Розділ «Тема 13. Характеристика світового культурного простору XX ст.»

Незнана раніше швидкість темпу життя, пересування та поширення інформації стали переконливим утвердженням науково-технічного прогресу та водночас призвели до відмови від системи цінностей, на яку людство спиралося протягом попередніх століть. Це дало підстави багатьом мислителям (О. Шпенглеру, Е. Гуссерлю, А. Веберу та ін.) констатувати наявність кризи західноєвропейської культури XX ст., стверджувати, що науково-технічний прогрес не завжди веде до культурного процвітання, а іноді гальмує розвиток культури. Аналіз соціокультурної ситуації XX ст. переконує: сукупність кризових явищ у світі певною мірою замикається на людині. Саме вона є центром кризи, її причиною та наслідком. Новітня епоха стала часом формування нового типу людської особистості - далекого від того ідеалу, якого прагнуло людство.

2. Людина та культура XX ст.

Починаючи з доби Відродження, людина вбачала головною метою своєї діяльності підкорення природи та перетворення світу. Нічим не обмежений оптимізм таких поривань призвів у XX ст. до ситуації, коли виробничі технології перевищили можливості культурних регуляторів, а людство перетворилося на силу, здатну знищити себе, свою людяність. Отже, сьогодні постала глобальна проблема - виживання самої людини в умовах стихійного розвитку створеного нею штучного середовища.

Умови індустріального суспільства спричинили домінування соціальних інститутів надлюдиною. Техніка перетворилася не тільки на чинник соціального поступу, а й на форму організації людського життя. Стандартизація життя і мислення набула невідомого для попередніх епох поширення. Згідно із світоглядними настановами індустріального суспільства природа і соціум мають бути раціонально та утилітарно впорядковані. Переконана в абсолютній раціональності світу людина вважає, що немає нічого такого, чим не можна було б оволодіти за допомогою "розрахунку". Якщо природа перетворювалася за допомогою техніки, то суспільство - за допомогою тотальної інституалізації, втіленням якої є бюрократія. Як наслідок людина опинилася в залежності від техніки та бюрократичних установ. Це призвело до втрати людиною своєї самостійності та перетворення її на "гвинтик у соціальному механізмі". Колектив, у якому людина жила і до якого пристосувалася, набув безумовної значущості: колективні ідеї та настанови людина сприйняла як власні, вона перестала мислити і діяти самостійно, легко сприймала ті форми і способи існування, які нав'язувало їй суспільство. У результаті цього склався новий тип людини - "людина-маса", яка не визнає авторитетів, заперечує принцип обов'язку, позбавлена моральних цінностей, інертна в діях і думках, живе ілюзією вибору.

Людина поступово втрачає індивідуальність, не відчуває потреби в духовному самовираженні, вона прагне бути такою, як усі. Високий рівень матеріального виробництва, технократизм, максимальна спеціалізація вимагають від неї вміння легко співпрацювати в колективі, спонукають до конформізму. Саме надмірність конформізму веде до нездатності або небажання особи формувати індивідуальну життєву позицію, власні погляди, оцінки, ціннісні орієнтири. Така людина вже не прагне самостійності в діях, вона з готовністю наслідує поширені в суспільстві цінності, потреби, смаки, тобто майже розчиняється в колективі і виявляє готовність до виконання будь-якої праці. Визначальним чинником дій для неї стає не цінність, а, як уже підкреслювалося, прагматичний інтерес, розрахунок, користь. Новий тип людини постає не як активний і самостійний творець культури, а як споживач її готових зразків. Гіпертрофія споживання кардинально змінює і ставлення до людини, у ній починають цінувати не людяність, а функціональність.

