РОЗДІЛ I. РОЗВИТОК ІСТОРИЧНОГО КРАЄЗНАВСТВА В УКРАЇНІ

3) "...именные списки всех чиновников, ныне при должностях состоящих, так же и приказных служителей";

4) генеральні карти територій, що увійшли до складу Малоросійської губернії "...с означением всех городов, крепостей, местечек и деревень, дорог и лесов, рек, озер, болот, гор и протчаго".

Виконання цього завдання покладалося на землемірів. Виходячи з власних інформаційних потреб, губернське правління також склало запити. 11 лютого 1797 р. з Новгород-Сіверська надійшла відповідь, з якої видно, наскільки розширився порівняно із запитом С.Вязміті- нова перелік необхідних відомостей: "... о селениях и о количестве народа", "...о нерешенных во всех присутственных местах уголовных и гражданских делах и о колодниках, о штатных военнослужителях, принадлежащих к ним денежных суммах и о драгунских лошадях и их уборах", "...об оброчных статьях винной в казенных селениях продаже, пахотных и сенокосных землях, пляцах, огородах, заводах, фабрика", "...о сумме, здешнему приказу общественного призрения высочайше пожалованной", а також про урядовців, повітові та губернські карти.

Новий поштовх краєзнавству надали зміни, що відбувалися в політичному житті країни. Правління Павла І завершилося 11 березня 1801 р. державним переворотом, який звів на престол Олександра І.

Царський указ від 9 вересня 1801 р. передбачав розподіл Малоросійської губернії на Чернігівську та Полтавську, а у 1802 р. губернатори підпорядковувалися Міністерству внутрішніх справ. Воно енергійно приступило до збирання відомостей, що, згідно з циркуляром міністра В.Кочубея від 19 вересня 1802 р., поділяло на основні та другорядні. До перших віднесено карти губерній та плани міст, відомості

про чисельність населення, податки, врожай хліба та його розподіл (зокрема хлібну торгівлю), забезпечення продовольством, промисловість, промисли, міські прибутки, громадське будівництво.

Таким чином, одним з основних "замовників" офіційних краєзнавчо-статистичних матеріалів стало Міністерство внутрішніх справ, а також представники вищих урядових кіл, які враховували цю інформацію при розробці економічних та політичних планів і програм.

Зібрані в Описах краєзнавчі матеріали мають комплексний характер і в якості джерел використовуються в дослідженнях соціально-економічних проблем, історичної та фізичної географії, демографії, природознавства, етнографії, мовознавства, топоніміки тощо. Але, на жаль, основний масив матеріалів Описів досі не опубліковано.

Інтерес до краєзнавства виявляли не тільки уряд і Міністерство внутрішніх справ, але й українська шляхта та інтелігенція. У XVIII ст. це особливо стосувалося козацької старшини, яка, щоб довести своє шляхетське походження і отримати російське дворянство, почала вивчати історичні документи та свій родовід.

Мимоволі чи з примусу старшина зачіпала питання краєзнавства та історії України. Цікавим джерелом інформації XVIII ст. є щоденники Миколи Ханенка та Якова Марковича. Перший з них навчався в Київській академії та Львівській братській школі, яку закінчив у 1710 р., другий закінчив Київську академію 1713 р. Обидва були високоосвіченими людьми свого часу.

В щоденниках, виданих у 1870-1880 рр. О.Лазаревським, розповідається, зокрема, про побут привілейованої частини населення, дещо ширше подаються відомості про стан ремесел, розвиток торгівлі в той час. Йдеться також і про культурний рівень людей того часу.

