Розділ «IV. МИСТЕЦТВО РЕНЕСАНСУ»

Нові ілюзорні прийоми передачі глибини простору на площині розробляв представник кватроченто у північній Італії Андреа Мантенья (1431–1506). Ним було створено цілісну систему декоративних розписів інтер'єру, засновану на взаємодії з архітектурним середовищем. У розписах Камери дельї Спозі палацу в Мантуї (1474) він представив сімейний портрет герцога Гонзага: герцог тихо спілкується з власним секретарем, поруч сидять члени сімейства, спокійно спускаються і піднімаються пажі, правитель Мантуї зустрічається з сином, мисливці повертаються з полювання. Велике приміщення з невисоким склепінням і асиметричними вікнами Мантенья завдяки тонко розрахованим перспективним ефектам, вюртуозному володінню рисунком і складними ракурсами, дару колориста перетворив на повний гармонії та впорядкованості по-ренесансному центричний простір, на ілюзорному куполі та стінах якого сяє блакить неба, розстилаються широкі пейзажні панорами з фантастичними скелями та руїнами, звисають щедрі фруктові гірлянди, ваблять мармурові стелі з тонкими орнаментальними мотивами. Домінування червоних і золотавих відтінків на блакитному тлі неба надає сцені потрібної величі розповіді про достойників світу цього, цілісних, самодостатніх і впевнених. Все в його композиціях парадних покоїв мантуанського палацу сповнене суворої величі, життєвої енергії, героїчного пафосу, монументального начала, в той же час натурної достовірності, любові до деталей, декоративного багатства та нарядності.

Стилістика умбрійського майстра П'єро делла Франческа (1410/20–1492) вирізняється епічним спокоєм, просвітленою врівноваженістю, пропорційністю фігур, ясністю перспективних побудов, прозорістю та світлосилою колористичного висловлювання. У своїй творчості він осмислював проблеми живописної перспективи, пластичності об'ємів, взаємодії кольору і світла. У церкві Сан-Франческо в Ареццо він створив цілісний ансамбль фресок на тему легенди про животворний хрест (1452–1466). Узагальнюючи фігури та розгортаючи композиції паралельно до площини стіни на тлі спокійних і ясних ландшафтів художник досягає в розписах просвітленого

Мазаччо. Вигнання з раю. Капела Бранкаччі у Флоренції. 1427–1428

споглядального настрою, відчуття гармонійної цілісності світобудови. Велично спокійні фігури молодих жінок у спадаючих складками сукнях, розмірений ритм їх рухів, значуща просторова пауза виділяють головних героїв композиції “Прибуття цариці Савської до царя Соломона”. Радісне звучання блідо-рожевих, ніжно-фіолетових, прозоро-червоних, темно-блакитних, смарагдово-зелених відтінків, пом'якшених сріблясто-перлиновою димкою, створює атмосферу стриманого торжества.

Виконаний П'єро делла Франческо 1465 р. парний портрет герцогів урбінських Федериго да Монтефельтро та його дружини Баттисти Сфорца вирізняється глибиною психологічної характеристики енергійного і владного правителя та стриманої й суворої жінки. Персонажі зображені в профіль: така композиція виникла під впливом античних медалей з їх завданням героїзувати образ людини. Позбавлені будь-якої ідеалізації парні профілі чітко виділені на тлі блідого неба і далекого пейзажу; низький горизонт підсилює монументальність фігур, що домінують над усім світом; м'яка світлотінь виліплює пластичну виразність облич. Пейзажні мотиви тла портретів та їх оборотної сторони, де зображено “Тріумф герцогів Урбінських”, з плавними силуетами пагорбів, що тануть у світлому небі, вражає майстерністю передачі денного освітлення та повітря, насиченого світлом і вологою.

Світський характер мистецтва Відродження повною силою проявив себе у творчості Доменіко Гірландайо (1449–1494). Він став літописцем флорентійського патриціату, розміщуючи образи сучасників у релігійних сюжетах для увічнення пам'яті про них. У його фресках капели Торнабуоні (1485–1490), присвячених життю Марії та Іоанна Хрестителя, вони просто і спокійно стоять в якості глядачів, свідків або учасників під час священного дійства. Сучасники одягнуті в тогочасний модний одяг, оточені тогочасною архітектурою флорентійських міст. "Зустріч Марії та Єлизавети” відбувається на одному з флорентійських пагорбів, з парапету звісилися роззяви, сходами піднімаються і спускаються перехожі, дами обмінюються останніми міськими новинами. У “Народженні Марії” дійство проходить у палацових покоях, знатні флорентійські дами навідують породіллю, служниці виконують свої щоденні обов'язки. Технічні прийоми Гірландайо вражають досконалістю, передача повітряної перспективи – своєю природністю. Колірна гама художника характерна стриманим благородством: синє тяжіє до сріблясто-блакитного, червоне – до вишнево-винного, фіолетове – до ніжно-бузкового.

