РОЗДІЛ I. РОЗВИТОК ІСТОРИЧНОГО КРАЄЗНАВСТВА В УКРАЇНІ

свідками неймовірно цікавих та яскравих подій і прагнули розповісти про них. Частину цих подій вони бачили самі, а інколи навіть брали в них участь. Решту вони добудовували на основі записів у щоденниках та розповідей очевидців подій, козацьких та польських хронік, духовних та світських літописів, офіційних документів. "Летописец, или описание краткое знатнейших действ и случаев, что в котором году деялось в Украйне" - Лизогубова літопис, складений у XVII ст., відображає історію XVІ-XVІІ ст. "Літопис Самовидця", або "Літописець про початок війни Хмельницького" у розповідає про події Визвольної війни до початку XVIII ст.

"Повість минулих літ" - найдавніший серед давніх літописів, що збереглися до наших днів. Названий так за вступним реченням: "Ось повісті минулих літ, звідси пішла Руська земля...". Літописання в Київській Русі розпочалося наприкінці X - початку XI ст. Порічні статті з часом були об'єднані в перший давньоруський літописний звід 1037-1039 рр., створений за часів Ярослава Мудрого (1019-1054). Згодом було складено Новгородський звід (1050) і два київських (1073 і 1095). "Повість" мала три редакції. Перша, ймовірно, складена Нестором літописцем у Києво-Печерському монастирі приблизно 1111-1113 рр. (не збереглася). За розпорядженням князя Володимира Мономаха (1113-1125) літопис було відредаговано у Видубицькому монастирі (1116 і 1118). Для сучасників збереглася редакція 1118 р. "Повість" є основним джерелом з історії східного слов'янства і Київської Русі з перших століть нашої ери до початку XII ст.

Літопис Самовидця - одне з найдостовірніших літописних джерел XVII ст. Написаний очевидцем, він несе в собі факти з історії українського, російського, білоруського польського та інших народів другої половини XVII ст.

Місце написання і автор літопису невідомі. В історичній літературі є версія, що автором міг бути генеральний підскарбій, представник ніжинської старшини Роман Ракушка-Романовський. Оригінал літопису не зберігся, він відомий в різних копіях XVIII ст. Уперше опублікований в 1846 р.

Ракушка-Романовський Роман Ониськович (1622-1703). Місце народження не відоме. В 20-х роках XVII ст. його батько прибув до Ніжина "на слободу" з села Романівка Брацлавського воєводства. У 1649 р. - козак першої сотні Ніжинського полку. В 1654-1655 рр. - "ревізор скарбу військового в полку Ніжинськім".

У 1656 р. Ракушка під Ригою в царському таборі, а в травні 1657 р. як козак проживає в Ніжині. В 1658 р. в ранзі ніжинського сотника бере участь у переговорах І.Виговського з кримським ханом. У 1659 р. - полковий суддя. У1660 р. виконує дипломатичні доручення, у 1663 р. підтримує Я.Сомка і В.Золотаренка, але на "Чорній раді" переходить на бік І.Брюховецького і стає генеральним підскарбієм. У 1665 р. деякий час виконує обов'язки наказного Ніжинського полковника. У 1667 р. у зв'язку зі смертю І.Брюховецького кар'єра зупиняється. В кінці 1668 р. з'являється на Правобережжі у сані священика (брацлавській протопіп).

У 1670 р. - посланець гетьмана Петра Дорошенка і митрополита Й.Тукальського до царградського патріарха Мефодія, в якого добивається церковного прокляття на гетьмана Д. Многогрішного. Після цих подій слід Ракушки на деякий час загубився. З 1676 по 1703 рр. живе в Стародубі та служить священиком Миколаївської церкви.

"Літопис подій у Південнозахідній Росії" Самійла Васильовича Велична охоплює XУИ-ХVIII ст. Насиченість літопйсу офіційними документами, джерелами з історії Турції та Польщі, записками сучасників та особистими спогадами роблять цю працю виключно цікавою.

"Действие презелъной и от начала поляков кровавшой небывалой брани Богдана Хмельницкого гетмана Запорожского с поляки", - написав Григорій Іванович Грабянка. Відомі понад 20 списків літопису. У ньому розповідається історія України з найдавніших часів (тобто від "Повісті минулих літ") до кінця 1708 р. Літопис настільки цікавий, що у 1734 р. на його основі була видана книжка з історії України під назвою "Краткое описание Малороссии".

У 1699 р. написав "Летописець си есть Кроника" ієромонах Іллінського Чернігівського монастиря Леонтій Боболинський.

Навряд чи можна скласти достатньо цілісне уявлення про минуле українських земель, не ознайомившись з їх списками, зробленими в

давнину іноземними мандрівниками: дипломатами, купцями, вченими, котрі дбайливо нотували як власні враження від побаченого, так й інформацію, видобуту ними з різноманітних джерел.

