РОЗДІЛ ХІІ. ІСТОРІЯ ПОДОРОЖІ ІМПЕРАТРИЦІ КАТЕРИНИ ІІ НА ПІВДЕНЬ УКРАЇНИ

У 1768 році почалася російсько-турецька війна. В районі Причорномор'я діяли дві армії: перша, основна, кількістю 80 тис. чоловік під командуванням князя А.Голіцина і друга, допоміжна, (40 тис. чоловік), на чолі якої стояв граф П.Румянцев.

У складі першої було 3 тис. козаків Переяславського, Прилуцького і Київського полків; у другій - 6 тис. козаків Чернігівського і Ніжинського полків під орудою полковників Петра Милорадовича, Петра Розумовського і бунчукового товариша Олександра Безбородька.

Перша армія повинна була наступати на Хотин і взяти фортецю. Ця операція намічалася на квітень. Військо другої - на ріку Буг і там прикривати тил і комунікації Голіцина.

У березні в Ніжині Румянцев провів нараду з офіцерами свого штабу і київським генерал-губернатором Ф.Воєйковим про плани

майбутньої кампанії. А в квітні армія, зосереджена в Кременчуку, виступила на південь.

Розумовський Петро Іванович (7-1771) зробив військову кар'єру, дякуючи родинним зв'язкам з фаворитом імператриці Єлизавети. Виховувався в Петербурзькому кадетському корпусі, після якого деякий час перебував на військовій службі.

У 1751 р. іменним указом імператриці одержав звання полковника і був зарахований на службу при Олексієві Розумовському. У 1753 р. за поданням гетьмана Розумовського призначений ніжинським полковником. Через рік одружився на дочці Переяславського полковника Сулими - Пелагеії.

Під час російсько-турецької війни 1768 року брав участь разом з полком у поході по Бесарабії. В 1771 р. помер і був похований у Ніжині в Хрестовоздвиженській церкві (на Магерках).

Територія Оттоманської Порти з приналежним їй Кримським ханством охоплювала все побережжя Чорного моря з заходу і з півночі. Кримський хан, вибравши своєю резиденцією на час війни Каушани за Дніпром, мав сухопутне сполучення з Кримом дорогою, яка йшла через усе узбережжя до самого Перекопа. Румянцев вважав, що саме на ній і треба нанести перший удар.

Збираючись на війну, граф взяв до себе в помічники Олександра Безбородька, якому симпатизував і довіряв. Призначивши наказним полковником, Румянцев доручає йому Ніжинський полк і похід за Дніпро, створивши цим самим враження, що саме тут готується наступ. Такий план мав на меті допомогти першій армії взяти Хотин. При нанесенні удару козаки керувалися принципами раптовості, швидкості та натиску.

Пізніше О.Безбородько писав імператору Павлу про свою службу так: "... Командуя сперва нежинскимъ полкомъ, а потом, имея подъ начальствомъ лубенскій, миргородскій и компанейскіе полки, находился въ походахъ на Буге и между Буга и Днестра".

Хотин було взято; командувати першою армією доручили Румянцеву, другою - графу Петру Паніну. (Безбородька Румянцев забрав із собою, а керування Ніжинським полком знову перейшло до полковника Петра Розумовського).

У складі другої армії Ніжинський полк у 1770 році брав участь у поході по Бесарабії і здобував турецькі фортеці: Бендери, Аккерман (Белгород-Татарський) і Татар-Бунар.

Шановний читачу, згадай походи козаків проти Буджакської орди - це саме та територія.

У цей час перша армія звільнила Бесарабію, Молдавію і частину Румунії.

У 1771 році друга армія під командуванням Василя Долгорукова рушила в похід на Крим і в "оному році... весь Кримський півострів, - писав Ригельман, - з усіма його містами повойований і взятий під володіння російське". Після цього Долгорукий залишив у Тавриді тільки окремі вартові полки, а з рештою війська пішов на Очаков і Кінбурн, звідки ще треба було вигнати ворога.

У 1773-1774 рр. перша армія успішно діяла в Болгарії, а корпус О.Суворова, перейшовши Балкани, рухався до Константинополя. Турецький уряд капітулював.

У липні 1774 р. в містечку Кючук-Кайнарджи було підписано мирну угоду, за якою Росія здобула вихід у Чорне море. До неї переходили Азов, Керч, Єникале, Кінбурн. Вона могла будувати на Чорному морі свій флот. Російські торгові кораблі одержали право проходу через протоки. Кримське ханство ставало незалежним під Туреччини. Порта виплачувала Росії 4 млн руб. контрибуції. Південна Україна і Росія віднині убезпечувалися від татарських наскоків.

Відрив кримського ханства від Туреччини не влаштовував значну частину кримської знаті. На початку 1775 р. вона привела до влади Девлет-Гірея, який в своїй політиці орієнтувався на Туреччину. Остання підтримувала його: припинила виплату контрибуції, відновила призначення в Криму суддів і митних чиновників, а в 1776 р. зажадала повернути їй Кінбурн.