Микола Ханенко (1691-1760). Онук гетьмана Правобережної України, вчився у Київській академії та Львівській Братській школі. Служив у війську. В 1721 - генеральний канцелярист, потім полковий суддя та полковий обозний Стародубського полку, у 1741 - генеральний хорунжий. Щоденник написаний у Москві. Він охоплює першу половину 1722 р. Це щоденні записи про те, коли, де й з ким зустрічався гетьман, які документи він надсилав цареві або іноземній колегії, а також Генеральній військовій канцелярії. Наводяться укази гетьмана про боротьбу з селянами-втікачами, укази російського уряду про відправлення 10 тис. козаків до Царицина. Туг же є вказівки на свавілля старшини, привласнення нею державних грошей. Йдеться про податки селян і козаків, про скарги на загарбання їхніх земель козацькою старшиною. Вперше щоденник був опублікований О.Бодянським у "Чтениях общества истории и древностей Российских". Окремим виданням вийшов 1858 р.

Яков Маркович (1696-1770)- представник української старшини. В 1713 р. закінчив Київську академію. Почав службу значковим військовим товаришем, був наказним лубенським полковником (1721, 1723-1725), членом Генеральної лічильної комісії (1736-1739), бунчуковим товаришем (з 1740). В 1762 р. відправлений у відставку в званні генерального підскарбія.

Упродовж 50 років вів щоденник, який називав "домашнім протоколом". Його обсяг становить 10 томів. Рукопис відкривається "Хронікою 1652-1715 рр.", складеною П.Полуботком, тестем Я.Марковича. Записи за 1716-1717 рр. короткі, наступні значно повніші. У щоденнику Маркович подав докладні відомості про господарство, життя і побут козацької старшини, про взаємовідносини з підлеглим селянством, про стан розвитку тодішніх сільськогосподарських ремесел, торгівлі тощо. Уперше зі скороченням і в перекладі російською мовою щоденник за 1717-1767 рр. був опублікований правнуком автора О.Марковичем під назвою "Щоденні записки Якова Андрійовича Марковича" (Т. 1-2. - М., 1859).

Оригінальним свідком виступає перед нами поет кінця XVII - початку XVIII ст. Климентій Зіновіїв. Мандруючи Україною, він відвідував міста, спостерігав життя городян різних соціальних верств. Свої враження від побаченого висловлював віршами. Надзвичайно цікаві його спостереження за побутом ремісників та школярів.

Чимало цікавих відомостей міститься в матеріалах вчених та мандрівників, які у цей час відвідували Україну. Іоган Георг Корб - секретар посольства імператора Леопольда І відвідав Україну та Росію у 1698-1699 рр. Як дуже спостережливий мандрівник, подав докладні відомості про українське військо, різні військові події, а також ряд винятково цінних гравюр укріплень і міст Приазовського краю. Шведський полковник Вейге (Weihe) описав географічні особливості України, її побут, господарство, промисли, прикмети козацького війська. Датський посол Юл Юст (Jul Just) в 1711 p. переїжджав через Україну. Посол не тільки докладно описав свою подорож, але і зробив широкі порівняння життя, побуту і культури України та Росії.

Г.Юнкер - історіограф при штабі генерал-фельдмаршала Б.Міні- ха - у 1737 р. склав опис господарства Лівобережної та частково Південної України.

Член Петербурзької академії наук Йоган-Антон Гільденштедт - медик, природознавець та етнограф - наприкінці 1773 - початку 1774 р. відвідав окремі райони України: Дніпровську та колишню Українську лінії, Новоросійську губернію, Слобідську Україну. Уважний спостерігач Гільденштедт лишив цікаві нотатки про міста Лівобережжя, а також про Київ.

Російський вчений Василій Зуєв, який подорожував по Україні з дорученням Російської Академії Наук 1781-1782 pp., подає цікаві відомості про Слобідську Україну (Подорожные записки Василія Зуева съ Петурбурга до Херсона въ 1781 и 1782 г. - Петербург, 1787).

В 1793 р. у Петербурзі вийшла книга С.Плещеева "Обозрение Российской империи в нынешнем ее новоустроенном состоянии с показанием новоприсоединенных к России от Порты Оттаманской и от Речи Посполитой Польской области". Плещеев описав природні багатства й господарство України, зокрема Чернігівського й Новгород - Сіверського намісництв. У книзі є цікаві відомості про торгівлю.