Розділ «Тема 20. Античні держави Північного Причорномор'я в римський період (друга половина І ст. до н. е. — третя чверть III ст. н. е.)»

Від середини І ст. до н. е. населення античних міст вступає в тісні й різнобічні контакти із Римською імперією. Римського впливу зазнали не тільки людність власне імперії, а й племена та народи, що мешкали за межами її офіційних кордонів. Південь сучасної України у цьому відношенні не став винятком. Північне Причорномор'я офіційно не входило до складу імперії, однак після завершення війн з Мітрідатом VI Євпатором цей регіон увійшов в орбіту її інтересів і воєнно-політичного впливу. Античні держави регіону, що перебували у варварському оточенні, бачили в Римі ту реальну силу, яка могла надати їм підтримку й гарантувати безпеку. З іншого боку, імперська адміністрація розглядала їх як природних союзників. Тіра, Ольвія, Херсонес і Боспорське царство вважалися опорними пунктами Риму, звідки можна було стежити за розвитком воєнно-політичної ситуації і в разі потреби завдавати випереджувальних ударів по варварах, що загрожували імперії.

Тіра і Нижнє Подністров'я

Ольвія і Нижнє Побужжя

Відродження життя в Ольвії розпочалося після гетської навали у першій чверті І ст. Разом із відбудовою міста відбувалося відтворення громадянської общини. Людність, яка відроджувала життя Ольвії, у своїй переважній більшості переселилася сюди із Нижнього Дніпра, де вихідці з території Ольвійської держави досить тривалий час жили у пізньоскіфському середовищі.

Сьогодні ми не маємо даних про організацію сільської території міста. Можна лише припустити, що земельний фонд у його околицях був розмежований на однакові ділянки й поділений між членами відтвореної громадянської общини. Населення, яке обробляло свої наділи, мешкало в місті, де воно могло знайти захист під час воєнної загрози. Ситуацію, що склалася навколо Ольвії наприкінці І ст., яскраво змалював у своїй борисфенідській промові Діон Хрисостом.

У цей же час починає відроджуватися життя й на інших городищах Нижнього Побужжя. Вони виникають або на нових місцях, або на місцях колишніх поселень. Проте на відміну від елліністичного періоду, пам'ятки сільського населення перших століть нової ери представлені виключно укріпленими поселеннями. Такі городища розташовувалися на важкодоступних мисах. Із двох-трьох сторін вони були захищені рельєфом місцевості, а з напільної сторони — оборонними спорудами — спочатку захисними стінами з вежами, а пізніше й ровами та валами. Внутрішній простір забудовано сирцево-кам'яними спорудами із розвинутим плануванням.

Виробничо-господарчі комплекси Ольвії представлені залишками зерносховищ, виноробень, гончарних майстерень, а також окремих господарчих будівель. Зернові ями виявлено і на території міських кварталів, де мешкала заможна частина ольвіополітів. Це свідчить, що основним заняттям ольвіополітів було сільське господарство, і що навіть багаті сім'ї зберігали зерно у міських садибах, де велася переробка сільськогосподарської продукції, чого не було раніше. В Ольвії відкрито порівняно прості за конструкцією виноробні, а також горни для випалу кераміки.

В історії античних городиш Нижнього Побужжя дослідники виділяють два періоди, рубежем між якими стала так звана ольвійсько-тавроскіфська війна середини II ст. З нею пов'язують не лише сліди руйнувань на приольвійських пам'ятках, а й певний етап в історії самої Ольвії. Після цієї війни у третій чверті II ст. в місті фіксується римська залога, до складу якої входили солдати спочатку V Македонського, а пізніше XI Клавдієвого і І Італійського легіонів та допоміжних підрозділів Мезійської армії. Римські солдати тут брали участь у будівництві оборонних споруд.

Дислокація римської залоги сприяла стабілізації обстановки й піднесенню виробництва в останній чверті II — на початку НІ ст. У цей час до Ольвії надходила продукція із північнопричорноморських, малоазійських, південно-понтійських, італійських центрів, Аттики, Східного Середземномор'я, Сірії, Александрії та інших міст і регіонів. Однак основними контрагентами залишалися античні центри Причорномор'я, бал камських та дунайських провінцій імперії.

У сфері виробництва кількісно переважала праця членів сімей — власників земельних ділянок та вільного, але неповноправного населення. Ольвійська держава вважалася верховним власником землі, на якій розташовувалися городища. Звідси надходила рента-податок за користування землею, яка перебувала у розпорядженні громадської общини. Остання, в особі магістратів, які обиралися головним чином із середовища заможних громадян, виступала як колективний експлуататор населення регіону.

Південно-Західний Крим

Новий період в історії Херсонеса розпочинається в середині І ст. до н. е. Після того як Цезар дарував місту особливий політичний статус, громадянська община звільнилася від боспорської залежності й потрапила в орбіту політики імперії. Ця подія увійшла в історію міста як перша елее тер ія ("свобода"). За часів Августа права елевтерії було підтверджено, визначено також правову основу відносин між Херсонесом і Боспором. Ці події мали таке велике значення, що в місті у 25/24 р. до н. е. було введено нове літочислення. Утім, обсяг прав, наданих місту, був меншим, аніж той, який свого часу йому дарував Цезар. Перебуваючи у варварському оточенні, херсонеська громадянська община не могла надійно захистити себе від ворогів. Тому, врегулювавши херсонесько-боспорські взаємовідносини й надавши місту певного політичного статусу, Август водночас покладав на босфорських царів завдання захищати Херсонес.

