Розділ «3. Культура спілкування як вимір культури міжособистісних стосунків»

Рівень культури суперечки залежить від застосування коректних (припустимих) і некоректних (неприпустимих) прийомів. Коректні прийоми наукової суперечки позбавлені логічних вивертів, неправдивої інформації, неетичності. Такими прийомами є: ініціативність (здатність спрямовувати хід суперечки відповідно до власного сценарію); тактика наступу (намагання примусити опонента захищатися, відповідати на висунуті проти нього аргументи); спростування міркувань опонента його словами (із визнаних ним міркувань виводять такі висновки, які підтверджують власну позицію); ефект раптовості (виведення несподіваних для супротивника висновків, про існування яких він навіть не підозрював).

До некоректних прийомів у процесі наукових суперечок належать софізми (навмисно й уміло замасковані порушення правил формальної логіки, що дезорганізо-вують свідомість супротивника; виявити софізми не складно, складніше їх спростувати); підміна тези (наведення аргументів на користь іншої тези, а не тієї, яку необхідно довести); використання хибних і неперевірених аргументів ("усім відомо", " абсолютно очевидно", "ніхто не буде заперечувати" тощо); апелювання до публіки (демагогія), особистості, авторитетів, марнославства та невігластва. Апелювання до публіки використовують під час політичних дискусій, коли їх учасники намагаються зіграти на настроях, національних, групових стереотипах людей тощо. Апелювання до особистості полягає у викритті справжніх або уявних вад супротивника, щоб висміяти або звинуватити його і в такий спосіб підірвати довіру до його суджень. Апелювання до марнославства означає спробу зіграти на людському честолюбстві, коли опонента намагаються "задобрити" компліментами. Посилання на авторитети розраховані на те, що опонент не посміє суперечити їм. З метою публічної демонстрації невігластва опонента повідомляють невідомі факти, цитують іноземними мовами афоризми тощо.

Культура наукового спілкування, наукових суперечок передбачає дотримання певних морально-етичних принципів, які зобов'язують: пам'ятати, що кожна людина має право на власну позицію, думку; ставитися з повагою до опонентів (спростовуючи їх твердження, не вдаватися до кепкування, брутальних випадів, образ); уміти слухати опонента, не перериваючи його, оскільки це є головною умовою адекватного розуміння протилежної позиції; володіти собою, сперечатися спокійно, не гарячкувати, оскільки часто в суперечці перемагає той, кому притаманна більша витримка.

Отже, справжня культура наукового спілкування поєднує вміння правильно, логічно мислити, уникати некоректних прийомів, тактовну вербальну поведінку, інтелектуальну чесність, шляхетність, сміливість, критичність і самокритичність, увагу до іншої точки зору, здатність прийняти її, якщо вона виявиться істинною.

3.4. Психологічні засади культури спілкування

Стосунки між людьми завжди є динамічним процесом комунікації, опосередкованим їхніми характерами, настроями, почуттями, схильностями тощо. Кожен комунікативний акт реалізується через взаємодію конкретних особистостей, тому культура спілкування характеризується і психологічною складовою. До психологічних складових комунікативного процесу, які визначають рівень культури спілкування, належать насамперед характер людини - сукупність відносно стійких індивідуальних особливостей особистості, які відображають її ставлення до себе та інших, втілюються в типових способах спілкування, поведінки, та психологічні механізми сприйняття (побудова цілісного образу людини на основі оцінки її зовнішнього вигляду, поведінки та інших чинників).

Психологічна опосередкованість комунікативної взаємодії набуває особливого значення, коли суб'єкти соціальної взаємодії виходять за межі формально-рольового, світського, наукового спілкування, тобто коли вони прагнуть спілкуватися на більш глибокому рівні, їхня взаємозацікавленість змушує враховувати особистісні риси характеру співрозмовника, що є важливим компонентом комунікативної компетенції.

Комунікативна компетенція (лат. competentia, від competerй - прагнути, відповідати) - суб'єктивний вимір культури спілкування, який виявляється в умінні застосовувати її морально-етичний потенціал відповідно до психологічних особливостей адресата або ситуації.

Базовими умовами комунікативної компетенції є:

а) моральна інтуїція - доцільне застосування певних морально-етичних вимог до кожного комунікативного випадку або до співрозмовника. Наприклад, зауваживши, що близька людина недоречно змінила зачіску, не слід псувати їй настрій негативною оцінкою (моральне почуття такту в цій ситуації суперечить моральному імперативу правдивості). Отже, моральна інтуїція полягає в умінні обирати моральну (етичну) норму, яка унеможливлює негативні наслідки у спілкуванні;

б) комунікабельність - хист до спілкування. У соціально-психологічній літературі високо-комунікабельних людей називають "геніями спілкування". їх глибоке знання людей поєднується зі здатністю домагатися ефективного контакту зі співрозмовниками в різних ситуаціях. А їхній поведінці притаманні відсутність тривожності й упередженості, вміння встановлювати зворотний зв'язок, артистизм, передбачливість, інтерес до людей, любов до себе, наявність необхідної захисної агресії, що забезпечує почуття власної гідності;

в) уміння правильно визначати характер людини (комунікативний психотип).