Водночас індивід прагне в будь-який спосіб підкреслити власну унікальність, неповторність. Відсутність високого рівня особистісної форми культури призводить до того, що свою неповторність людина стверджує винятково в зовнішніх формах (одязі, тату, поведінці тощо). "Бідність" внутрішнього світу позбавляє індивіда можливості не тільки творити нові духовні цінності, а й розпредмечувати багатства культури, які накопичені людством. Унаслідок цього культурна спадщина стає особливо затребуваною тільки для певних кіз соціуму, водночас втрачаючи свій сенс для більшості, поглиблюється розрив між людиною, суспільством та природою.

В останній третині XX ст. індустріальне суспільство змінилося постіндустріальним або інформаційним. У ньому виникає проблема збереження особистості людини, її спроможності здійснювати вчинки і бути відповідальною за них. Характерними рисами такого типу людини є: орієнтація на споживання; стандартизованість. егоїстичність, агресивність (у разі порушення прав, на які вона претендує); примітивність мислення; вузькість інтелектуального бачення; впевненість у тому, що вона має право на користування здобутками попередніх поколінь. Усе це разом робить її керованою, перетворює на об'єкт маніпулювання.

Така людина творить "масову культуру" (яка зароджується ще в XIX ст. у зв'язку з початком масової індустріалізації, піднесенням техніки, створенням нових споживчих благ, забезпеченням комфортніших форм життя тощо). її характеризує орієнтація на масове споживання "культурної продукції", виробництво якої стає конвеєрним процесом (тому Голівуц називають "фабрикою мрій"). Культурні, зокрема художні, цінності за таких умов трансформуються у "товар для споживання".

Масова культура пов'язана з комерцією та бізнесом, що віддзеркалюється у поняттях "комерційна культура", "індустрія розваг", які мають завданням переважно релаксацію та розвагу. Тому головними ознаками цієї культури є: простота, яка межує з примітивністю; спрямованість на формування "щасливої свідомості"; апеляція до людських інстинктів (отже, насиченість еротикою та "страхіттями"); тиражованість (подібно до виробничого процесу). її зразками можуть стати твори "високої культури" за умов багаторазового відтворення (тиражування) та демонстрації (наприклад, музика Дж. Верді, М. Равеля або "Джоконда" Леонардо да Вінчі у рекламі). Артефакти масової культури не претендують на довговічність і не викликають глибокого резонансу у свідомості та душах людей, їх мета - задоволення потреб споживача.

Суб'єктом масової культури за умов втрати людиною власного "Я" є не народ, не клас (селянство, робітники тощо), а масове суспільство, орієнтоване на дотримання культурно-поведінкових стереотипів, які поширюються через засоби масової комунікації.

Орієнтація культури на базові фізіологічні і спрощені соціальні людські потреби сприяла тріумфальному поступу масової культури. Стереотипний характер її зразків, експлуатація тематики, зрозумілої й актуальної для більшості людей, її гнучкість та всепроникливість зробили масову культуру доступною всьому населенню глобалізованого світу. Прагнення максимально швидко реагувати на культурні зміни, швидкоплинні потреби та запити перетворило масову культуру на "поводиря" сучасної людний в мінливому світі, а використання новітніх наукових технологій забезпечило її домінування. Комп'ютери, домашні кінотеатри та різні гаджети поступово стали повноцінними складовими життя сучасної людини, які часто замінюють їй більшість сфер життєдіяльності, дозволяють, "не виходячи з дому", задовольняти практично всі свої потреби. Таке напіввіртуальне існування перетворюється на норму життя.

Утім, масову культуру не можна ототожнювати із масовістю поширення культурних феноменів та кількістю людей, які залучені до неї. Вона не є культурою другорядною, нерозвиненою, культурою "низів". Основні її функції - регуляція поведінки людей, уніфікація їхнього духовного життя, інтелектуального та емоційного світу. Однією з істотних характеристик масової культури є ескепізм, тобто втеча від реальності у світ мрій та фантазій.

