РОЗДІЛ V ДАВНІ СЛОВ'ЯНИ ТА ЇХНІ СУСІДИ

Практично усі поселення I II ст. розташовані в низьких місцях: на невисоких підвищеннях у заплавах річок або на першій терасі. Особливо яскраво тенденція до зміни топографії простежується у Середньому Подніпров'ї, де протягом першої половини — середини І ст. н. е. припиняється функціонування городищ і життя продовжується тільки на відкритих селищах у долинах річок. Зміна характеру розселення і топографії поселень, мабуть, була викликана не експансією сарматів, а певними екологокліматичними чинниками. Житла-напівземлянки зрубної конструкції, що складають у кожній групі основну масу, близькі до споруд зарубинецької культури. На пам'ятках типу Почеп частіше, аніж на інших територіях, трапляються житла з центральним опорним стовпом. У Гринях і Вовках житла-напівземлянки мали глинобитні печі.

Форми посуду в цілому зберігають зарубинецьку традицію, хоча асортимент лощеної кераміки бідніший, а її кількість менша, аніж у "класичній" зарубинецькій культурі. Специфіка пам'яток типу Грипі полягає у майже цілковитій відсутності лощеної кераміки, поширенні широкогорлих посудин, а також в орнаментації горщиків розчосами гребінцем або тріскою. Ці риси мають верхньодніпровське походження.

Набір знарядь і прикрас із пізньозарубиненьких пам'яток властивий уже ранньоримському часові. Датуючими знахідками є очкові фібули, застібки пізньолатенської схеми "почепського типу", сильнопрофільовані фібули тощо (рис. 3). Із кількох поселень сходу Дніпровського Лівобережжя (Картамишеве 2, Бобрава, Головине І, Жерновень) та Середнього Подніпров'я (Оболонь, Леськи 3) походять найраніші прикраси кола виїмчастих емалей. Речі з емаллю знайдено також у Жукині, в пониззі Десни.

Загальні рамки поширення пізньозарубинецьких пам'яток можна визначити в межах середини I—II ст. н. е. На пам'ятках типу Лютіж триває розвиток місцевих зарубинецьких традицій. Формування культурних груп Південного Побужжя, Подесення, сходу Лівобережжя та басейну Сіверського Дінця відбувалося на основі традицій середньодніпровського населення, а їхня своєрідність пояснюється місцевими субстратами. Друга хвиля переселень у Подніпров'ї відбувається у середині — другій половині II ст. і являє собою міграцію на південь і південний схід нащадків верхньодніпровського зарубинецького населення.

Як повідомляє Тацит, у другій половині І ст. н. е. венети перебувають у стані переміщення. Вони "поборознили всі ліси та гори "між фенами і бастарнами, тобто між глибиною лісової зони, де мешкали фіно-угорські племена, і Карпатами. Водночас у межах цієї ж території відбуваються міграції зарубинецьких племен, що супроводжуються появою пізньозарубинецьких пам'яток. Таким чином, е підстави вважати, що їхніми носіями були венети.

Пшеворська і зубрицька культури

Однією з найяскравіших культур Середньої Європи є пшеворська культура, що охоплює Центральну і Південну Польщу, а також західні райони України. На землях між Одрою і Віслою пшеворська культура відома від рубежу І П/П ст. до н. е. до V ст. н. е. Однак на території України вона існувала переважно упродовж заключних фаз пізньолатенського часу. Назву культурі дав могильник поблизу м. Пшеворська (Південно-Східна Польща), який досліджував на початку XX ст. К. Гадачек.

Для поселень характерні напівземлянки і наземні будинки стовпової конструкції з вогнищами в центрі. Крім звичайних поселень, у районі Свентокшижських гір відомі також великі виробничі центри з добування та обробки заліза. За походженням вони пов'язані з кельтською чорною металургією. Залізо і сталь широко використовувались при виготовленні різноманітних знарядь і зброї, побутових речей і прикрас, що, своєю чергою, забезпечило стрімкий розвиток сільського господарства та різних ремесел. Дещо пізніше чорний метал широко експортувався до Римської імперії. Свідченням активних торговельних відносин з римськими провінціями є античні імпорти у пшеворських похованнях — дорогоцінні бронзові, скляні та червонолакові посудини, скляні намиста, римські мечі та шоломи, а також численні скарби срібних монет уздовж "Бурштинового" шляху.