Комунікативний психотип - різновид соціального характеру, що проявляється у спілкуванні відповідно до індивідуальних особливостей людини (темпераменту, моральності тощо).

Першим запропонував класифікацію характерів давньогрецький лікар Гіппократ (прибл. 460 - прибл. 370 до н. е.), який серед людей вирізняв сангвініків, холериків, флегматиків і меланхоліків. Сангвінікам, яких він вважав сильними особистостями, властиві життєрадісність, оптимізм, емоційність, імпульсивність. Однак вони схильні часто змінювати свої погляди і не дотримуватись обіцянок, тому на них не можна покладатися" Холерики, за словами Гіппократа, мають запальний характер, легко збуджуються, емоційні. Тому за силою характеру вони є слабкими. Флегматикам притаманний спокій, що часом переходить у байдужість і млявість. Вони спокійно сприймають те, що відбувається навколо них, і ніколи не панікують, здатні на міцну дружбу і підтримку. Меланхоліки характеризуються переважно пригнобленим станом, надмірною самокритичністю, замкненістю, песимістичністю. Вони завжди щось підозрюють, у всьому вбачають негативне.

Гішюкратівська типологія людських характерів покладена в основу сучасної класифікації типів темпераменту (лат. temperamenty - узгодженість, належне співвідношення частин) - вроджених властивостей нервової системи, які відображають міру емоційної збуджуваності, реагування, пристосування людини до навколишнього середовища. Ця класифікація ґрунтується на механізмі Інстинкту (фіксованої в генетичному коді програми пристосування, самозбереження, продовження роду, ставлення індивіда до себе й інших) та сили або слабкості вищої нервової діяльності. У пристосуванні людини до середовища базовими є інстинкти самозбереження і продовження роду. Однак людська генетична програма збагачена соціальними інстинктами, які ускладнюють людську психіку, моделюють певний тип темпераменту. Такими є пізнавальний інстинкт, інстинкт свободи, вищості, альтруїзму. Домінуючому інстинкту відповідає певний тип темпераменту. Зазвичай у людини домінує кілька інстинктів, інші - слабо виражені. Так, холерики є активними, емоційно-нестриманими, безкомпромісними особами. Інстинкт самозбереження у них ослаблений, тому вони схильні наражатися на небезпеку. Однак у них домінує інстинкт вищості та пізнання. Холерикам властиві неврівноваженість, швидка нервова збуджуваність, непоміркованість у словах і вчинках. Сангвініки вирізняються міцною, гнучкою психікою, врівноваженою нервовою системою з домінуванням інстинкту свободи. їм притаманні швидкість реакцій, постійно гарний настрій, здатність ефективно пристосовуватися до мінливого зовнішнього оточення. У людей флегматичного темпераменту переважають інстинкти самозбереження та продовження роду. Вони терплячі, спокійні, врівноваженні. У міжособистісних стосунках флегматики виявляють сталість почуттів, прихильностей, стійко переносять негаразди. Меланхоліки схильні до занурення у світ власних думок, переживань, їм притаманні загострена чутливість, тривожність, пригнічений психічний стан. У меланхоліків домінує пізнавальний інстинкт, тому зазвичай вони демонструють високі творчі й інтелектуальні здібності.

Темперамент є генетично запрограмованою складовою психіки, яка відображає рівень збуджуваності та гальмування вищої нервової діяльності, зумовлює специфіку емоційності людського характеру, яка формується під впливом соціуму. Вітчизняна психологія розрізняє гіперактивний, дистимічний, циклоїдний, емотивний, демонстративний, збуджувальний, зациклювальний, педантичний, тривожний, екзальтований, інтровертований, конформний типи соціальних характерів.

Гіперактивний тип характеру мають енергійні, самостійні люди, які прагнуть лідерства, схильні до авантюр. Вони бурхливо реагують на зауваження, переоцінюють свої можливості. їх характеризують невичерпний оптимізм, ініціативність, здатність до моральної підтримки у важку хвилину. Гіперактивна людина відчуває емоційний комфорт, якщо її діяльність пов'язана зі спілкуванням. Вона успішно справляється з роллю лідера (добрі організатори, актори, оратори). Монотонна робота, самотність, контроль і дисципліна викликають у них роздратування.

Дистимічний тип характеру притаманний людям, у яких спостерігаються пригнічений стан, сум, мовчазність, песимістичність. Вони рідко конфліктують, у колективі почуваються некомфортно, вибірково ставляться до людей, високо цінують дружбу. У міжособистісних стосунках поводяться помірковано, відповідально, виявляють загострене почуття справедливості. Нерідко піддаються депресії.

У людей циклоїдного характеру постійно змінюється настрій - з оптимістичного на песимістичний, і навпаки. У пригніченому стані їх поведінка подібна до поведінки людей дистимічного типу, у піднесеному - до гіперактивного.

Емоційно незахищені люди емотивного характеру. Вони гостро відчувають образи, життєві невдачі, перебільшують негативні наслідки подій, що з ними відбуваються, часто відчувають нудьгу, сум, надають перевагу вузькому колу друзів, знайомих. Конфліктують вони рідко і майже ніколи не проявляють агресії. У спілкуванні уникають брутальності, хамства, здатні до альтруїзму, чутливі до людського горя, усвідомлюють свій обов'язок, відповідальність.