Отже, основними ознаками масової культури є: стандартизація; нівелювання особистості; спрямованість на формування "усередненої" людини; домінування споживацьких настроїв; міфологізація життя; загальна доступність; орієнтація на розважальність; відчуження від загальнолюдських культурних цінностей тощо. Мислителі XX ст. по-різному оцінювали це явище: одні вважали масову культуру засобом поширення здобутків світової культури і спілкування людей (Т. Парсонс, Л. Уайт), інші - соціальним злом (О. Шпенглер, М. Бердяєв, Е. Фромм).

Масовій культурі протистоїть елітарна, яка претендує на певну закритість, декларує розподіл людей на "масу" і "обраних" - еліту. В сучасному світі елітою називають "вищі", часто привілейовані верстви, які здійснюють функції управління, пов'язані з розвитком науки, політики, права, мистецтва тощо і мають досить високий інтелектуальний та творчий рівні, відрізняються високою життєвою активністю. Глобалізаційні тенденції, формування інформаційного простору сприяють появі космополітичної еліти, яка послаблює зв'язки з певною національною культурою. Показниками належності до світової еліти в сучасному світі стають універсальна освіта, вміння використовувати позанаціональні інтелектуальні та інформаційні технології, визнання ліберальних цінностей, космополітизм тощо.

3. Плюралізм світоглядних настанов у культурі XX ст.

Перша половина XX ст. стала часом панування у світі модерністського світогляду. Його джерелами були погляди відомих філософів, зокрема, А. Шопенгауера, Ф. Ніцше, А. Бергсона, З. Фрейда, Ж.-П. Сартра та ін., які декларували, що ідеологія традиційного суспільства, яка базується на домінуванні релігійного начала, переважанні традиції над новацією, вже віджила; людина має усвідомити, що для неї визначальним є сьогодення; духовно-моральні істини минулого не відповідають суперечливим реаліям сучасності; людина має жити за тими нормами поведінки, які відповідають її душевному настрою.

Основною ідеєю модерністського світогляду була віра у можливість людського розуму пізнати світ як єдине ціле, а також переконання в тому, що пізнання основних законів природи і суспільства - запорука історичного прогресу, перебудови світу відповідно до цих законів. Згідно з цим світоглядом людина впевнена, що їй підвладне абсолютне знання, яке дозволить їй перетворити реальність. Така світоглядна настанова розглядала історію як процес сходження від нижчих форм до вищих, у якому новий ступінь розвитку "долає" або навіть скасовує попередню.

Таким чином, характерною рисою модерністського світогляду є орієнтація на нове, яке має на меті виправити "помилки" минулого і стати основою для побудови досконалого майбутнього. Модерністське мислення на підставі цього спрямоване на експериментаторство, яке здатне забезпечити поширення можливостей людини і людства в цілому, створити такі досконалі умови суспільної побудови та природного середовища, у яких досягнення будь-якої мети не матиме перешкод. Тому людству потрібно подолати інерцію розвитку, відмовитися від культурного надбання, традиційних цінностей та створити нові, які не мають аналогів. Водночас і окрема людина повинна подолати власну інертність, почати жити новим життям, орієнтуватися на нові цінності.

Загалом модерністські погляди характеризують: відмова від минулого як неактуального; прагнення створити універсальний світ, у якому все зводиться до єдиних основ; переконання у тому, що людському розуму доступні абсолютні знання про ці основи світу; прагнення повного використання цього знання в практичній діяльності та віра в те, що це забезпечить людству досягнення щастя; упевненість у пріоритеті сьогодення над минулим, а майбутнього - над сьогоденням; віра в Людину-Деміурга і досягнення прекрасного майбутнього.

Саме модернізм загострив питання поділу культури на масову та елітарну. Носіями елітарної культури виступали ті, хто створював модерністські цінності, хто їх засвоював і перетворював на сенс своїх життєвих настанов. Разом з тим масову культуру в більшості випадків почали ототожнювати з традиційно-консервативними орієнтирами в культурі, життям у системі сталих цінностей.