РОЗДІЛ I. РОЗВИТОК ІСТОРИЧНОГО КРАЄЗНАВСТВА В УКРАЇНІ

В 80-90-х рр. XIX ст. організаційним центром краєзнавчої роботи стали губернські вчені комісії та провінційні учені товариства. Вони виявляли документи в архівах, бібліотеках, монастирях, установах, приватних архівах не тільки в Росії, айв інших країнах. В кінці XIX ст. були видані збірники документів з історії України: "Акты Западной России", "Акты Южной и Западной России", "Архив Юго-Западной России" та ін. У 1914-1916 роках за ініціативою М.Грушевського була видана двотомна праця "Украинский народ в его прошлом и настоящем".

Українські землі були також предметом зацікавлення польського товариства краєзнавства у Варшаві.

4. ІСТОРИЧНЕ КРАЄЗНАВСТВО В УКРАЇНІ ЗА РАДЯНСЬКИХ ЧАСІВ ТА В ЧАСИ НЕЗАЛЕЖНОСТІ

Широкого розмаху набрав розвиток краєзнавства в 20-30 рр. Вже в 1917 р. у Києві розпочав свою діяльність "Центральний комітет охорони пам'яток старовини і мистецтва" під головуванням О.Грушевського. Влітку цього ж року з ініціативи художника С.Васильківського у Харкові було засновано товариство "Музей Слобожанщини", активно запрацювали "Польське товариство збереження пам'яток старовини", "Польське товариство краєзнавче на Русі" та багато інших.

Провідну роль в організації і розвитку краєзнавчої роботи взяла на себе Всеукраїнська Академія наук (ВУАН). Уже в першому своєму Статуті, затвердженому гетьманом П.Скоропадським у 1918 р., зазначалося, що Академія наук у Києві "як найвища українська наукова установа ставить собі на меті, окрім загальних наукових завдань, виучувати сучасне й минуле Вкраїни - української землі та народу".

20-ті роки стали часом відродження та розвитку краєзнавчого руху. Саме тоді термін "краєзнавство" замінив собою термін "батьківщинознавство" і утвердився як назва громадського руху та науки. У 1921 р. відбулася І Всеросійська конференція з краєзнавства, що передувала створенню краєзнавчих організацій в інших регіонах країни. Науково- методичним центром цієї роботи в країні стало Центральне бюро краєзнавства, створене у 1922 р. при Всеросійській академії наук. У 1923 р. розпочала роботу краєзнавча комісія Всеукраїнської академії наук, а у 1925-му відбулася І Республіканська краєзнавча конференція.

На початку 20-х років у структурі історико-філологічного відділу ВУАН працювала низка комісій краєзнавчого профілю. У1920 р. в Чернігові було створено "Наукове товариство", що складалося з 7 секцій, історико-краєзнавча була найчисельніша з них (займалася в основному археологічними дослідженнями). З 1926 р. діяв Прилуцький фонд краєзнавців, 1927 р. - Конотопське товариство краєзнавців. В Чернігові з 1924 р. діяв Інститут краєзнавства. Згідно зі статутом на нього покладалося планування краєзнавчих студій у регіоні, координація зусиль радянських і господарських органів, навчальних закладів, музеїв, архівів, наукових товариств, окремих дослідників у галузі всебічного вивчення Чернігівщини. Передбачалося створити відділення інституту в усіх повітах, налагодити видання періодичного збірника наукових праць. У жовтні 1924 р. за ініціативою інституту була проведена Перша чернігівська губернська краєзнавча конференція. Однак у зв'язку із запровадженням нового адміністративно-територіального устрою і ліквідацією губвиконкому інститут втратив фінансову й організаційну підтримку з його боку і наприкінці 1925 р. припинив своє існування.

В січні 1925 р. було утворено Ніжинське наукове товариство краєзнавства, яке складалося з 4-х секцій: історичної, статистично-економічної, етнографічної та природничої. Провідну роль у діяльності товариства відігравали викладачі Ніжинського інституту народної освіти М.Петровський, М.Бережков, А.Єршов, В.Рєзанов, С.Рихлик та ін. Члени товариства досліджували історію, фольклор, етнографію, природу, економічний розвиток краю. Товариство припинило діяльність на початку 30-х років.

