РОЗДІЛ ХІ. ЗАПОРОЗЬКА СІЧ – ВІДОМА ТА НЕВІДОМА

Історичне краєзнавство


1. ЗАСНУВАННЯ ЗАПОРОЗЬКОЇ СІЧІ



2. ВЛАДА І ЗАКОНОДАВСТВО


Запорозька Січ з самого початку свого утворення була військово- політичною організацією республіканського типу з виборністю керівників, з рівним правом участі усіх козаків у виборах. Формально найвища влада на Січі належала Військовій (Генеральній) або повній загально-козачій раді - "колу" (Перша згадка про таку раду датована 1581 р.) Ради відбувалися два-три рази на рік: на початку січня, зазвичай, першого, другого або третього дня після Великодня, в жовтні на свято Покрови. Некозаки права голосу не мали. В XVI ст. на Січі існував звичай: неохочих до ради зганяти силою. За відмову прийти на поважне зібрання могли покарати й на смерть. Посеред Січі був майдан, де і відбувалися військові ради, а навколо майдану півколом стояли різні будівлі - військова канцелярія, пушкарня, майстерні, курені.

Раду проводив кошовий отаман, а допомагала йому старшина. Осавули обходили козаків, з'ясовуючи справу й запитували, як ті до неї ставляться. Деколи старшина добирала собі значніших козаків і спільно з ними обговорювала спірні питання. Формального голосування не було. Козаки виявляли своє ставлення гучними окликами, "гуком", підкидаючи при цьому шапки догори. Перемагала сторона, що мала безсумнівну більшість. Не згодна з рішенням ради меншість примушувалася до покори більшості не лише погрозами, але й інколи й биттям, навіть вбивствами.

Рада мала широкі права. Тут вирішувалися найважливіші питання Запорозької Січі: про мир і "розмир", про походи на неприятеля, про покарання важливих злочинців. На раді раз на рік обиралася старшина: кошовий отаман, якому належала найвища влада в Січі, писар (завідував канцелярією), один або четверо осавулів (порядкували військом), обозний (командував артилерією та обозом), суддя (займався судочинством та звичаєвим правом) та підстаршина, шафар (скарбник січового скарбу), кантаржей (кантарлей) наглядав за вагою і мірами, довбиш (окрім обов'язків оповісника, забезпечував збір хліба й підвід з паланок на потребу війська), хорунжий, бунчужний та ін. Усього у владних структурах Січі налічувалося близько 20 різних посад із загальною чисельністю адміністративного персоналу від 49 до 150 осіб (у різні часи).

На раді кожен курінь, а їх було 38, обирав собі курінного отамана (у запорозьких козаків слово "курінь" вживалося у подвійному значенні: у значенні житла і в значенні сотні, полку, самостійної частини війська, очолюваної курінним отаманом).

Курінь - будинок розміром 40 х 12 метрів. До кінця XVI ст. вони робилися з хмизу, прикривалися кінськими шкірами, пізніше використовувалося дерево. Існували службові приміщення - комори, довжиною до 24 м для зберігання різного припасу, зброї та боєприпасів, а також церква, будинок для козаків похилого віку.

У курені був звичай побратимства. У Побратимство вони приймали таким чином: наливали у великий глиняний черпак вино, змішували його з кров'ю тих, хто заключав побратимство. Потім мочили у тім черпаку шаблю, стріли, бойову сокиру й спис. Зробивши це, вимовляли молитву і пили вино. Побратимство було довічне і зобов'язувало жертвувати життям для побратима.

