РОЗДІЛ IX. ІТАЛІЙСЬКІ КОЛОНІЇ В КРИМУ

У другій половині XIII ст. на південному узбережжі Криму утверджуються італійські торговельні республіки - Генуя і Венеція. Візантійський імператор Михайло Палеолог надав у 1261 р. італійцям, а в 1265 р. і венеціанцям право вільного плавання у Чорному морі. У 1266 р. генуезці купили у хана Менгу дозвіл влаштувати торговельну факторію на місці давньогрецького міста Феодосії, яка була названа Кафою (Кафас). Одночасно венеціанці влаштувалися в грецькому місті Сугдеї (Судак) та Боспорі (Уоврого) — Керч. Між Генуєю і Венецією розпочалася запекла боротьба за чорноморські колонії, з якої переможцем вийшла Генуя. Вона заволоділа грецькими містами кримського узбережжя, в тому числі Херсонесом, Сугдеєю, Чембало (Балаклава), Лупико (Алупка), Форм (Форос), Луста (Алушта). В Тані (Азов) мали свої квартали і генуезці, і венеціанці. На чорноморському узбережжі Кавказу Генуї належали Анапа, Сухумі та інші міста. В Причорномор'ї вона володіла фортецями Монкастро (Акерман, Білгород-Дністровський), Олеша (сазігит ІІІісів), Матрега (Тмутаракань). Генуезькі колонії в Північному Причорномор'ї тягнулися від Дунаю до Кавказу.

Татарське населення, яке проживало на території, підвладній ге- нуезцям, було підпорядковане Ординському ханові. Але у внутрішніх справах генуезькі колонії були абсолютно самостійними і залежали лише від Генуї, звідки до них посилалися консули. У той самий час нестабільні відносини італійських колоній з Ордою нерідко призводили до трагічних для генуезців наслідків. При цьому не рятували підписані з ханом угоди і фортечні стіни. В 1299 р. військо хана Ногая спалило Кафу, Сугдею, Боспор, Кирк-Єр, Херсонес. У 1307 р. хан Тохта знову захопив Кафу, щоб помститися за продаж генуезцями у рабство дітей, захоплених в улусах Орди. У 1395 р. Кафу пограбував Тімур (Тімурленг), а в 1397 р. - емір Едигей. Однак генуезці, що мали величезні прибутки від торгівлі, щораз відбудовували свої володіння і навіть розширювали їх. У 1380-1381 рр. вони уклали угоду з ханом Тохтамишем, за якою все південне узбережжя півострова від Чембало (Балаклава) до Сугдеї (Судак) передавалося в їхнє повне володіння.

Крім італійських колоній, в Криму в XIII ст. знаходилися ще кілька феодальних володінь. Одним з них був Херсонес. Після падіння Візантії він підпав під плив Трапезундської імперії, що виникла в 1204 р. В одному з письмових джерел йдеться, що 1223 р. Херсонес на рівні з іншими містами південно-західного Криму платив Трапезунду данину - "річні внески". З другої половини XIII ст., коли всю територію на Чорному морі захопили італійські купці, Херсонес опинився осторонь від морської торгівлі і став втрачати свій вплив. В кінці XV ст. на місці колись багатого і впливового міста існувало рибальське поселення. (Арабські письменники того часу називають Херсонес по-татарськи - Сари-Кермен - Жовта Фортеця).

У XIII ст. виникає ще одне феодальне володіння в країні асів (алан) з містом-фортецею під назвою Кирк-Єр (Сорок братів), або Кирк-Ієр (Сорок місць), Кирк-Кор (Чуфут-Кале) біля Бахчисарая. На чолі аланського князівства стояли місцеві князі, які на противагу основній масі алан прийняли християнство. Вони володіли князівством аж до кінця XIII ст., коли його захопили ставленики хана Ногая-беки Яшлау (Сулешеви).

На гірському березі між Сугдеєю і Херсонесом знаходилися невеликі фортеці, заселені в основному готами і греками. Про 40 таких фортець згадує Г.де Робрук, посол французького короля Людовіка IX, що проїздив Кримом 1253 року.

Існувало і невеличке поселення Ескі-Кермен, яке входило до складу Мангупьського князівства. Більшість цих міст і фортець - центрів невеликих володінь - збереглися і після завоювання монголами в XI- II ст. Кримського півострова.

1. КАФА (КАФФА, КАФАС, КЕФЕ)

Кафа була заснована генуезьцями в 60-ті роки XIII ст. а у XIV- XV ст. вона набула значення най важливішого міжнародного центру торгівлі Заходу зі Сходом. Свого кафінського консула генуезьці йменували "главою Кафи і всього Чорного моря", що мало тоді цілком реальний зміст. В другій половині XV ст. тут налічувалося до 8000 будинків з 70-тисячним населенням. У XIV ст. її переважно населяли греки і вірмени, з часом зростала й кількість татар. Надалі, у XV ст., особливо швидко зростало вірменське населення. їхня колонія в Кафі виникла на початку XIV ст., в 1439 р. вірмени складали вже половину всіх городян, а в 1475 р. - дві третини. Крім того, велика кількість вірмен мешкала в інших містах Східного Криму.

