаки британського гумору, який поділяють на гумор-іронію; гумор, побудований на абсурді; гумор-жарт; примітивний гумор.

Особливість російського народного гумору полягає в єдності веселого комізму із сумом; українського - незлобливого жарту із хитрою (удаваною) простакуватістю.

Виняткову роль відіграє гумор в американській комунікативній культурі. Тамтешні фахівці з проблем соціальних комунікацій радять із жарту починати публічний виступ; постійно демонструвати своє почуття гумору тим, хто прагне стати успішним політиком, тощо. Людина, не здатна дотепно жартувати, навряд чи досягне вершин у будь-якій сфері діяльності. Щоб дізнатися про наявність у претендента на керівну посаду почуття гумору, його запрошують на неформальні прийоми (уїк. енд, презентацію тощо), а потім вирішують професійну долю. Людині, яка не жартує і не реагує на жарти, відмовляють без вагань. У Японії особливою популярністю користуються школи дотепності, які відвідують державні службовці, бізнесмени, поліцейські і навіть буддійські монахи. На переконання японців, гумор є одним із знарядь праці, які можна успішно застосовувати на практиці.

Гумор, як відомо, має інтернаціональний характер. Осміяння, наприклад, такої вади людського характеру як дурість притаманне гумористичній культурі багатьох країн, що відображено у різноманітних народних приказках: "Дурного навчати, що мертвого лікувати" (рос.); "За дурною головою і ногам лихо" (біл., укр.); "Мудрецю достатньо знаку, а дурному - мало палиці" (євр.); "Надаси притулок дурню, він стіни розмалює" (англ.); "Коли зустрінеш дурня, роби вигляд, що ти зайнятий" (ісп.) та ін. Своєрідним поєднанням української, молдавської, єврейської і російської гумористичних культур є одеський гумор.

Національні сміхові культури мають відносно однакову структуру, основу якої утворюють принцип психічного задоволення від гумору і почуття гумору.