На раді вирішувалися також і основні господарські справи. Уся земля Запорозької Січі, чи, як то звалося, запорозькі вольності, поділялися на паланки - повіти, що були джерелом постачання необхідного господарського добра для утримання війська. (Паланка у запорожців означала центральне управління певної частини запорозьких територій). У паланці перебувала запорозька старшина: полковник, осавул і писар, які жили без сімей. Прості ж козаки в паланці жили з жінками, тому і називалися "гніздюками", "пічкурами", "баболюбами". Вони займалися господарюванням і постачанням харчів січовикам. Козацька земля між паланками розподілялася щороку в січні жеребкуванням. Жодних суперечок при цьому не виникало. На раді всі вольності розписувалися на 38 папірцях так, щоб кожній паланці дісталося більш-менш однаково земельного і водного добра. На очах

усього товариства писар скручував ті жеребки і клав до своєї шапки, а потім, добре потрусивши, давав курінним отаманам витягати жеребок. Якому куреню що припаде, тим він і мав користуватися весь рік.

Крім загальних рад, у запорізьких козаків були ще і ради до "куренів", які вони звичайно називали "сходками". Курінні сходи відбувалися тоді, коли старшина й отаман не бажали скликати загальну раду.

Відомий історик В.Антонович вважає, що поява титула "старшого", або "гетьмана козацького", пов'язана з реєстровим козацтвом. "Задля уряду над козаками, - пише Антонович, - Стефан Баторій установив, що козаки вибирати можуть собі начальника, якого польський уряд називав "старшим" запорозького війська; самі ж козаки звичайно називали цих старших "гетьманами". Тобто титул "козацького гетьмана" побутує лише з часу утворення реєстру як неофіційна назва. "Широко, - стверджує Антонович, - титул "гетьман козацький" став вживатися з часів Сагайдачного. Останній домігся від польського уряду, щоб "старшого завжди козаки вибирали з-поміж себе, а уряд мусив його затверджувати". Саме з часів Сагайдачного титул старшого (гетьмана) набуває більш вагомого змісту і звучання.

Проте в офіційних актах польський королівський уряд продовжує називати керівника козацького війська старшим. Сам Сагайдачний у своїх листах до коронного гетьмана С.Жолкевського називає себе то "старшим", то "гетьманом його королівської милості Війська Запорозького".

Подібна традиція продовжується і в перший рік гетьманування Богдана Хмельницького. У лютому 1649 р. уряд Речі Посполитої офіційно визнав за Хмельницьким титул гетьмана Війська Запорізького.

Титул гетьмана за часів Богдана Хмельницького і після нього мав різні значення. О.Лазаревський з цього приводу пише: "гетьман - спочатку поводир (dux) українських козаків, а потім, з часу Хмельницького - правитель (praefectus) України, яка йменувалась офіційно "Військом Запорізьким", тому і правитель її офіційно підписувався "Гетьман Війська Запорізького", з пізнішим додатком "обох сторін Дніпра".

Отже, до 1648 р. "старший" - титул головного воєначальника реєстрових козаків. Від Хмельницького титул "гетьман" має значення правителя України (козацької держави).

Гетьман: 1) з кінця XV до XVIII ст, - вищий воєначальник у Великому князівстві Литовському та Польщі; великий (коронний і литовський) гетьман - головнокомандувач військом, польний (коронний і литовський) - його заступник; 2) в Україні в XVII—XVIII ст. - воєначальник козацького війська, правитель України; 3) титул глави української держави 1918 р. (П.Скоропадський).

На Січ приходили добровольці, добровільно й брали обов'язок виконувати закони товариства. Але у Січі, як зрештою і в будь-якій середньовічній державі, не було писаної конституції у сучасному розумінні цього слова.

Запорозькі неписані закони, звичаєве право, маючи коріння у звичаях, йшли від самого життя, досвіду, оформляючи по суті вже існуючі суспільні відносини. Тому, якими б дивними не здавалися такі закони, в них була одна вирішальна перевага - вони діяли впродовж декількох віків.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історичне краєзнавство» автора Невідомо на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „РОЗДІЛ ХІ. ЗАПОРОЗЬКА СІЧ – ВІДОМА ТА НЕВІДОМА“ на сторінці 1. Приємного читання.