РОЗДІЛ I. РОЗВИТОК ІСТОРИЧНОГО КРАЄЗНАВСТВА В УКРАЇНІ

Пізнання історії історичної науки, її завдань та можливостей впливає не тільки на вибір теми дослідження, а й на його виконання. Навіть коли з якоїсь теми нічого не було написано, науковець не розпочинає свого дослідження на голому місці. Будь-яка тема не може бути ізольована (хіба штучно) від інших.

Творити нове (в історичному краєзнавстві) можна лише за умов глибокого знання і використання вже зробленого, спираючись на досвід попередників.

Зробити наукові висновки, відкрити нові закономірності в розвитку суспільства можливо тільки з величезної кількості фактів, часто суперечливих. їх можна почерпнути з різноманітних джерел, вивченням яких і займається спеціальна історична дисципліна - джерелознавство. Його можна вважати ровесником історичної науки. Значення джерелознавства важко переоцінити. Від його розробки і теоретичного рівня залежить розв'язання складних історичних проблем.

Споріднена з джерелознавством історична дисципліна архівознавство. Йдеться про збереження та використання архівних матеріалів. Тепер в архівах зберігаються і використовуються не тільки письмові, а й фото -, кіно-фонодокументи. І потрібно, щоб історики в краєзнавчих працях використовували належним чином усі види архівних матеріалів. Це значно збагатить зміст історичних праць. А для цього необхідно ознайомитися з архівознавчою літературою, з путівниками по архівах, а також тематичними та іншими оглядами архівних матеріалів.

Як наука архівознавство почало формуватися в Європі у середині XIX ст. її розвиток в Україні пов'язаний з іменами М.Максимовича, М.Костомарова. П.Куліша, В.Антоновича, Д.Багалія, М.Грушевського, В.Романовського, В.Веретенникова, В.Стрельського та ін.

Тісно пов'язана з джерелознавством і архівознавством археографія, яка займається публікацією різноманітних історичних джерел, а також виробленням для цього відповідних правил. Археографія має кілька різновидів - польова, камеральна, едиційна. Польова - це пошук і вивчення документальних пам'яток у середовищі їхнього поширення; пов'язана з організацією археографічних експедицій для виявлення, збирання у населення та обліку писемних пам'яток. В Україні набула великого поширення у XIX ст. в результаті самовідданої роботи Д.Зубрицького, М.Іванишева, М.Максимовича та інших працівників Тимчасової комісії для розгляду давніх актів (1843- 1921). За радянських часів польовою археографією в Україні займалося небагато вчених і установ (Закарпатський краєзнавчий музей, Львівська картинна галерея та ін.). Внаслідок цього значна частина рукописів і книг, зібраних в Україні після другої світової війни археографічними експедиціями московських та ленінградських наукових установ, опинилася в бібліотеках Москви та Санкт-Петербурга.

Камеральна, або описова, археографія - науковий опис документальних пам'яток у камеральних, тобто кабінетних, лабораторних умовах.

Едиційна археографія - підготовка та видання документів як історичних джерел у вигляді документальних збірників, окремих пам'яток писемності, інших документальних видань відповідно до науково обґрунтованих правил видання історичних документів.

Щоб належним чином прочитати і використати документи минулих часів, необхідно звернутися до палеографії, яка вивчає матеріал і знаряддя письма, історію способів записів і особливості графіки. Так, в Україні у зв'язку з входженням її земель до складу різних держав існували різні види письма, крім слов'яно-руського застосовувалося латинське. Протягом століть відбувалися в письмі зміни різного характеру, були своєрідні напрями і школи.

Великий внесок у розвиток палеографії зробили І.Срезневський, О.Соболевський, В.Щепкін, Є.Карський. Відомий український історик, архівіст і палеограф І.Каманін (1850-1901) присвятив свою працю "Палеографічний ізборник" вивченню української палеографії. Заслуга І.Каманіна та інших вітчизняних учених полягає в тому, що в XIX - на початку XX ст. вони визначили головні напрями дослідження рукописних матеріалів. їхні науково-теоретичні узагальнення зумовили утвердження палеографії як наукової дисципліни зі своїм чітко окресленим об'єктом дослідження. У XX ст. були значно розширені тематичні межі досліджень. Вивченню цінної наукової пам'ятки - графіті на стінах Софії Київської - присвячено праці С.Висоцького. Вивчення графіті на стінах Софійського собору дало можливість встановити час різних історичних подій, здобути інформацію про життя населення Києва ХІ-XVІІ ст. Так, на одному з них повідомляється про смерть Ярослава Мудрого із вказівкою на число місяця і день тижня, коли це сталося. Крім того, в цьому джерелі Ярослава названо царем.

