Розділ «Тема 10. Період середньої та перехід до пізньої бронзи»

Загальна характеристика доби

За доби середньої бронзи відбулися значні зрушення у сфері металургії та металообробки. Металеві речі широко входять у побут, виробництво, військову справу. Саме тоді бронзовий вік поширився на всі терени нашої держави. Циркумпонтійська металургійна провінція переживала фазу розквіту. В межах України виділено два потужні осередки металообробки: карпатський —- на крайньому Заході; катакомбний — на решті земель. У регіоні Карпат відливали олов'янисті бронзи, а в Центрі, на Сході та Півдні — миш'яковисті. В етнокультурному плані панували два ареали — катакомбний у Центрі, на Сході й Півдні і шнуровий — на Півночі та Заході. В першому мешкали праіндо-іранські племена, а в другому — ще не розчленовані прагермано-балто-слов'яни. Зазначимо, що не лише "шнуровики", а й катакомбне населення декорувало свій посуд відбитками тасьми та шнура. Тож мода на шнуровий декор набула всеукраїнського розвою. Шнур імітували в металі, а нерідко й на кам'яних сокирах. З іншого боку, остаточно виходять з ужитку гостродонні форми посуду. "Ямна" лінія розвитку завершується в ранньокатакомбний час.

За доби середньої бронзи дедалі чіткіше увиразнюється чинник Київщини в давній історії України. Власне ще від часів енеоліту цей регіон стає своєрідною лабораторією мі ж культурних, а отже, й міжетнічних контактів. Спочатку трипільці активно взаємодіяли з племенами дніпро-донецької спільноти. Надалі "ямники" перетнулися тут із носіями культури кулястих амфор. Що ж до "катакомбників", то вони не просто контактували з "шнуровиками", а й залишили по собі спільне синкретичне утворення — пам'ятки типу Ісковщини на відтинку Дніпра від Києва до Канева. Змінювалися епохи й культури, але контакти довкола Київських пагорбів тривали. Кожна наступна потужна спільнота ніби вважала за необхідне засвідчити свою присутність саме тут. Річ у тім, що Київщина лежить на перетині водяних (з Півночі на Південь) та суходільних (зі Сходу на Захід) шляхів, що вже активно функціонували за доби енеоліту та бронзи.

Активізація цього явища припадає на другу половину III тис. до н. е. Потім відбувається рішуча зміна орієнтирів, а за нею і культурної карти України. Процеси трансформації охопили ключові регіони Старого Світу. Вони були пов'язані з винаходом легкої бойової колісниці з колесами на шпицях, запряженої кіньми. Цей винахід змінив ритм і темп світового розвитку, надав йому прискорення. Цивілізаційний процес вийшов за межі родючих річкових долин у зоні сухих субтропіків і рушив на Північ. Основним чинником цього цивілізаційного поступу стали індоєвропейські племена — хетти, греки, індоарії. Цю буремну добу, яку раніше датували XVIII—XVII ст. до н. е., а тепер подавнюють до межі 111—11 тис. до н. е., на північ від Чорного моря, пов'язують із культурами бойових колісниць (синташтинською, пам'ятками потапівського типу, доно-волзькою абашевською). В Україні її репрезентує бабинська культура (культура багатоваликової кераміки). На зміну шнурової орнаментації посуду приходить валикова, а символом нових часів стає кістяна портупейна пряжка. Бабинська культура завершує середню й відкриває добу пізньої бронзи.

Катакомбна культурно-історична спільнота

Світ культур шнурової кераміки

У преамбулі до теми зазначалося, що Північ і Захід України були заселені носіями культур шнурової кераміки. їх іще називали культурами бойових сокир. Проте ці доволі значні за площею регіони являли собою лише південно-східну окраїну грандіозного культурного масиву "шнуровиків", що простягався від Рейну до Верхньої Волги й від Швеції до Буковини. На цьому обширі вже відомо 25 культур шнурової кераміки (рис. 19). Перші з них виділено ще наприкінці XIX ст. Зрозуміло, що таке масштабне явище швидко вийшло за межі суто археології, ставши ідеологічною зброєю політиків. Так, німецький дослідник Г. Коссіна накреслив на картах Європи напрями походів племен бойових сокир на Схід аж до Волги. Ці матеріали були використані ідеологами нацизму для історичного обґрунтування наступальних дій на східному фронті за часів Другої світової війни. Наукові ж "війни" з приводу того, чия культура шнурової кераміки давніша та як рухалися власники бойових сокир, зі Сходу на Захід чи навпаки, все ще тривають. Датуються культури шнурової кераміки в широкому діапазоні — від другої чверті III тис. до н. е. до початку II тис. до н. е.