Цікавий щоденник подорожі Михайла (Михалона) Литвина, який в 1550 р. був в Україні й подав відомості про Київ та особливо багато - про ґрунт і природні багатства Києва, Київщини й усього Придніпров'я. (Вважають, що під цим псевдонімом оприлюднив свій твір литовець Венцеслав Миколайович, секретар великокняжої канцелярії). Мартін Груневег - уродженець Гданська, юнаком у складі групи львівських купців був переїздом у Києві в жовтні 1584 р. По двадцяти роках він описав цю подорож у мемуарах, цінних не тільки своєю ґрунтовністю, а й замальовками на полях рукопису, що дозволяють реконструювати загальний вигляд Києва й окремих його частин та будівель. Блез де Віженер (Blaise de Vigenere), дослідник і археолог, у своїй книжці "La description du Royaume de PoLogne", виданій у Парижі в 1573 p., дав історико-географічні відомості про Галичину, Волинь, Поділля. Еріх Ляссота (Erich Lassota von Steblau) - посол імператора Рудольфа II до козаків, побувавши на Запорозькій Січі (1594) залишив цікаві спогади про свою подорож. Відомості про козацький побут подає також поляк Папроцький (1544-1614) у своїй книжці, виданій в 1599 p. (Panosza ta jest wystawienie paniat ziem ruskich і po- dolskich). Гійом Левассер де Боплан (Guiilante Le Vasseur de Beaupl- an) - французький інженер і військовий, який 1650 p. видав першу спеціальну працю про Україну і козаків "Опис України, кількох провінцій Королівства Польського, що тягнуться від кордонів Московії до границь Трансільванії, разом з їхніми звичаями, способом життя і ведення воєн". Альберт Віміна (Alberto Vimina) - посол Венецької Республіки, який був в Україні, в 1650 р. залишив рукописну "Реляцію" про походження і звичаї козаків. Одним із найбільш обширних описів України є щоденник подорожі архидіякона Павла Алепського (з міста Алеппо в Сирії), який разом зі своїм батьком Антіохійським патріархом Макарієм III подорожував Україною 1654-1656 pp. В його записах арабською мовою є відомості з історії, поєднані з легендами; описує він також господарство, побут, матеріальну культуру, освіту, церковне життя, релігійні обряди та церковне мистецтво.

Фрацузький офіцер П'єр Шевальє в 1646 р. командував загоном завербованих французьким урядом українських козаків, на чолі якого брав участь в облозі Дюнкерка. На початку Визвольної війни українського народу був секретарем французького посольства в Польщі.

В 1662-1663 pp. за дорученням Людовіка XIV вдруге завербував українських козаків у французьке військо. В 1663 р. у Парижі видав книгу про Україну "Історія війни козаків проти Польщі".

Краківський канонік, історик і географ Мацен (Матвій Мєховськии) у "Трактаті про дві Сарматії" (151 7) описав райони верхів'я та середньої течії Дніпра, степи між Дніпром і Волгою.

В "Книге Большого Чертежа", складеній у Розрядному приколі в Москві, 1627 p., подано відомості про Лівобережжя і Середнє Придніпров'я, згадуються також десятки стародавніх городищ і курганів, які служили в обширах України певними географічними орієнтирами, і отже були добре знані серед місцевого населення.

У першій половині XVII ст. питання краєзнавства висвітлюють так звані місцеві літописи. Найвизначнішим узагальнюючим літописом є "Густинський літопис" (від Густинського монастиря с. Густині Прилуцького району. Заснований на початку XVII ст. на землях кн. Вишневецьких ). в якому висвітлюються події періоду Київської Русі - до 1597 р.

У 1674 р. у друкарні Києво-Печерської лаври був виданий "Синопсис, или краткое собрание от различных летописцев о начале словено-российского народа" - перший нарис історії України. (За спостереженнями Г. Толочка, становить скорочений виклад українського хронографу з додачею текстів Густинського літопису). Він охоплював події від найдавніших часів до останньої чверті XVII ст. Укладання “Синопсису” вчені пов'язують з іменем І. Гізеля (1600-1683) – ректора і професора Києво-Могилянської академії. Перевидавався твір близько 30 років і розповсюджувався не лише в Україні, Росії, але й за кордоном. До ХІХ ст. був офіційним підручником вітчизняної історії, в ньому показане спільне походження східнослов'янських народів від давніх племен, об'єднаних Київськими князями.

Проте становлення історичного краєзнавства нерозривно пов'язане з історичною наукою і відноситься до епохи перетворення початку XVIII ст. Указом Петра І від 13.02.1718 пропонувалося доповідати про будь-які цікаві знахідки краєзнавців царю і нагороджувати за пошуки старовини у своєму краї. Пізніше державній і церковній владі було запропоновано "прежний жалованные грамоты и другие куриозные (любопытные) письма" переглянути, переписати і доставити о Сенат та Синод. Тим самим було визнано державну значущість місцевих пам'яток старовини.