РОЗДІЛ I. РОЗВИТОК ІСТОРИЧНОГО КРАЄЗНАВСТВА В УКРАЇНІ

Історичне краєзнавство


1 ПРЕДМЕТ КУРСУ "ІСТОРИЧНЕ КРАЄЗНАВСТВО". ХАРАКТЕРИСТИКА ДЖЕРЕЛ



2. ЗВ'ЯЗОК ІСТОРИЧНОГО КРАЄЗНАВСТВА ЗІ СПЕЦІАЛЬНИМИ ІСТОРИЧНИМИ ДИСЦИПЛІНАМИ


Історія та ії складова частина - історичне краєзнавство - органічно пов'язані з іншими суспільними та гуманітарними науками, незважаючи на специфіку кожної з них.

Історична наука може належним чином розвиватися і виконувати покладені на неї завдання за умови, коли всім її періодам, галузям, у тому числі історичному краєзнавству, спеціальним дисциплінам, приділятиметься належна увага.

Спеціальні історичні дисципліни займаються вивченням різноманітних джерел, встановлюють їх своєрідність і методи використання. І це відіграє важливу роль у справі глибокого і всебічного висвітлення історичних подій та явищ на різних етапах розвитку людського суспільства. До того ж історичні події та явища відбуваються у відповідному просторі, у своєрідних географічних умовах. Географічний фактор - це той простір, в якому живе і діє людина, одна із постійних умов розвитку суспільства. Історичне краєзнавство не може плідно розвиватися без урахування досягнень історичної географії.

Історична географія - це предмет, який повинен дати характеристику фізичної, економічної і політичної географії певної країни або території у відповідний проміжок часу. Основними елементами цих характеристик має бути: 1) фізико-географічний ландшафт певної епохи; 2) населення з точки зору його етнічного складу; 3) географія виробництва та господарчих зв'язків; 4) географія зовнішніх і внутрішніх політичних кордонів, а також важливих історичних подій.

Перші наукові праці з історичної географії з'явилися в Італії, в ХІV-XV ст. за часів Відродження. Подальшого розвитку вона набула в XVI ст. в Нідерландах. У XVII—XVIII ст. центр досліджень перемістився до Німеччини і Франції, де її почали викладати в університетах. В Україні окремі праці з питань історичної географії з'явились у другій половині XVНІ-ХІХ ст. Серед праць українських учених, які зробили значний внесок у розвиток цієї науки, слід згадати П.Симановського ("Краткое описание о козацком малороссийском народе"), С.Лукомського ("Собрание историческое"), В.Рубана ("Краткая летопись Малыя России с 1506 по 1770 г.", "Землеописание Малыя России"), В.Григоровича-Барського ("Странствование по святым местам").

Історико-географічна тема посідає вагоме місце в працях українських дослідників: Г.Полетики, М.Берлінського, Я.Марковича, Д.Бантиш-Каменського, М.Маркевича, О.Бодянського, І.Срезневського. М.Костомарова, П.Куліша, М.Максимовича, А.Скальковського, Д.Яворницького, М.Грушевського, С.Рудницького та ін.

До історичного краєзнавства належить і вивчення демографічної ситуації на різних історичних етапах, тобто зміна у чисельності й складі населення. Цим займається спеціальна галузь історичної науки - історична демографія. Вона вивчає процес відтворення населення, його зміни під впливом соціальних, економічних і географічних (природних) факторів. Великий вплив на відтворення населення справляють особливості складу, розміщення, міграції і заняття населення, що тією чи іншою мірою залежать від місцевих умов. Коли ці фактори вивчаються по великих регіонах, дослідники одержують загальні уявлення про їх вплив на відтворення, розкривають загальні закономірності як результат дії різних факторів у специфічних місцевих умовах. І наукове пізнання загальних закономірностей, з'ясування причин їх розвитку, в підсумку - прогнозування демографічного процесу вимагають ретельного вивчення цих місцевих факторів.

На українських землях попит на відомості про населення виник за часів Київської Русі. Про це свідчать пам'ятки - літописи ІХ-ХІІ ст. Натрапляємо на вказівки щодо проведення обліків населення ще до XIII ст. З літописів дізнаємося, що в 1246 р. в Південній Русі - Києві й Чернігові - люди від землероба до боярина були "сочтены в числе". У 1255 р. у "Софийском Временщике" повідомляється, що тієї зими "приехала численны из татар и сочтома всю землю Русскую", крім ігуменів, попів та ченців. У 1257 р. мала бути переписана татарами Новгородська земля. Однак новгородці відмовилися. Лише в 1259 р. під загрозою наближення ханського війська було проведено перепис населення. Татарські переписи 1255-1259 рр. вважалися першими. Вони поклали початок загальним переписам на українських землях.

Вивчення історико-краєзнавчого й історико-демографічного аспектів вимагає застосування, крім загальних методів історичного і демографічного дослідження, ще й географічного, і картографічного.

Географічний метод - виявлення об'єктивно існуючих територіальних відмінностей у географічному середовищі (що включає і природу, і суспільство) або в його окремих елементах. Виявлення територіальних відмінностей допомагає встановленню тих чи інших об'єктивно існуючих у певному історичному періоді районів.

Картографічний метод дослідження полягає у складанні карт. Історик-краєзнавець для складання історичної карти може використати вже готову географічну карту. Здійснивши картографування

Печатка запорізьких палонок

історичних джерел і нанісши їх на географічну основу, дослідник одержить, по-перше, точне розміщення явищ і подій на території, а по друге,їх співвідношення з природними умовами. Інакше кажучи, перед ним з'явиться не опис джерел, в яких часто-густо не згадуються природні умови, а модель досліджуваної ділянки земної поверхні, що розкриває взаємовплив суспільства і природи. Крім наочності й повноти їх зв'язків, ця модель (історична карта) може розкрити також зв'язок між досліджуваними історичними явищами і подіями, про які дослідник до цього і не думав, може виявити неповноту (або, навпаки, підтвердити повноту) джерел тощо.

Історична картографія дає досліднику і важливий засіб вираження результатів дослідження, який доповнює і набагато змінює традиційний рукопис: історичну карту і систему історичних карт, що становлять історичний атлас.

Комплексний підхід історичної картографії вимагає вивчення фізико-географічного, політичного, економічного і соціального розвитку "краю" від глибокої давнини до наших днів. Історичні карти виявляють просторові особливості цього розвитку.

Розвиток історичної науки, як відомо, великою мірою зумовлений успіхами історіографії - історії історичної науки.

Предметом історіографії є дослідження багатовікового процесу нагромадження історичних знань на основі невпинної боротьби протилежних течій і напрямів. Вивчаючи різні теорії, тлумачення подій і явищ історичного процесу, історіографія більше, ніж інші історичні дисципліни, порушує методологічні питання. Наполегливо оволодіваючи знаннями з історії розвитку історичної науки, дослідники розширюють свій світогляд, відточують фахову майстерність.

Предмет історіографії включає в себе історію створення історичного мислення, а також поширення історичних знань. Таким чином, історіографія - це історія становлення, формування та поширення історичних знань, у тому числі історико-краєзнавчих.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історичне краєзнавство» автора Невідомо на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „РОЗДІЛ I. РОЗВИТОК ІСТОРИЧНОГО КРАЄЗНАВСТВА В УКРАЇНІ“ на сторінці 1. Приємного читання.