Український дослідник спільноти М. М. Бондар на підставі аналізу археологічних та антропологічних матеріалів пропонував поділити культури шнурової кераміки на три великі етнотериторіальні групи. До складу першої (східної) групи, на його думку, мало входити населення середньодніпровської, фатьянівської, естонської (східнобалтійської) та жуцевської (вісло-німанської) культур, яке він пов'язував із прабалтським етнічним масивом. До другої (центральної) групи — носіїв підкарпатської, городоцько-здовбицької, межановицької, стжижовської, нітрянської, східнословацьких курганів, Злота, Хлоп і невеселе та інших культур як репрезентантів праслов'янської спільноти. Третя група у складі культур: чесько-моравської, східнозаальської, шенфілдської, одерської, верхньорейнських кубків, поодиноких поховань, човникоподібних сокир могла бути прагерманською. Обережніші дослідники схиляються до думки про існування єдиної прагермано-балто-слов'янської спільноти культур шнурової кераміки. На теренах України виявлено культури першої (середньодніпровська) та другої (підкарпатська, городоцько-здовбицька, східнословацьких курганів, стжижовська) груп. Про них розповімо докладніше.

Середньодніпровська культура виділена В. О. Городцовим у 1915 р. як придніпровська, а в 1927 р. ним же названа середньодніпровською. Серед дослідників цієї культури слід згадати українських археологів І. І. Артеменка, С. С. Березанську, М. М. Бондаря, К. П. Бунятян. Ареал її охоплює Черкаську, Житомирську, Київську, Чернігівську області України, Східну Білорусь та прилеглі області Росії. Виділено три локальні групи пам'яток: київську, києво-деснянську та верхньодніпровську, Із 209 відомих поселень 98 виявлені в Україні. Серед досліджених — Ісковщина, Княжа Гора, Пекарі, Старосілля, Кийлів та ін. Топографія поселень була різною: низькою (піщані підвищення у заплавах) або ж високою (мисові виступи правого берега Дніпра). На Ісковщині виявлено чотири двокамерні житла стовпової конструкції з глиняною долівкою, глинобитними стінами та двосхилим дахом (6x5 м). Поховальні пам'ятки складалися з могильних (57) та ґрунтових (36) цвинтарів, а спосіб поховання включав інгумації та кремації у прямокутних ямах. Могильні поховання переважають у Середній Наддніпрянщині, а ґрунтові — у Верхній, уже на теренах сусідніх держав.

Рис. 19. Схема поширення культур шнурової кераміки у Східній та Середній Європі:

1 — культура човноподібних сокир; 2 — естонська культура; З — жуцевська культура; 4 — культура поодиноких поховань; 5 — олерська культура; 6 — культура нижньорейнських кубків; 7 — саксоно-тюрінгська культура; 8 — культура верхньорейнських кубків; 9 — "польська" культура шнурової кераміки; 10— городоцько-адовбинька культура; 11 — культура Злота; 12 — межановицька культура; 13 — стжижовська культура; 14 — підкарпатська культура; 15 — чесько-моравська культура; 16 — середньодніпровська культура; 17 — фатьянівська культура; 18 — культури Білорусі та Литви

(за І.К.Свєшниковим)

Кераміка (найбільш представлений матеріал) поділяється на кухонний і столовий посуд (рис. 20). Кухонний складається з великих товстостінних плоскодонних горщиків з домішками піску та жорстви в тісті. Столова кераміка (горщики, амфори з вушками, чаші, кубки) була тонкостінною з домішками піску та шамоту в тісті. Кубки мали характерний високий комірець (шийку), вкритий складним геометричним, часом паркетним, візерунком (відбитки шнура, лінійного чи зубчастого штампу, нігтя, нарізки). Дно таких посудин було округлим чи сплощеним. Серед нечисленних бронзових виробів — ножі, вислообушна та втульчаста сокири, діадеми, нашийні гривни, браслети, скроневі кільця верболистої форми. Переважають вироби із миш'яковистої бронзи, рідше трапляються олов'яні бронзи з Карпато-Бал камського ареалу. Окремо слід згадати Київський скарб мідних прикрас. Численними знахідками репрезентовано крем'яні вироби (пласкі сокири, наконечники стріл, дротиків, списів, ножі, скребачки). Особливу категорію знахідок становлять втульчасті кам'яні сокири, нагадуючи про другу назву спільноти шнурової кераміки — культури бойових сокир.