До палеографії примикає нова дисципліна - кодикологія, яка детально вивчає матеріальний бік середньовічних рукописів і книг. Перші кроки української кодикології як окремої галузі науки пов'язані з науковою діяльністю Інституту рукописів Національної бібліотеки України ім. В.Вернадського. У становленні її значну роль відіграли праці Л.Дубровіної, присвячені теоретичним і науково-практичним проблемам вивчення рукописної книги.

Поєднується з палеографією та іншими спеціальними дисциплінами й така історична дисципліна, як філігранологія - дослідження водяних знаків на папері. Філігранологічний метод успішно застосовується для датування рукописів, документів, стародруків, карт і нот. Дослідженню в галузі філігранознавства, зокрема вивченню паперу і філіграней на українських землях, присвячено праці О.Мацюка. Опис пам'яток книжкового мистецтва і зокрема львівських стародруків подає у своїх наукових працях Я.Запаско. Загальні питання розроблялися в наукових працях В.Панашенко, В.Німчука, П.Захарчишиної.

Історичні події, факти тоді набувають наукового характеру в історичних працях, коли визначено точно дату, хронологічні рамки. І в цій справі важлива роль належить такій спеціальній історичній дисципліні, як хронологія. Ця дисципліна дає можливість відтворити хід історичних подій в їх послідовності у часі, підтвердити закономірність історичного процесу, визначити окремі історичні етапи. В джерелах є згадки або розповіді про події, які вимагають точного датування. А для цього доводиться співставляти джерела, події тощо. Потрібно вміти перенести старе датування, коли відбувалася подія, на сучасне, щоб час був зрозумілим для нашого сучасника.

Історик, який займається вивченням матеріального світу, зокрема соціально-економічних відносин, не може обійтися без відомостей про міри довжини, поверхні, об'єму, ваги. Ці дані знайшли своє висвітлення в соціальному предметі - метрології.

На українських землях, що в минулому входили до складу різних держав, були різноманітні метрологічні системи. Крім загальнодержавних, були ще і місцеві міри, що знайшли своє відображення в різ

них джерелах. І це все необхідно враховувати в дослідженнях, у тому числі й історико-краєзнавчих.

Близько трьох тисяч років існують металеві гроші, які відігравали та й відіграють у наш час важливу роль в багатьох сферах суспільного життя. В Київській Русі металеві гроші почали карбувати з X ст. Монети - своєрідні свідки історії, які зберегли відомості про побут, архітектуру, одяг, відповідні відображення людей і різних подій. Спеціальна галузь історичних знань - нумізматика - досліджує питання, пов'язані з монетами. І її роль не можна недооцінювати в історико-краєзнавчих дослідженнях.

Спеціальна історична дисципліна геральдика займається вивченням гербів як історичних джерел для висвітлення державно-політичних, соціально-економічних і культурно-мистецьких питань історії. Особливо це стосується часів, про які збереглося обмаль письмових та інших свідчень. Державні, міські, фамільні та інші герби своїми зображеннями дають можливість визначити місце, час і умови виникнення інших документів, доповнити їх зміст. Великі резерви здобуття нових історичних знань криються у застосуванні геральдики в історичному краєзнавстві.

У справі встановлення автентичності документів можна почерпнути відомості з досліджень у галузі історичної дисципліни сфрагістики - про види печатей, що існували на різних етапах історії.

Перші письмові згадки про сфрагістичні пам'ятки Київської Русі містить "Повість минулих літ". В Україні відомі сфрагістичні джерела княжої доби, печатки Війська Запорозького, гетьманського управління, козацької старшини, владних органів місцевого самоврядування. Сфрагістичні знаки виконували різноманітні за своїм характером функції. Найважливіша - затвердження документів, надання їм юридичної сили. Вона збереглася і донині. Печатки використовують для штампування листів, засвідчення права власності. Відбитки печаток-штампів знаходимо на ремісничих і промислових виробах, металевому та гончарному посуді, зброї, цеглі тощо. За походженням печатки поділяються на особові (княжі, гетьманські), міські, полкові, цехові, судові, ратушні, приказні та ін.; за способом відтворення - вислі та прикладні.