РОЗДІЛ II.ОНОМАСТИКА В ІСТОРИЧНОМУ КРАЄЗНАВСТВІ

Місто Керч (Крим) у VI ст. до н.е. звалося Пантикапей і було грецькою колонією. Назву цю дехто пояснює даними скіфської мови, де панта - "шлях", а капа - "риба". У ІХ-ХІ ст. воно належало до Тьмутараканського князівства і називалося Кърчевъ. Від цієї назви і виводять сучасне Керч. Одні перекладають його як "гора", другі виводять із тюркського слова кертик - "виїмка, розріз", треті пов'язують із давньоруським "кърчи", що означає "коваль", четверті дотримуються думки, що це корчить - "корчувати", а ще - "къръкъ" - "горло", "шия". Остаточно первісне значення назви Керч так і не встановлено.

Місто Очаків (Миколаївська обл.) стоїть на тому місці, де в III—І ст. до н.е. була давньогрецька колонія Алектор. З 1492 р. це вже турецьке укріплення Каракермен ("Чорна фортеця". Після XVII ст. фортецю було названо Ачи-кале, тобто "Фортеця біля виходу у відкрите море". Сучасна назва, на думку дослідників, походить від турецького багатозначного слова очак (аджаг) - "рід", "рудник", "вогнище ", " рівчак". Є ще й така думка: турецька назва Ачи-кале у російській мовній практиці перейшла в Ачаков (по-українськи - Очаків). Остаточно походження назви не встановлено.

Географічні назви служать серйозним доповненням документальним довідникам про давно минулі віки. Топоніміку через це називають мовою землі. їй довірили зберігати пам'ять про себе минулі епохи, зниклі народи і культури. В Європі, наприклад, Саксонія отримала свою назву від німецького племені "саксів", Бургундія - від давньонімецького племені "бургундів". А Париж пов'язаний з назвою гальського племені "парісії".

Таке звичне для нас слово "Європа" тлумачилося по-різному в різних народів. Мабуть, ця назва походить від фінікійського слова "Єреб", що означає "морок, Захід", а у греків ця сама територія мала назву "Єуропе". Назва країни в Латинській Америці - Аргентина, що означає "срібло", пов'язана з легендарними уявленнями про казкові багатства цієї країни.

У давнину люди не розрізняли загальних і власних назв. Так, під словом "вода" наші пращури розуміли і річку, і море, й озеро, і джерело, і воду в посудині. Освоюючи нові місця, людина надибувала нові річки, джерела, озерця чи гори, які чимось відрізнялися від уже відомих. Виникала потреба в їх розрізненні. Так народжувалися власні назви, або топоніми, наприклад: Велика Вода, Мала Вода, гора Чорна, гора Біла тощо.

Минав час... З'являлося все більше власних назв, особливо тих, що пов'язані з природою. Якщо на березі якоїсь річки росло багато сосен, її називали Соснівкою. Згодом ця назва поширювалася на все русло річки. Річку, в якій водилося багато бобрів, іменували Бобрівкою. Рікам, горам, окремим урочищам, серед яких жили наші далекі предки, давали імена роди чи племена різних народів. На території України в різні часи жили різні кочові народи. Згодом вони переселялися в інші місця, а деякі, розгромлені сильнішими, зникали назавжди. Та назви, які вони дали річкам, озерам, вершинам гір, байракам, залишилися й передавалися від племені до племені, від народу до народу. Частина цих топонімів дійшла до наших часів, багато з них видозмінені, старі назви нерідко витлумачують по-новому.

Чим більші річки, тим довше зберігалися їхні назви. Цікаво, що чим довшою була річка і чим більше народів жило на її берегах, тим більше назв мали окремі частини річища. Так, верхня течія Дунаю, де жили фракійські племена " даки", була відома під іменем Дунавій, тоді як ту частину, що розташована нижче, на берегах якої мешкали племена "гети", називали Істр. Адже й Дніпро мав різні назви: Борисфен - Бористен, Данапріс - Данапер, Славута - Славутич.

Можна впевнено сказати, що значна частина топонімів - творіння кількох народів. Є, приміром, у басейні Десни дві річки з однаковою назвою - Дівиця. На березі однієї з них притулилося село Салтикова Дівиця. Звідки ця назва? Здається, пояснюється все легко. Насправді відповідь далеко не проста.

