Розділ «Тема 12. Мистецтво України як втілення духовних пошуків XIX ст.»

За часів становлення професійного театру з'явилася нова плеяда українських акторів, найвідомішими серед яких були М. Щепкін та К. Соленик.

На другу половину XIX ст. припадає формування українського професійного театру, який був тісно пов'язаний із становленням нової української драматургії, що представляли Г, Квітка-Основ'яненко, Я. Кухаренко, Т. Шевченко ma М. Костомаров.

Основоположна роль у створенні національної школи театрального мистецтва, формуванні оригінального вітчизняного репертуару належить М. Кропивницькому та родині Тобілевичів - М. Садовському, П. Саксаганському, І. Карпенку-Карому, М. Садовській-Барілотті.

1881 p. М. Кропивницький заснував у Кременчуці першу українську акторську професійну трупу, яка увійшла в історію вітчизняної культури під назвою "театр корифеїв". Такі трупи в подальшому були організовані М Старицьким, І. Карпенком-Карим, М. Садовським, П. Саксаганським. Видатними акторами того часу були, зокрема, М. Садовський, П. Саксаганський, М. Заньковецька, А. Максимович, М. Садовська-Барілотті, Д. Мова, Л. Манько, Л. Ліницька.

У цей час було створено "золотий фонд" української драматургії: "Дай серцю волю, заведе в неволю", "Дві сім'ї", "Доки сонце зійде, роса очі виїсть", "Глитай або ж павук", "По ревізії" М. Кропивницького "Бурлака", "Сто тисяч", "Мартин Боруля", "Бондарівна", "Хазяїн", "Сава Чалий" /. Карпенка-Карого, "Не судилося", "Богдан Хмельницький", "Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці", "Маруся Богуславка", "За двома зайцями" М. Старицького та ін. Завдяки цим п'єсам сформувався і утвердився характерний для українського театру тип драматичного спектаклю, насиченого музичними і танцювальними номерами. Так, трупа М. Кропивницького в Москві, Мінську, Вільнюсі та Києві виконувала оперу "Катерина" М. Аркаса, що свідчить про універсальну підготовку акторів.

Здійснюючи численні гастрольні поїздки в Росію, Білорусію, Польщу, Грузію, театральні трупи широко популяризували українське мистецтво за межами України.

У Галичині український професійний театр народжується у другій половині XIX ст. У Львові, Коломиї, Перемишлі на театральній ниві працювали І. Вітошинський, Й. Левицький, М. Полянський, С. Петрушевич та ін. 1864р. у Львові було створено перший постійний український театр з постійною трупою "Руська бесіда" на чолі з О. Бачинським. Згодом було створено трупи Т. Романович, І. Біберовича та І. Гриневецького. їх репертуар ґрунтувався переважно на п'єсах /. Котляревського, Г. Квітки-Основ'яненка та ін.

Слід відзначити, що український театр того часу був музично-драматичним (зі співами, танцями), міцно пов'язаним з народною творчістю. Основу п'єс складали побутові оповіді про народне життя. Тільки на початку XX ст. в Україні з'являються нові театральні явища -"театр настрою" Лесі Українки, соціально-психологічний театр В. Винниченка та символічний театр О. Олеся.

На початку XIX ст. українська музика розвивалася в руслі романтизму Він пов'язаний, з одного боку, з широким використанням фольклору, а з другого - з орієнтацією на доробок західноєвропейської музики. Так, вітчизняна музика XIX ст. поповнилася жанрами ноктюрна, балади, етюду, полонезу, прелюдії. У перших зразках вітчизняної романтичної опери композитори зверталися до героїчних сторінок минулого свого народу, народних казок і легенд, прагнучи водночас відтворити ліричну тематику-внутрішні переживання і почуття, драматичні конфлікти, образи рідної природи та народні фантастичні образи. Романтично-фольклорне начало виявило себе, зокрема, в операх "Утоплена", "Різдвяна ніч" М. Лисенка, "Купало" А. Вахнянина. У романтичному ключі розкривалася композиторами й історико-героїчна тематика. Першою такою спробою була опера П.Сокольського "Мазепа". Вершиною розвитку лірико-героїчного начала у творчості українських композиторів XIX ст. стала опера "Тарас Бульба" М. Лисенка, у якій історична тематика тісно пов'язана з морально-етичними проблемами, ідеєю патріотизму, вірності батьківщині.