Основну увагу польські дослідники зосередили на вивченні могильників. Для пшеворської культури властиві великі безкурганні могильники з кремаціями та тілопокладеннями. Низка "князівських" поховань вирізняється багатим інвентарем.

Вважається, що пшеворська культура сформувалася на базі місцевої людності поморської та підкльошової культур під сильним впливом прийшлих германських племен із латенізованою культурою. На думку Й. Колєндо, який проаналізував свідчення Тацита і Птолемея, пшеворська культура належала східногерманському союзу лугіїв.

Давши коротку загальну характеристику культурі, зосередимося на пшеворських пам'ятках України. Вони розміщені у верхів'ях Західного Бугу, верхній та середній течії Дністра (рис. 1). Окремі поховання відомі також у Закарпатті.

Перші тілоспалення на території Галичини відомі з кінця XIX ст. У 1930— 1960-х роках пшеворські старожитності тут досліджували М. Ю. Смішко, І. К. Свєшніков, Г. І. Смірнова, В. Д. Баран. З 1970-х років систематичні розкопки у Подністров'ї та на Західній Волині ведуться Д. Н. Козаком.

На відміну від Польщі, пшеворські поселення в Україні вивчені краще, аніж могильники. Зазвичай вони невеликі (близько 0,5 га), розташовані на низьких терасах або мисах і складаються із трьох-п'яти жител, відкритих вогнищ та кількох ям-погребів. Житла — напівземлянки квадратної форми, з довжиною стіни 3—4 м, або наземні будівлі. Стіни мали каркасно-стовпову конструкцію і були обмащені глиною. Усередині житла розмішувалося вогнище, інколи трапляються глиняні або врізані у стінку котловану печі, а також земляні лежанки уздовж стін.

Поховальний обряд багато в чому нагадує зарубинецький, хоча лише два невеликі могильники (Звенигород та Гринів) розкопувалися цілеспрямовано. Рештки трупоспалення на стороні вміщували в урну, яка часто накривалася кам'яною плиткою, черепком, умбоном шита. Поруч клали побутові речі, знаряддя праці. Деякі з них містять сліди обпаду й, очевидно, супроводжували небіжчика на поховальному вогнищі. Гриневське поховання, що належало представникові племінної верхівки, супроводжувалося мечем у розкішних піхвах, прикрашених ажурною бронзовою бляхою, щитом, двома бойовими ножами, ножицями, наконечником списа тощо. За урну правив великий імпортний глек, виготовлений на гончарному крузі.

Керамічний комплекс пшеворської культури на українських землях мало чим відрізняється від матеріалів, що походять із Польщі. Він включає ліпні горщики, миски, кухлики, вази. Поверхня сильнопрофільованих горщиків нерідко комбінована: верх загладжений, а нижня частина хроповата. Лощений столовий посуд (різноманітні миски, вази, горщики) інколи прикрашався врізними геометричними композиціями (рис. 5). Лощена кераміка становить приблизно 20 %, як і на поселеннях сусідньої латенізованої культури — зарубинецької.

Речовий матеріал репрезентований металевими знаряддями праці (шилами, ножами, ножицями), зброєю (довгими мечами, частинами щита, наконечниками списів і стріл, шпорами), предметами одягу (пряжками, фібулами, підвісками). Із глини виготовлялися пряслиця, ллячки, тиглі тощо, із каменю — точильні бруски, зернотерки (рис. 6).

Пшеворська культура потрапила на територію України уже сформованою, тому період її існування у Подністров'ї та на Західній Волині був значно коротший, аніж у Польщі — від І ст. до н. е. до середини І ст. н. е. Починаючи з кінця І ст. н. е. пшеворське населення на західноукраїнських землях змішується з прибульцями — нащадками зарубинецьких племен і носіями липицької культури. На цій основі виникає нове явище — зубрицька культура римського часу. До іншої хвилі пшеворських міграцій належать одиничні поховання воїнів, що супроводжувалися зброєю, кінця II — початку III ст. н. е. (Капустянці, Петрилів, Млинів).

Рис. 5. Посуд пшеворської та зубрицької культур

Рис. 6. Пшеворська та зубрицька культури

1,5, 8, 11-16 – бронза; 2-4, 6, 7, 9, 10 – залізо; 17, 19, 20