РОЗДІЛ II.ОНОМАСТИКА В ІСТОРИЧНОМУ КРАЄЗНАВСТВІ

Назву Ічня краєзнавець Ю.Виноградський пов'язує з татарським "ічень" - водопій, стоянка для коней. Талалаївка, за словником Б.Грінченка, походить від слова "талалай", що означає "базіка, балакун". Але можливо, що назва походить із тюркського "талай" - стояча водойма.

Розшифровка топонімів - справа непроста і потребує кропітких досліджень, праці з джерелами, консультацій з представниками різних наук, інакше помилка неминуча.

Наприклад, ось таке пояснення назви річки Ворскли. Петро І після Полтавської битви, плаваючи річкою на човні, зронив у воду монокль - округле скло, яке служить замість окулярів. Довго шукали солдати те скло у воді, та так і не знайшли. І тоді Петро І начебто сказав: "Віднині ця річка буде називатися Ворскла". Це народна етимологія (від грецького "етімон" - істинне значення слова). Виникла

вона за подібністю звучання, звичайно, без урахування історичних фактів. Адже річка Ворскла в літописі згадується під 1105 роком, тобто майже на 700 років раніше, ніж жив Петро І, тому її назва має зовсім інше значення і походження.

Річку в давні часи називали Ворскол. Одні топонімісти найменування виводять від аланського слова "Ворьс" - білий та тюрського "кол" - вода. Таку назву алани могли дати за білуватий колір води у верхній течії річки, де вона протікає серед крейдяних порід, частково розчиняючи крейду. Тоді річка спочатку була відома як Ворьс, тобто Біла, а вже пізніше тюрки, які з'явилися на її берегах, додали свою частинку "кол". Так утворилася назва Ворскол, тобто Біла вода. На думку інших дослідників, назва походить від давніх слов'янських слів "вор" - бір та "скол" - світла, вона означала: "світла річка, що протікає в бору".

Змінюється людство, зазнає змін населення, але ономастичні назви залишаються. Такі назви становлять собою правдивий мовний релікт, якнайкраще збережений залишок мови, якою за давнини розмовляли тутешні люди.

Наприклад, довга суперечка про прабатьківщину слов'ян була розв'язана, в тому числі й за допомогою ономастики.

Походження назви "слов'яни" пояснювали по-різному. Тепер мовознавцями доведено, що корінь -слову -слав - є дуже давнім і первинно означав "текти, литися, зрошувати". Вчені роблять припущення, за яким назва слов'ян означає "мешканці тих місць, де багато річок, озер чи боліт", і справді свої поселення слов'яни здавна будували там, де багато води. Про це писали стародавні арабські та візантійські письменники.

З назвою "слов'яни" пов'язано багато топонімів, зокрема й гідронімів. Ось вони: Славець - притока Міхідри в басейні Серету, названа від однойменного лісу, з якого вона витікає; Славинка - притока Росі в басейні Дніпра; Славечка - притока Прип'яті; Славка - притока Латориці в басейні Тиси, а також річки Славська, Слов'янка, Славигощ тощо.

Із самою назвою "слов'яни" пов'язано й багато топонімів у Польщі, Чехії та Словаччині, Югославії, Хорватії та Словенії. Найбільше скупчення географічних назв із коренем -слову -слав зустрічаємо між басейном Вісли, верхів'ям річок Одри, Ельби і Дністра та середньою течією Дніпра. Топоніми, як бачимо, допомагають визначити територію, на якій жили слов'яни в минулому. А археологічні знахідки повністю підтверджують дані ономастики.

3. АНТРОПОНІМІКА В УКРАЇНІ

Частиною ономастики є антропоніміка, яка вивчає систему особових імен (індивідуальні імена, імена по батькові, прізвища, прізвиська, псевдоніми тощо).

Антропоніміка може слугувати джерелом краєзнавства, допомагаючи з'ясувати колишній етнічний склад та міграцію населення в минулому, датувати та локалізувати писемні пам'ятки.