В грудні 1925 р. у Харкові був обраний Український краєзнавчий комітет, головою якого став історик Матвій Яворський. Про досвід

і ефективність роботи комітету в ті часи свідчить реальне зростання краєзнавчих організацій і осередків. Якщо в 1925 р. у республіці нараховувалося 5 товариств, 11 гуртків, то на 1 січня 1929 р. діяло 51 товариство, 658 гуртків. У 1927 р. у Харкові почав видаватися журнал "Краєзнавство". Випускалася спеціальна література, вводилось викладання предмета "Краєзнавство" в навчальних закладах.

Археологічна комісія Академії наук України видала "Український археологічний архів" (Т. 1-3. - 1926-1930), "Український архів" (Т. 1-4. - 1929-1931). В комісії працював і М.Грушевський.

На Західній Україні в період між двома світовими війнами діяло краєзнавчо-туристичне товариство "Плай" (Львів), яке видавало журнал "Наша батьківщина", та товариство "Бойківщина".

Водночас, аналізуючи 20-30-ті роки, слід погодитися з думкою академіка П.Тронька про те, що саме ці роки були періодом становлення українського краєзнавства, коли "закладалися методологічні та методичні основи краєзнавства як науки".

Але у 30-х роках на шляху краєзнавства виникли серйозні перешкоди - посилення адміністративно-командних методів управління та надмірна централізація. Теоретичні дискусії все частіше підмінялися цитатництвом, виголошенням штампів. Більша частина краєзнавчих осередків була розпущена, а їхні активні діячі, звинувачені в націоналізмі, стали жертвами тоталітарного режиму.

В роки війни краєзнавці підпорядковували свої дослідження завданням боротьби народу проти фашистських загарбників. Влітку важкого 1941 р. Наркомат освіти УРСР радив науковим і культурно-освітнім закладам "посилити збирання місцевого матеріалу з історії краю й про участь місцевого населення у Великій Вітчизняній війні".

Після визволення України РНК УРСР і ЦК КП(б)У у Постанові від 1 квітня 1944 р., надаючи виняткового значення увічненню пам'яті воїнів і партизанів, які загинули в боях за визволення Батьківщини, зобов'язали місцеві органи взяти на облік всі військові кладовища, занести їх до Книги пам'яті, привести в упорядкований вигляд, встановити пам'ятники на братських могилах.

З відродженням країни з руїн зростав інтерес народу до історії свого краю, Батьківщини. Почали розвиватися основні форми краєзнавства: державне дослідження краєзнавчих проблем науково-дослідними інститутами, вузами, музеями, бібліотеками, і громадське, яке спирається на знання аматорів та інтерес до свого краю.

У 50-х роках в республіці було організовано сотні громадських формувань, клубів, гуртків. У цей період видаються документальні збірники, пов'язані з боротьбою проти гітлерівських окупантів в роки Великої Вітчизняної війни. З 1957 р. почав виходити "Український історичний журнал". (4 листопада 1967 р. у Ніжині був відкритий історико-краєзнавчий музей.) В 1966 р. було створено Всеукраїнське товариство охорони пам'яток історії та культури.

В 60-70-х роках було видано 26 томів "Історії міст і сіл України", яка не має аналогів у світі. Завдяки цьому виданню всі міста, містечка й численні села України отримали свою біографію, в якій зафіксовано основні історичні етапи їхнього розвитку. Загальний обсяг цієї праці становив 2360 авторських аркушів, у томах вміщено 1340 статей з історії обласних і районних центрів та інших найбільш значних населених пунктів, 8319 статей про всі селища міського типу і центри сільських рад, вміщено понад 9 тисяч ілюстрацій. У 1969-1972 рр. в Україні було здійснено видання першої спеціалізованої історичної енциклопедії (Радянська Енциклопедія історії України. - Т. 1-4). Вона містить близько 9 тисяч статей. Зокрема понад 4 тисячі таких, що тоді вперше друкувалися в енциклопедичних виданнях.

В 70-х роках почав виходити журнал історико-краєзнавчого спрямування "Пам'ятки України". В 80-х роках відбулися 4 республіканські конференції з історичного краєзнавства в Полтаві, Чернігові, Вінниці, Миколаєві. Були видані енциклопедичні довідники по регіонах.