У місті жило і багато євреїв. Документи згадують серед жителів валахів (румун), поляків, грузинів, мінгрелів, черкесів. Це було велике багатомовне морське ремісниче і торгівельне місто.

У гавані Кафи вантажилися товари з Поволжя, Середньої Азії, Індії та Північної Русі. Велика питома вага припадала на вивіз зерна, що вирощувалося в Криму, на рівнинах Приазов'я і Прикупання; вивозилася і солона риба. Продовольство направлялося головним чином у Константинополь. Він у ті часи забезпечувався переважно з Криму. Перебої в підвозі доводили візантійську столицю ледве не до голоду. Про

це розповідає візантійський хроніст Никифор Григора. Крим став однією з житниць Європи.

Займалися генуезьці і работоргівлею (ринок рабів був заснований у 1266 р.) Невільників відправляли єгипетським султанам для їхнього війська і вивозили на Захід. Работоргівля, про яку прямо говориться в Статуті Кафи 1449 р., приносила генуезьцям великі бариші.

У работоргівлі з Єгиптом, Сирією, Італією, Францією головним товаром були жінки. Генуезьці закуповували їх у ХІV-XV ст. на чорноморських ринках у два рази більше, ніж чоловіків, а пізніше на одного раба брали чотири рабині, між іншим, незмінно за вищою ціною. В одному італійському документі того часу зазначена найбільша ціна, сплачена за 16-річну руську дівчину, - 2093 ліри, а "живий товар" збувався за ціною 136-139 лір за "штуку". Місцеві законодавці розробили юридичні норми для рабів. В Русильйоні діти "білих татарок", чиї імена не збереглися в документах, вважалися рабами, навіть якщо народжувалися вільними; у Венеції раб, який завинив, міг піддатися будь-яким тортурам.

Кафа ХІV-XV ст. - інтенсивно розвинений ремісничий центр. Документи згадують булочників, м'ясників, кравців, кушнірів, миловарів, шкіряників. Великого значення в Кафі набули ремесла, пов'язані з суднобудуванням.

Розвиток внутрішньої торгівлі й ремесла, супроводжуваний "зростанням грошового обігу", викликав необхідність випуску власної монети. Карбування її почалося в Кафі не пізніше кінця XIV ст. і тривало, можливо з перервами, до 70-х років XV ст. Основною грошовою одиницею була дрібна монета - срібний аспр. На лицьовому боці містився герб Генуї і латинський напис, на зворотному - татарська тамга (спочатку тамга Орди, а з 30-х років XV ст. - тамга кримських Гіреїв) і арабський напис. Особлива монета карбувалася в Тані.

Ремісниче і купецьке середовище Кафи не було однорідним. Основну масу населення, економічно поневолену і політично безправну, складали "малі люди" ("populo minuto"). Цій основній масі населення протистояла інша соціальна група - багаті купці та феодали, лихварі та работоргівці з числа генуезьців, греків, вірменів ("populo grasso"). їх було небагато (у 1308 р. - 3000 чоловік, а наприкінці генуезького панування у 1475 р. - близько 1000 чол. на 70 тис. населення). В 1320 р. в Кафі було створено католицьке єпископство, його єпархія простягалася від Сараю на Волзі до Варни в Болгарії. В середині XIV ст. тут було засновано єпископство вірменської православної церкви.

На чолі Кафи стояв консул, який щороку призначався з Генуї морською колегією й організацією, що звалася officium Gazaria, тобто урядом для Хазарії - кримського та азовського узбережжя. При консулі складалася рада провізорів (попечителів), в обов'язки якої входило загальне спостереження за торгівлею, вона відала поліцією, будівництвом і міським благоустроєм. Крім того, існувала рада старійшин (8 осіб), що призначалася консулом і була органом загального контролю. Далі йшли два массарії (керуючі фінансами) з цілим штатом чиновників, 16 синдиків (суддів), торговельний і продовольчий комітети і воєначальник міста, що відав вартою. Цивільна влада знаходилася в руках базарного пристава, що збирав мито з привезених на базар продуктів і стежив за їх продажем, і відкупників різних зборів і податей (у Кафі стягувався податок за одержання посади, практикувався і продаж вигідних посад з публічних торгів).

В середині XV ст. пройшли деякі зміни в адміністративному устрої Кафи, викликані кризою, що спіткала тоді генуезькі колонії. 29 травня 1453 р. пав останній форпост, що протистояв експансії турок-османів - Константинополь. "Користь" від падіння Візантії скоро відчули і європейські держави, але понад усе постраждали генуезьці, які мали великі торгові інтереси в Чорноморському регіоні. Константинополь був тією "пуповиною", що зв'язувала генуезькі колонії в Криму з метрополією.

У травні 1454 р. біля берегів Кафи з'явилася турецька ескадра, що примусило генуезького консула виплачувати султану щорічну данину - три тисячі дукатів. Колоніальна адміністрація посилила податковий прес, і в основному він ліг на "populo minuto" - простий народ. Городяни були незадоволені постійно зростаючими податками і подорожчанням продуктів харчування, особливо після неврожаїв 50-х років XV ст.