Розділ «2.6. Культура міжособистісних стосунків в епоху становлення капіталізму»

Культура міжособистісних стосунків

Культура міжособистісних стосунків наприкінці ХVIII - на початку XIX ст. перебувала під відчутним впливом аристократичного етосу. Навіть після здійснення перших буржуазних революцій у німецьких та англійських морально-дидактичних творах домінував французький поведінковий стандарт. Однак у цей період дворянська аристократія почала втрачати свої позиції. Завдяки розвитку мануфактурного виробництва наростала економічна і соціальна могутність буржуазії. Неефективний феодальний спосіб виробництва, що базувався на праці підневільних людей, витіснявся більш раціональним, капіталістичним, який використовував працю найманих робітників, можливості машин, прогресивні форми і методи організації праці тощо. Значні зміни відбувалися й у моральній свідомості, яка постала центральною структурою новітньої концепції культури міжособистісних стосунків. Ідеальними джерелами буржуазної системи морально-етичних цінностей, яка протиставила себе аристократичній культурі, були ідеї французького Просвітництва, німецького романтизму, втілені у творах Й.-В. Гете, І. Канта та ін.

Першим ідеологічним опонентом Абсолютизму та аристократичної системи цінностей було французьке Просвітництво - ідейний рух молодої буржуазної інтелігенції XVII-XVIII ст. Його представляли філософи Вольтер (1694-1778), Дені Дідро (1713-1784), Жан-Жак Руссо (1712-1778), Поль-Анрі Гольбах (1723- 1789) та ін. Просвітники боролися за знищення станових привілеїв, свободу особистості, право народних мас на культуру та освіту. Вони проголошували, що ціннісною характеристикою людини є не титул і стан, а моральна довершеність. Наприклад, у морально-дидактичному творі Ж.-Ж. Руссо "Еміль, або Про виховання" йдеться про те, що прагнення людей до розкоші, штучність поведінки робили їх глибоко нещасними. Від природи всі люди є вільними та рівними, а головний скарб, даний людині від народження, - добре серце, яке потрібно з дитинства оберігати від руйнівного впливу старого суспільства.

З підвищенням матеріально-економічного добробуту буржуа у Німеччині XVIII ст. формувалася молода буржуазна інтелігенція.

Відомо, що дід Й.-В. Гете був заможним шинкарем, який обслуговував придворних вельмож, а батько - багатим буржуа, який отримав титул завдяки одруженню на аристократці. Батько Ф. Шиллера був хірургом, а дід - пекарем. Буржуазне походження мали Ф. Шуберт, Й.-Й. Вінкельман, І. Кант та інші представники просвітницької інтелігенції.

Представники німецького літературного руху, зокрема романтизму, виступали за відродження внутрішньої культури особистості - природного кохання, сентиментальності, глибини почуттів, любові до знань як антиподів поверховості, церемоніальності та показної люб'язності. Нова система цінностей відкидала традиційне шляхетне неробство, презирство до зароблених власними зусиллями багатств як ідеологію мерзенного "паразитування". Манірності придворного етикету вона протиставляла чесність і сердечну доброту, а поверховості дворянської освіти - прагнення до знань.

Тогочасна німецька література ("Дівчина зі Штернхейму" С. де ла Рош, "Страждання юного Вертера" Й.-В. Гете, та ін.) протиставляє культурі вишуканих манер своє бачення істинної моральності, заснованої на доброчесності. Таке роздвоєння тогочасної моральної культури відображало боротьбу між дворянством та буржуазією. Це знайшло своє втілення у морально-етичних ідеях І. Канта, на думку якого необхідно розмежовувати поняття "цивілізація" і "культура". За його словами, сучасний європеєць надто цивілізований, оскільки блискуче володіє мистецтвом чемності та ввічливості у спілкуванні. Однак це не є справжньою мораллю або культурою.

З часом інтелектуально-просвітницький дискурс ранньої буржуазної моралі витісняється утилітарністю, втіленою в кодексі відомого американського громадського діяча Бенджаміна Франкліна (1706-1790), за словами якого цінність доброчесності визначається мірою її користі. Тому засноване на аскетизмі та самозреченні християнське розуміння доброчесності він вважав неприйнятним.