Найменування це дуже давнє, взяте з індоєвропейської мови. Звучало вони колись як "дхеціна" - джерело, течія. Людям, які жили пізніше, ця назва, як це часто буває, стала незрозумілою, і вони переосмислили її на схожу до попередньої, але зрозумілу. За тисячі років таке переосмислення могло відбуватися кілька разів, аж доки не набуло сучасного звучання. Пізніше назву цієї річки переселенці віднесли у теперішню Липецьку область Росії, отже й там є три Дівиці.

До індоєвропейських найменувань належать також назви таких річок: Стрий - правої притоки Дністра, та Остер (в давні часи Встр, Остр, Остредь) - правої притоки Десни. В індоєвропейській мові "стр" означало - річка. Пізніше у праслов'ян цей корінь звучав як "стр" - у значенні "текти, струїтися, текуча вода, річка".

Про походження назви цих річок існують й інші думки. Одні вчені виводять від скіфо-сарматського "стр" - швидкий. Звідси, мовляв, стріла, стрижень, струг, струмінь та ін. Інші вважають, що гідронім походить з балтійських мов і що "стр" означає "річка". Проте всі ці мови - дочки індоєвропейської прамови, тож не дивно, що цей корінь звучить у них подібно.

Найбільшою річкою Лівобережної України є Десна. Походження її назви пов'язують із давнім слов'янським словом "десънъ" - правий, обумовлюючи цю назву тим, що слов'яни, рухаючись вздовж Дніпра на північ, зустріли праворуч річку і назвали її Десною, тобто "Правою". Деякі дослідники, підтримуючи цю гіпотезу, саме слово "десънъ" виводять з іранського "дасіна" - права. Інші вчені гадають, що назва утворилася поєднанням двох основ: "дна" і "сна". Гадають, колись цю річку у верхній течії називали Сна, а в нижній, при впаданні в Дніпро, - Дна. Згодом ці дві назви злилися докупи - Де-сна, при цьому "н" у першій (нижній) частині випало, а звук "а" змінився на звук "е": Дна - Сна, Д - н - а(е) - сна, Де-сна, Десна. Але є ще одна думка, назву Десна виводять від скіфського -сна, -сно, -сне "вода, річка".

Проте найбільш обґрунтованою гіпотезою вважають виведення гідроніма з індоєвропейського кореня д / де - "яскраво блищати, світити", до якого згодом приєднався іранський елемент - "сън", спільний для гідронімів Де - сна, Сн - ов, Сн - опот та ін. Існує ще одна Десна у басейні Південного Бугу. Назву її, ймовірно, перенесли туди у XVIII ст. переселенці з Лівобережжя.

До групи гідронімів можна віднести і такі назви: Заболотівщина - частина с. Безуглівки, що знаходилася за болотами. Заболіття - куток с. Велика Кошелівка в заболоченій місцевості. Рокита - частина села Вертіївки, в минулому заболочена територія. Подоли - поле у с. Талалаївці. Колись на цьому полі надто розливалася вода, і жінки говорили, що води уже по подоли.

Назви водоймищ Кроіиине болото, Терехове озеро у с, Вертіївка, Лапине болітце у с. Перебудова, Полещуків ставок у с. Колісники пов'язані з прізвищами людей: Крошка, Терех, Лапа, Полещук.

Назва Псел, вважають, походить від давньогрецького "пселос" - темний. Однак це не підтверджено. Більше згоди щодо слів "піс", "пес" - луки, вологі міста.

Замелай- назву болота виводять від слова "мгла", "імла", "мла", бо берегами боліт тяглися колись великі ліси з непролазними хащами.

А зараз дещо відійдемо від гідронімів і спробуємо дослідити ойко- німи Чернігівщини.

Одне з найдавніших міст нашої країни - Чернігів - колишнє стольне місто Сіверської землі. У літописі Чернігів вперше згадується під 907 р. Відомо також, що на місці Чернігова у VІ-VІІІ ст. існувало кілька невеликих поселень, з яких, очевидно, він і виріс.

Назву пов'язують з чорним лісом, що тут зростав. Інші дослідники виводять її з імені князя Чорного, який бився проти хазар. До наших часів у Чернігові збереглася "Чорна Могила", в якій нібито було поховано князя. Проте, як довели розкопки, місто було засноване значно раніше, отже, і топонім існував задовго до народження князя Чорного. Вчені вважають необґрунтованими й спроби вивести найменування міста від імені легендарної княгині Чорни (Цорни). Деякі вчені відшукали у назві міста прізвище Черніг, або Черниг.