Система імен формувалася протягом багатьох століть. В язичницькій Русі вибір імені для новонародженого визначався звичаєвим правом. Воно дозволяло жерцям добирати ім'я дитині залежно від порядку, часу та обставин її народження. Так, наприклад, третій дитині в сім'ї могли дати ім'я Третяк, шостій - Шестак, сьомій - Семак, восьмій - Осмак. Дівчинка, яка з'явилася на світ узимку, могла одержати ім'я Зима, а та, що народилася навесні, - Весна.

Іменем батьки могли висловлювати і своє ставлення до нового члена сім'ї. Дитині, народження якої з нетерпінням очікували, давали ім'я Бажан, Ждан, Жданко, Жадан, Любко, Кохан. Зовнішність, психічні або фізичні вади новонародженого також могли впливати на вибір імені. Малюків, що не відзначалися зростом, могли назвати Дрібко, Дрібля, Коротко, Малко, Малишко, Комар, Муха і т.п. Світлий чи темний відтінок шкіри, волосся теж мали значення, і світловолосих та русявих іменували Білан, Світлик, а смаглявих - Чорниш. Вередунів і крикунів називали Ревами, Кричунами, Верещаками, а спокійних, невередливих - Мовчанами, Несміянами.

Дуже популярними в сиву давнину були магічні, або заклинальні імена. Вважалося, що таке ім'я могло вберегти дитину від хвороби, смерті, хижого звіра та іншого лиха, зробити її щасливою. Зокрема, досить поширеними були імена Продан, Куплен, які присвоювали з охоронною метою - вберегти новонародженого від смерті. Їх давали у сім'ях, де часто вмирали діти. Називаючи малюка Продан чи Куплен, мати виконувала своєрідний обряд: за незначну плату продавала його жінці, в якої діти росли здоровими і не вмирали.

Вважалося, що вдало дібране ім'я вплине на здоров'я, характер і долю дитини. Вона буде рости здоровою, якщо назвати її Здоровко, щасливою - коли Щасний. Ім'я Розумник принесе розум, а Сон - спокійні ночі.

Імена з негативним емоційним забарвленням давались як застережний захід: за уявленням наших пращурів погані імена - Горе, Захворай - оберігали дітей від злих сил.

Наші предки до прийняття християнства часто вживали двоосновні імена з компонентом -волод, -мир, -слав, -полк, -гост, -жир. Вони виникли внаслідок злиття в одне слово цілих словосполучень-побажань: наприклад, Ярослав - відомий запальністю; Радослав - той, хто прославляє радість; Твердослав - людина з твердим характером; Воїслав - воїн тощо. Імена Володимир, Святослав, Святополк, Ярополк, Всеслав, Всеволод, Мстислав, Ярослав, В'ячеслав найчастіше давали дітям князі та воєводи.

Наприкінці IX ст., коли Київська Русь прийняла християнство, на зміну давньоруським найменням прийшли християнські імена грецького, латинського і староєврейського походження, запозичені з Візантії разом з релігією. Але давньоруські імена ще тривалий час продовжували побутувати паралельно з новими християнськими іменами. Так, великий київський князь Володимир, який запровадив на Русі християнство, одержав при хрещенні ім'я Василій, а його син Ярослав Мудрий звався церковним ім'ям Юрій. Проте літописці іменують обох князів лише своїми, слов'янськими іменами. І не тільки в X ст., а й пізніше у XI—XII ст., особи князівського дому мали по два імені - при хрещенні дитина одержувала церковне ім'я, але одночасно вона нарікалася давньоруським, так званим "мирським" іменем. У літописах натрапляємо на такі записи: під 1177 р. "родился у Игоря сынъ и нарекоша имя ему в крещеньи Андреянъ, а княжее Святослава", під 1113 р. "преставися князь Михаиль, зовомый Святополк", під 1164 р. "Константинъ, а мирское Добрыло" та ін.