Характер господарства середньодніпровської культури визначають як скотарсько-землеробський. Розводили велику та дрібну рогату худобу, свиней і коней. Знахідки пласких сокир, рогових мотик, жнивних ножів із кременю та зернотерок свідчать про існування заплавного землеробства. Можливо, практикувалася й підсіка. Полювання на диких тварин (оленя, лося, кабана, бобра та вовка) забезпечувало місцеву людність м'ясом, шкурами та хутром. Припускається існування місцевої металообробки, сировиною для якої слугував переплавлений металевий брухт. Суспільство середньодніпровської культури було патріархальним, стратифікованим. Елітні поховання вирізняються складністю поховального ритуалу та багатством речового супроводу. Виділяють два періоди розвитку середньодніпровської культури, синхронні періодам катакомбної спільноти. Походження середньоднінровців пов'язують із приходом у регіон групи шнурового населення, яке надалі розселялося вгору вздовж Дніпра та Десни, асимілюючи місцеве пізньонеолітичне населення дніпро-донецької культури.

Рис. 20. Матеріали середньодніпровської культури шнурової кераміки:

1 – Долинка, мог. 56; 2 — Гречаники; 3 — Долинка, мог. 55; 4 — Гришинці; 5 — Долинка, мог. 44; 6,7 – Гатне; 8- Долинка, мог. 41; 9- Дібровка; 10-17 – Іванковичі, речі з могил 3, 5 (за І. І. Артеменком). 7—9, 11, 14, 15, 17— кераміка; 6, 10. 12, 13 — камінь; 16 — кремінь

Підкарпатська культура була поширена на теренах Західної України та Південно-Східної Польщі. Активно досліджувалася у міжвоєнний та повоєнний періоди. Значний внесок у її вивчення зробили польські археологи Т. Сулімірський, Я. Костжевський, Я. Махнік, а також український дослідник І. Свєшников. Виділено чотири локальні групи пам'яток підкарпатської культури: краківсько-сандомирська, любачівська на теренах Польщі; верхньо-дністровська, подільська — в Україні. Розглянемо матеріали українських груп.

Характерною є невелика кількість досліджених поселень і стоянок. Виняток становлять дві стоянки пастухів поблизу с. Кавське на Львівщині. Більшість матеріалів виявлено в ході розкопок могил та ґрунтових некрополів. Переважали інгумації у скорченому стані, здійснені в ямах чи на рівні давньої денної поверхні. Відомі також кремації. Могильники на узвишшях налічували близько 30 насипів із одним-трьома похованнями під кожним (Баличі, Ковпець, Болехівці на Львівщині. Комарів та Колоколин Івано-Франківської області). У подільській групі, поблизу с. Стрільче, досліджено 12 фунтових поховань у скорченому стані в кам'яних скринях (традиція культури кулястих амфор). Поховання супроводжувалися посудом, крем'яними та кам'яними сокирами, бронзовими прикрасами. Кераміка мала традиційний для "шнуровиків" набір форм (кубки, горщики з S-подібним профілем, чаші, амфори, два типи кухлів), декорованих відбитками шнура, прокресленим орнаментом, зрідка — розчленованим валиком (рис. 21). Численними є знахідки кам'яних втульчастих сокир різних типів, а також пласких крем'яних сокир, прямокутних та овальних у перетині, крем'яних ножів, серпоподібних вкладнів, трикутних та серцеподібних наконечників стріл. На стоянці Кавське І виявлено рештки майстерні з обробки кременю. Бронзові вироби, переважно з Карпа-то-Балканської сировини, репрезентовані вислообушними сокирами, теслами, гривнами унетицького типу, скроневими верболистими підвісками з осевим реберцем. Матеріалів, що розкривали б характер господарства населення підкарпатської культури, виявлено небагато. На думку дослідників, у ньому переважав скотарський напрям, а землеробство відігравало другорядну роль.

Почапська група пам'яток культури Хлопіце-Веселе становила невеликий анклав носіїв цієї культури, що мігрував до межиріччя Західного Бугу і Дністра на схід від Львова, до ареалу подільської групи підкарпатської культури. Виявлено лише шість фунтових цвинтарів на 3—6 поховань кожний. Назва одного з них (Почали) стала епонімною для групи, виділеної І. К. Свєшниковим у 1974 р. Небіжчиків укладали на боці у скорченому стані, орієнтація — нестала. Супровід — ліплені кухлі, декоровані відбитками шнура, та чарки на піддоні. З інших знахідок привертають увагу крем'яні ножі на платівках і кинджал, проколки з кісток вівці та численні мідні прикраси (верболисті скроневі підвіски, окуляроподібна підвіска, стрічковий браслет, пронизки із перевитої стрічки, бляшки з отвором у центрі). Унікальною знахідкою є пласке металеве вістря стріли з Т-подібним черешком. Мідь — словацького походження.