Зберігали свою значущість типові для українського музичного мистецтва вокальні і хорові жанри - пісня-романс, кантата, хорова поема, хорова обробка народної пісні, а також духовна музика.

XIX ст. ознаменувалося появою вітчизняної лірико-комічної опери "Запорожець за Дунаєм" С. Гулака-Артемовського, формуванням української фортепіанної музики у творчості О. Лизогуба, И. Витвицького, здобутками композиторів П. Ніщинського, М. Заремби, П. Сокольського.

У західних землях значний внесок у розвиток музики зробили М. Вербицький та І. Лаврівський - автори театральної та хорової музики. Саме М. Вербицький написав музику до поезії П. Чубинського "Ще не вмерла України...". На Буковині у другій половині XIX ст. помітне місце у розвитку української музики належить творчості поета і композитора С. Воробкевича.

У XIX ст. в Україні склалася професійна композиторська школа, фундатором якої був М. Лисенко. Завдяки ґрунтовній фаховій освіті, яку він здобув в Європі та Росії, М. Лисенко заклав основи професійної музичної освіти в Україні, заснувавши "Музично-драматичну школу".

М Лисенко розширив жанрову сферу українського музичного мистецтва, звертаючись до романтичних жанрів (ноктюрн, етюд, балада, елегія тощо), Великий внесок композитор зробив у хорову музику - створив хорову поему "Іван Гус", кантати "Б'ють пороги", "Радуйся, ниво", "На вічну пам'ять Котляревському". У творчості А.Лисенка синтезувалися романтичні і реалістичні стильові риси.

У піднесенні музичної культури України важливу роль відігравав театр. 1809 р. в Одесі було відкрито перший постійний оперний театр. Згодом такі театри з'явилися в Києві та Харкові. Талановиті співаки України С. Гулак-Артемовський, Й. Петров, О. Мишуга, М. Меншинський, С. Крушельницька, І. Алчевський, виступаючи на сценах оперних театрів, утверджували високі традиції вокального мистецтва та активно пропагувала твори українських композиторів і українські народні пісні.

4. Здобутки українського образотворчого мистецтва та архітектури

Наприкінці XVIII ст. було ліквідовано мистецькі класи при Харківському колегіумі, мистецьку школу при Києво-Печерському монастирі було зведено до рівня майстерні іконописного ремесла. Українське образотворче мистецтво, яке раніше не поступалося кращим європейським зразкам, позбавилося можливості повноцінного розвитку.

На початку XIX ст. розпочався новий етап розвитку українського образотворчого мистецтва. Цьому сприяли новаторські пошуки майстрів, потяг до зображення народного життя, вихід на перший план професійного світського мистецтва.

Першими українськими художниками, у творчості яких з'явилися риси нового романтичного стилю, стали І.Сошенко, К. Павлов, Г. Васько. Творчий доробок І. Сошенка склали портретні та пейзажні твори, побутові картини. Г. Васько здобув визнання як портретист насамперед завдяки портретам тогочасних українських видатних особистостей.

Значне досягнення українського мистецтва XIX ст. - романтична образотворча спадщина Т. Шевченка, яка складається з понад І тис. творів у різних жанрах: історичному ("Смерть Олега, князя древлянського", "Смерть Сократа", "Смерть Богдана Хмельницького"), портретному (портрети Є. Гребінки, М. Щепкіна, автопортрети тощо), побутовому ("Циганка-ворожея", "Катерина", "Хлопець-жебрак дає хліб собаці").