Серед робіт Гірландайо виділяється людяністю та теплотою “Портрет старого з онуком", де у зустрічі дитячої безпосередньості, цікавості та жвавості зі старечою некрасивістю і втомою народжується смуток відчуття швидкоплинності часу, осяяний гуманною турботою і підтримкою.

Аристократична витонченість, ліризм стилю і водночас глибина філософської поетики характерні для творчості флорентійського художника Сандро Боттічеллі (1445–1510). Він одним з перших залучив до мистецтва свого часу античний міф і алегорію, сповнивши свої зрілі твори м'яким ліризмом. У картині “Народження Венеры" (бл. 1484 р.) зефіри осипають оголену богиню трояндовим дощем і гонять її мушлю до берега, де на неї чекає німфа, готова прикрити тіло Венерн від сторонніх очей. Задумливо-сумне обличчя Венери відсторонене як від пристрасного дихання вітрів, так і цнотливої сором'язливості німфи. Трансформувавши релігійний сюжет хрещення, Боттічеллі пропонував прийняти віру у всевладність любові у світі, поєднуючи в своєму творі піднесене одухотворення і чуттєву пристрасність. Декоративність складного лінійного малюнка, прозора чистота холодних тонів, плинне поєднання зеленуватих, блакитних, насичено-рожевих і золотавих відтінків створють відчуття хиткості прекрасного ідеалу.

Композиційний простір у картині “Весна" (бл. 1485 р.) організований подібно до театральних підмостків: з вишуканими декораціями та розробленими мізансценами. Світлі витончені силуети персонажів виділяються на тлі темної зелені дерев: у центрі – Венера, ліворуч від неї – хоровод трьох грацій і Меркурій, який розганяє хмари, праворуч – Флора, яка рятується від Зефіра. Враховуючи вплив філософії неоплатоніз-

Д. Гірландайо. Портрет старого з онуком. Біля 1490

С. Ботічеллі. П'єта. 1495

ма, якою захоплювалися покровителі Боттічеллі Медічі, зміст картини скоріше пов'язаний з ідеєю поєднання тілесного і духовного, чуттєвого і платонічного у коханні.

Уособленням філософських роздумів про любов була і картина Венера і Марс” (1485–1486): Венера з коханням дивиться на сплячого Марса, чиїми обладунками та зброєю мирно граються маленькі сатири. Композиція картини побудована на рівновазі майже симетричного статичного розташуваня фігур персонажів і активної діагоналі довгого списа.

Складний внутрішній ритм картин Боттічеллі був вираженням характерного почуття лінії, яке примушує згадати про засвоєні ним тра диції флорентійських ювелірів. У той же час художник був байдужим до законів передачи глибини простору: фігури на його полотнах розташовано фронтально, без урахування лінійної перспективи та взаємодії з повітрям, написано у витонченій готичній манері.

Лінія як головний засіб емоційної виразності прочитується і в "Мадонні Магніфікат” (1481). Пластичні лінії рук персонажів утворюють своєрідне коло, замкнене вінцем Мадонни, що композиційно повторює форму тондо. Обличчя Марії вражає витончено-поетичною красою, яка дала змогу Боттічеллі стати творцем аристократичного портретного стилю. Його “Портрет молодої людини медаллю” (1474) вирізняється філософською мрійливістю та спокійною гармонією обличчя. Зосередження на внутрішньому стані та відсторонення від реальності характерне для "Портрета Симонетти Веспуччі”.

У портретах, як і у релігійно-міфологічних картинах, Боттічеллі надавав перевагу світлому колориту без виразної гри світла і тіні, заповнюючи контур нюансованими відтінками кольорів, що перетворювало поверхню картини на емалеву або мозаїчну.

У пізній період творчості Боттічеллі проявили себе песимістичні настрої, що викликало експресивність і екзальтованість його художнього мислення. Відчуттям безвиході та відчаю просякнута “П'єта” (1495), сповнене внурішнього напруження та трагізму зображення оплакування знятого з хреста Христа. В основі її композиції лежить символ розп'яття: абриси хреста прочитуються в поєднанні домінантної горизонталі рук і облич персонажів і вертикалі, акцентованої руками апостола Іоанна і Богородиці. Трагічність звучання картини посилена ламаними лінійними ритмами і песимістичним акордом червоно-чорних кольорів. Творчість Боттічеллі виявила суперечливість ренесансного гуманізму: від абсолютної віри в досконалу велич людини до тривожного відчуття присутності диявола в світі.

Представниками ранньоренесансної традиції також були П. Учелло (1397–1475), майстер складних перспективних побудов в картинах “Битва при Сан-Романо" та “Полювання"; фра Анжеліко (1387–1455),

Леонардо да Вінчі. Таємна вечеря. 1495–1497

відомий витонченою чистотою кольорових гармоній і поетичною красою деталей (“Благовіщення”, “Коронування Марії")•, фра Філіппо Ліппі (6л. 1406–1469), оспівуючий світ, сповнений доброти та любові, у вражаючій вишуканості фактур “Мадонни під вуаллю"; Доменіко Венеціано (6л. 1410–1461), уславлений своїми прозоро-повітряними профільними портретами (“Жіночий портрет”).