РОЗДІЛ I. РОЗВИТОК ІСТОРИЧНОГО КРАЄЗНАВСТВА В УКРАЇНІ

Історична довідка

Густимський літопис - український літопис початку XVII ст. Оригінал не зберігся, авторство достовірно не встановлено. За твердженням деяких дослідників, його склав 1623-1627 рр український культурний і церковний діяч З. Копистинський Відомі дві редакції літопису. Одна з ник була створена, очевидно, в І половині XVII ст.. Починається вона словом “Літописець”. Друга редакція під назвою ”Кройника” була переписана в Густинському монастирі, що біля м. Прилук ієромонахом М. П. Лосицьким. На підставі широкого кола джерел історія України в ній викладається з найдавніших часів до 1597 р. Це оригінальна історична праця про внутрішнє становище України, її зв'язки з Росією, про політику литовських князів, шляхетської Польщі та Туреччини, про напади турків і татар. Закінчується трьома розділами "Про походження козаків", "Про запровадження нового календаря", "Про початок унії". В основному розділі літописець викриває верхівку православного духівництва України і Білорусії, яка зрадила свій народ і уклала з шляхетською Польщею і Ватиканом Брестську церковну унію 1596р

У передмові до літопису переписувач підкреслює значення для людини традицій його народу. Він закликає співвітчизників розширювати історичні знання і передавати їх наступним поколінням "Кожному чоловікові читане історії єсть барзо потребно". - говорить автор.

Професор Київського університету Н.Іконніков у XIX ст. з цього приводу сказав: "Только с изданием материалов местных архивов выясняются многие стороны нашего общественного быта, черты нравов разных классов общества, религиозных явлений народной жизни, характер административного управления ближайшего к нам времени".

Серед краєзнавчих джерел чимале місце посідають урядові переписи населення. Вони нагромаджували статистичні та інші відомості про стан ремесел і промислів в Україні. Найповнішим був перепис 1765 1768 рр., що відомий в історії під назвою "Румянцівського опису Малороси" - від прізвища генерал-губернатора України графа И.Румянцева. Опис було проведено з метою чіткого окреслення станів, припинення переходу селян і збільшення прибутків до скарбниці, отже, з метою зміцнення державної влади. Було розроблено ряд інструкцій, зокрема інструкція опису міст передбачала визначення географічного розташування міста, характеристику його укріплень (міських земель), ярмарків, торгів тощо.

Значну роль в накопиченні знань про окремі регіони України зіграли "Описи Лівобережної України XVІІ-ХІХ ст.". Вони складалися за єдиною програмою, де, крім характеристики природних умов та економіки, передбачались і питання місцевої історії.

Програма економічно-географічного опису Російської імперії, здійснювана в останні роки царювання Катерини II, потрапила в Україні на підготовлений ґрунт. Величезний попит на краєзнавчу інформацію з боку урядових та місцевих органів управління знайшов відгук у середовищі української інтелігенції. XVІІІ-ХІХ ст. в Україні - один з періодів активного самопізнання й самовизначення. Такі процеси в суспільстві завжди супроводжуються загостреним інтересом і до навколишнього світу, і до історії.

"Черниговского наместничества топографическое описание" Афанасія Шафонського; "Опис Чернігівського намісництва" Дмитра Пащенка; Описи Харківського намісництва 1785 та 1788 рр., Новгород-Сіверського намісництва Андрія Пригари; "Опис Київського намісництва" Василя Новгородцева тощо - цінні історичні джерела - з'явилися не тільки і не стільки через замовлення "зверху", скільки завдяки безпосереднім виконавцям на місцях, які підготували для них досить ґрунтовну джерельну основу.

Особливий інтерес виклика "Черниговского наместничества топографическое описание" А.Шафонського (написане 1786 р., видане 1851р.).

Син сотника Афанасіїї Шафонський (1740-1811) народився на Чернігівщині, в Сосниці. Він був високоосвіченою, ерудованою людиною, своєрідним енциклопедистом. Мав диплом доктор а наук з філософії, медицини та проблем освіти. За життя здобув славу і як вчений, і як практик. На посаді лікаря, наприклад, перебував у складі російських військ під час російсько-турецької війни в 1768-1774 рр. Як учений був відомий в Росії й далеко за її межами. Лейденський, Страсбурзький та Галльський університети схвалили його диплом і ступінь доктора.

Рукопис А.Шафонського про Лівобережжя, над яким вчений працював два роки, налічував понад тисячу сторінок. Він складається з

двох частин. Перша, яка становить приблизно п'яту частину всього твору, - історико-географічний опис, головним чином - огляд історії України з давніх часів до ліквідації автономного устрою й створення намісництв на Лівобережжі. Друга частина включає власне топографічний і статистичний опис Чернігівського намісництва. За формою ця частина становить відповіді на запитання, але відповіді надзвичайно широкі. Вони дають загальну характеристику намісництва та повітів, відомості про географічне положення, про ріки, озера, ліси, клімат, рослинний і тваринний світ, поштові дороги. Детально описується адміністративна система управління. Значне місце в описі відводиться характеристиці землеробства, становища міст, мануфактури, ремесла, торгівлі тощо.