Людина нового (підприємницького) типу, як стверджує Б. Франклін, для досягнення професійного успіху має бути справедливою, милосердною, поміркованою, працелюбною, добросовісною та чесною. Істинно моральною є людина, яка заслуговує на кредит. Стукіт молотка о п'ятій годині ранку чи о десятій годині вечора, який почують кредитори, спонукатиме їх зачекати ще місяців шість після терміну повернення кредиту, але якщо вони побачать свого боржника у шинку чи в кав'ярні, то вимагатимуть своїх грошей наступного дня. У "Порадах молодому торговцю" (1748) Б. Франкліна є такі слова: "Пам'ятайте прислів'я: той, хто вчасно віддає борги, є господарем чужих гаманців". Зміст франклівської концепції буржуазної моралі міститься у таблиці чеснот, які вимагають почуття міри в їді та вживанні напоїв, небалакучості або здатності уникати пустих балачок, порядку, рішучості, заощадливості, працелюбства, відвертості, справедливості, поміркованості, охайності, урівноваженості, порядності та скромності.

Буржуазна концепція культури міжособистісних стосунків у сім'ї мала багато запозичень з патріархальної моралі. Просвітницька Європа мало чим поліпшила становище жінки у суспільстві. Жорсткішими стали вимоги до жіночої доброчесності, суттєво було обмежено її економічні та правові свободи. У праці Ж.-Ж. Руссо "Еміль, або Про виховання" йдеться про те, що для жінки бути незалежною від чоловіка означає знищення усіх якостей, які роблять її бажаною та привабливою.

Освіта юних жінок у ХVIII-XIX ст. передбачала вивчення Біблії, латини, хоча мало хто з них достеменно нею володів. Наприкінці XVIII ст. Європа повернулася до матримоніальних цінностей, посилилася патріархальна залежність від чоловіків. Сентиментальна ідея залежної, доброчесної дружини-матері, чесноти якої пов'язуються зі сферою домашнього господарювання, стає панівною у ХVIII та XIX ст.

Життя дами обмежувалося вимогами до її поведінки відповідно до принципу "честі і сорому": незаміжні жінки не мали права їсти у гостях, багато розмовляти; непристойним вважалося демонструвати свої знання; дівчина не повинна була виходити з дому без супроводу, залишатися наодинці з чоловіком, навіть із нареченим; неприпустимо яскраво одягатися, голосно та багато розмовляти, сміятися; після одруження жінка повинна була ретельно оберігати свою репутацію; вона не мала права самостійно приймати гостей чоловічої статі, з'являтися у публічних місцях без супроводу, мусила дотримуватися певних вимог щодо манер. Чемність і делікатність мали виявлятися не лише у словах і вчинках, а й у тембрі голосу, жестикуляції. Ініціатива в розмові, демонстрування свого інтелекту вважалися вкрай непристойними, як і слова про власні проблеми - сімейні неприємності, нещасливе кохання тощо. Такт вимагав від жінки бути чемною у розмові зі старшими, люб'язною з молодшими, дружелюбною - з рівними.

Мода та етикет вимагали одягатися пристойно. Яскраві, строкаті сорочки вважалися ознакою поганого смаку, належності до середнього класу. Чоловіки повинні були носити костюм в англійському стилі (у ледь помітну клітинку). Смокінг, як незмінний атрибут, шляхетний чоловік мав одягати, ідучи як на товариську вечірку, так і в театр. У чоловічому одязі домінували темні тони. Головними елементами костюма були брюки, піджак (фрак), пальто. Англійські смаки, що ґрунтувалися на практичності, не виключали елегантності. Сукні англійського стилю характеризували м'які лінії.

Загалом буржуазна мораль стала важливим етапом у розвитку західноєвропейської культури міжособистісних стосунків, оскільки сприяла розвитку і конкретизації етики моральних чеснот, на противагу етиці витончених манер. Буржуазний стандарт протистояв не лише культурі "комільфо", а й аристократичному презирству до праці, паразитичному способу життя, становому чванству тощо.

Таким чином, розглянувши культуру міжособистісних стосунків крізь призму різних культурно-історичних епох, можна дійти висновку про поступове ускладнення її структури. Так, розвиток формального (естетичного) аспекту культури міжособистісних стосунків полягав у посиленні функцій етикету та диференціації його складових - культури манер, культури застілля, мовленнєвого етикету, культури одягу тощо. Однак у процесі культурно-історичного поступу багатьох країн істотних змін набувала також моральна складова культури стосунків, розвиток якої рухався у напрямку зростання валідності гуманістичних принципів поваги і тактовності. Означені вище морально-етичні імперативи сьогодні становлять зміст гуманістичної моралі та закладають морально-етичний фундамент етикету, що знаходить своє безпосереднє вираження у культурі спілкування як інтегральній структурі сучасної культури міжособистісних стосунків.


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Культура міжособистісних стосунків» автора І.А.Сайтарли на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „2.6. Культура міжособистісних стосунків в епоху становлення капіталізму“ на сторінці 1. Приємного читання.