Розділ «3. Культура спілкування як вимір культури міжособистісних стосунків»

Почуття гумору - здатність створювати і розуміти смисл комічного.

Сприймаючи комічне, людина отримує естетичну насолоду, особистісно підноситься над об'єктом висміювання. Здатність до сприйняття і творення комічного втілюється у багатоманітних формах сміхової культури - масово-видовищних видах народної творчості, частівках, гуморесках, анекдотах.

До комунікативних форм сміхової культури, які виявляються у міжособистісних стосунках, належать дотеп, дотепний жарт, анекдот, іронія, сарказм та ін. Гумор буває добрим або злим, що зумовлює його безпосереднє відношення до моралі. Оскільки не всі модифікації сміхової культури відповідають морально-етичним принципам поваги і тактовності, необхідно розрізняти культуру та квазікультуру (лат. quasi - псевдо, немовби) гумору. Сутність культури гумору полягає у творенні такого комічного смислу, який не ображає людину, не принижує її гідність, створює передумови для обопільного емоційного задоволення від сприйняття комічного. Тому найприйнятнішою формою спілкування, яка створює позитивний емоційний клімат у міжособистісних стосунках і сприяє обопільному задоволенню від сміху, є добрий жарт - дотепний вислів, комічна дія, що викликає сміх. Культура гумору вимагає нестандартного мислення, інтелектуальної напруги, не допускає висміювання людини. Поширеною формою культури гумору є дотеп.

Дотеп - влучне, стисле, афористичне висловлювання філософського змісту з відчутним жартівливим, сатиричним відтінком.

Неприйнятною формою гумору у міжособистісних стосунках є тенденційний дотеп, який може привнести деструктивні моменти у спілкування. За словами 3. Фронда, він є наслідком вираження логічно правильної думки логічно неправильним способом. Розуміння цього контрасту викликає емоційне задоволення. Однак задоволення від самої техніки дотепу поєднується із задоволенням від реалізації завуальованого бажання принизити співрозмовника, продемонструвати свою зверхність. Тенденційний дотеп завдяки своїм інтелектуальним прийомам створює ілюзію " пристойності ".

У повсякденних стосунках культура гумору проявляється в анекдотах, зміст яких має бути незлобливим, життєрадісним, не повинен принижувати особисту, тендерну чи національну гідність людини.

Анекдот (грец. anekdotos - нечуваний) - жанр міського фольклору, комічна розповідь-мініатюра, своєрідна гумористична притча.

- Ще у XIX ст. анекдотами називали історичні твори, літературні повісті про неймовірні випадки, події, які не обов'язково викликали сміх. Невід'ємні ознаки сучасного анекдоту, крім гумору, - лаконічність, легкість, дотримання основної ідеї або задуму, завершення дотепної розповіді чимось разючим і несподіваним. У контексті культури спілкування важливо, щоб анекдот не втрачав своєї естетичної вартості.

Культурі гумору протистоїть квазікультура гумору, до модальностей якої належать іронія та сарказм.

Іронія (грец. еironeia - прикидання) - різновид комічного, який розкриває суперечливу природу явищ через гостре, побудоване на контрасті очевидного І прихованого, осміяння, коли за вербально вираженою позитивною оцінкою приховується заперечення І насмішка.

Зазвичай іронія поєднується з удавано серйозною, шанобливою, співчутливою інтонацією, за якою приховується заперечення істини.

Сарказм (грец. sarkazo, букв. - рву м'ясо) - уїдлива та образлива насмішка, якою намагаються принизити об'єкт критики, вказати на його потворність; нищівне заперечення у формі перебільшеного визнання.

Засобом сарказму є гостра емоційна оцінка явищ, подій, осіб без підтексту. Цим сарказм відрізняється від іронії.

За припущеннями, глузування, іронія та сарказм походять від ритуально-сардонічного сміху (сміху перед мерцем). У багатьох первісних народів сміх символізував життя, його застосовували як оберіг, який мав під час убивства або смерті оберігати від помсти мертвих. Сардонічним сміхом первісна людина намагалася відігнати смерть від себе, демонструючи повноту і неушкодженість власного життя. Це був сміх, пройнятий страхом. У сучасному тлумаченні сардонічний сміх - злісний, уїдливий, презирливий сміх, спрямований на моральне знищення супротивника.

Більш зрілою формою сміхової культури (інтелектуального сміху через заперечення) була антична іронія, якою виражали негативне ставлення до чого-небудь, не висловлюючи цього безпосередньо. Основою її є лукавство розуму, ствердження того, що насправді заперечується. Тому в Давній Греції слово "еіrоп" (іронік), від якого етимологічно походить поняття "іронія", означало обман, шахрайство, блюзнірство, лицемірство, удавання тощо. До іронії вдавався філософ Сократ (прибл. 470-399 до н.е.), викриваючи невігластво своїх опонентів.

Іронічний сміх і його крайню форму - сарказм французький філософ-інтуїтивіст Анрі Бергсон (1859- 1941) називав "анестезією серця", зважаючи на їхню байдужість, жорстокість щодо суб'єкта осміяння. Подібний зміст виражає народна приказка: "Де сміх, там і гріх". З одного боку, вона є інтелектуальною формою вираження зла, оскільки через осміяння принижує людську гідність, з іншого - нерідко виконує важливу соціальну функцію, є засобом морального покарання людей, які проявляють душевну млявість, через що стають невдахами.

Добрий жарт завжди доречний у сімейних стосунках, між керівником і підлеглим, між колегами. Він допомагає розслабитися, зняти стрес і психічну напругу, вирішувати різні проблеми, легко сприймати неприємності і хвороби, розважитися, підтримувати здорові стосунки з різними людьми. Ті, хто дбає про розвиток почуття гумору, повинні, на думку американського психолога і публіциста Л. Дж. Пітера (1919-1989), дотримуватися таких порад:

1. Культивуйте в собі ігрове ставлення до життя.

2. Думайте весело, намагайтеся розгледіти смішне в будь-якому явищі. Звертайте особливу увагу на якості, які найпомітніше проявляють чванство, пихатість та безглуздя.

8. Смійтеся над абсурдними ситуаціями, в яких опиняєтеся і ви, і ваші знайомі.