Шафонський Афанасій Филимонович (1740-1811)- історик, економіст, статистик, етнограф, лікар, дійсний статський радник. Син сосницького сотника Филимона Шатили. Закінчив три закордонні університети: в Галле, Лейдені та Страсбурзі, був затверджений у вчених ступенях доктора права, філософії та медицини. Після навчання повернувся до Росії, з 1763 р. працював лікарем у російській армії. У 1766 р. був переведений до Москви старшим лікарем шпиталю (згодом став головним лікарем міста). В 1770 р. перший розпізнав "морову язву", розробив заходи боротьби з нею. В 1774 р. видав книгу "Описание моровой язвы, бывшей в столичном городе Москве с 1770 по 1772 годы, с приложением всех для прекращения оной тогда установленных учреждений", яка була перекладена іншими мовами. З 1782 р. після організації Чернігівського намісництва Шафонський - радник Чернігівської кримінальної палати, а згодом - її голова й генеральний судця. З 1796 р. виходить у відставку. В 1786 р. Шафонський написав "Чернігівського намісництва топографічний опис з коротким географічним та історичним описом Малої Росії, з частин якої це намісництво складено", та ця робота побачила світ лише у 1851 р.

А.Шафонський, окрім опрацювання відомостей, які надсилали з місць повітові справники і землеміри, та особистого об'їзду низки міст та повітів, на відміну від своїх попередників ретельно простудіював усю наявну на той час історичну літературу (літопис Нестора, хроніку М.Стрийковського, Синопсис та ін.). В його розпорядженні була й багата власна книгозбірня, кілька рукописних пам'яток старшинсько-козацького літописання. Крім того, А.Шафонський наполегливо "выискивал по монастирям и по архивам присутственных мест разные записки, сведения, принадлежащие к малороссийской истории". Так, він посилався на виписку із земельних книг Чернігівського воєводства 1645 р., що збереглася у фамільному архіві поміщиків Бакуринських, актові книги Галицького магістрату та інші джерела. Малоросійський губернатор А.Милорадович ще на початку роботи над топографічним описом звертався до єпископа Чернігівського і Новгород-Сіверського Феофіла з проханням посприяти А.Шафонському, адже йому "необходимыми могут быть собрания из древнейших описаний, а особенно касательно города Чернигова, какие только могут найтись в кафедральном у вашего преосвященства монастыре". У своїй відповіді владика повідомив, що потрібні А.Шафонському книги й рукописи наявні у бібліотеці Чернігівської духовної семінарії, звідки їх "за розпискою" видають дослідникам. Пильну увагу А.Шафонський звернув на архітектурні та археологічні старожитності краю, пам'ятні місця й урочища, "как знамениты по каким-нибудь историческим происшествиям". Під час поїздок Чернігівщиною дослідник виявив "многие курганы, шанцы и древние земляные города и замки, как-то около Зенькова, Гадяча, Ромна, около реки Сулы и в Нежинском уезде в селе Дорогинке". Причому він прагнув критично проаналізувати інформацію, зіставити різні точки зору на ту чи іншу подію.

А.Шафонський спромігся створити першокласну на той час іс- торико-краєзнавчу працю, яка поклала початок систематичному вивченню минулого Чернігівщини. Відтак з його іменем цілком слушно пов 'язують становлення історичного краєзнавства як наукової дисципліни. Свою працю автор сподівався презентувати Катерині II з нагоди її подорожі на Україну. Але доля розпорядилася інакше. Рукопис потрапив після його смерті до спадкоємців. Син - колезький радник Григорій Шафонський - передав його видавцю, та праця побачила світ набагато пізніше. У 1851 р. працю А.Шафонського було видано заходами голови Київської археографічної комісії М.Судієнка. Відтоді ця книга більше не передруковувалась і давно вже стала бібліографічною рідкістю.

Далі розвиток краєзнавства пов'язаний з адміністративно-територіальними реформами наприкінці 90-х років XVIII - початку XIX ст., які стимулювали оформлення описово-статистичних документів, зокрема матеріалів історично-географічного та економічного обстеження Лівобережжя.

Перша з реформ розпочалася за указом Павла І від 30 листопада 1796 р. "О восстановлении в Малороссии правления и судопроизводства сообразно тамошним правилам и прежним порядкам". Згідно з указом замість намісництв створювалися губернії, зокрема на Лівобережжі - Малоросійська губернія.

18 грудня 1796 р. призначений малоросійським генерал-губернатором С.Вязмітінов надіслав до губернського правління "Предложение" з переліком відомостей, які необхідно зібрати (питання це були краєзнавчого характеру):

1) "...точные засвидетельствованные копии до всех тех прав и обрядов, по коим Малая Россия прежде управляема была, как равно и с височайших имянных рескриптов, грамот и указов (Сената), до сего предмета относящихся";

2) "...в каких именно городах, крепостях или местечках существовали прежде земские и подкоморские суды, какие именно к ведомству каждого принадлежали селения, сколько в них ныне числом душ и какого рода";