Проте у другій чверті І ст., з початком так званої боспорсько-римської війни, ситуація різко змінилася. За участь у боротьбі з Мітрідатом Боспорським на боці Риму херсонеська громадянська община здобула від римської адміністрації якісь привілеї, що сприяло зміцненню зв'язків Херсонеса з імперією. Після розгрому бунтівного Мітрідата все Чорноморське узбережжя, за винятком невеликої частини Колхіди, перейшло під прямий або опосередкований римський контроль. Подальші зусилля римської адміністрації спрямовувалися на його посилення.

У третій чверті І ст. воєнно-політичне становище міста погіршилося. Сармати, які почали проникати на Таврійський півострів, об'єднавшись з пізніми скіфами, стали загрожувати грекам. Херсонес був змушений звернутися за підтримкою до намісника римської провінції Мезія. Намісник Т. Плавтій Сільван удався до рішучих дій, і в 63—64 pp. варварів було розгромлено.

В останній третині 1 ст. Херсонес залишався в руслі римської політики. В місті стояли статуї легатів, а римська адміністрація надавала місцевій общині всіляку підтримку. Історія Херсонеса кінця І — початку II ст. майже невідома. У 20—30-х роках II ст. у Херсонесі якийсь час дислокувалися солдати І Італійського легіону та II Луцензієвої когорти. Проте невдовзі їх було виведено з міста, про що свідчить зміст почесного декрету 30-х років II ст., де йдеться про загрозу варварського вторгнення, внутрішні конфлікти та найманців. Є підстави припустити, що в цей час захист Херсонеса знову покладався на правителів Боспору, однак їхня підтримка була малоефективною й місто домагалося від Риму дарування прав елевтерії. Завдяки сприянню громадян і ера клеї Понтійської — метрополії Херсонеса, місто її отримало. Цю подію було відзначено спеціальною серією монет, початок карбування яких датується часом не раніше початку 40-х років II ст. н. е. Дарування нового політичного статусу (другої елевтерії) супроводжувалось уведенням до міста та його околиць римських залог.

Римські війська, що дислокувалися в Херсонесі у другій половині II — третій чверті III ст., займали територію так званої цитаделі, розміщеної у південно-східній частині городища. Тут зафіксовані підмурки казармених приміщень, будівлі поблизу XVI башти, що слугувала резиденцією якоїсь римської посадової особи, споруди з портиками на перетині головних вулиць цитаделі, де розміщувалися арсенал, терми, а також залишки гончарної печі (рис. 26). Спочатку римська залога складалася з військовослужбовців V Македонського легіону. Після виведення цього підрозділу з Нижньої Мезії, тут дислокувалися солдати І Італійського, а наприкінці II ст. XI Клавдієвого легіону. До складу залоги входили вояки І когорти Бракарів, І Кілікійської і І Сугамбрської когорт допоміжних військ. Окрім сухопутних військ, у Херсонесі базувався загін римських військових кораблів.

Римські війська були розмішені не лише в самому Херсонесі, а й на його околицях та кількох пунктах Таврики. На висоті Козацька, розташованій на східному кордоні Гераклейського півострова, відкрито залишки башти і частину округлої огорожі з прибудованими до неї приміщеннями. Іншим пунктом, де розмішувалися римські війська, була територія сучасної Балаклави (рис. 27). Римські залоги стояли на Північ ній стороні сучасного Севастополя, у Південно-Західній та Південній Таврії, де на мисі Ай-Тодор функціонувала римська фортеця Харакс. Тут зафіксовано дві фортечні стіни з баштами й воротами, басейни для води, терми, святилище бенефіціаріїв (військової поліції), залишки інших споруд, зведених римськими військовослужбовцями, виявлено декілька епіграфічних пам'яток. Вони засвідчують, що тут базувалися солдати І Італійського і XI Клавдієвого легіонів, а також допоміжних військ. Командував залогою центуріон.

Рис. 26. Схематичний план цитаделі Херсонеса (за І. А. Антоновою та В. М. Зубарем): 1— приміщення казарм; 2 — будинок поблизу башти XVI; 3 — будинок на перехресті головних вулиць цитаделі; 4 — терми VI ст.; 5 — терми II—III ст.; 6 — залишки гончарної печі; 7 — південна площа цитаделі

Утрата значних територій у Північно-Західній Тавриці внаслідок скіфської експансії призвела до змін у структурі сільськогосподарського виробництва Херсонеса. Скоротилися обсяги вирощування винограду й збільшилися посіви зернових. Помітно зросла питома вага промислів, зокрема соляного, та виробництва солоної риби. Це дало змогу частково забезпечити населення, яке кількісно збільшилося, засобами для існування і зменшити дефіцит у зовнішній торгівлі. Проте всі ці заходи не могли кардинально оздоровити економіку. Лише стабілізація зовнішньополітичної обстановки, як головної умови успішного розвитку античної економіки, відродження сільськогосподарської бази на Гераклейському півострові в повному обсязі та розширення ринку за рахунок населення Південно-Західного Криму могли посприяти цьому процесові. Тому розширення з середини II ст. римської військової присутності стало важливою передумовою збільшення сільськогосподарського виробництва, піднесення ремесла та посередницької торгівлі. Прикметно, що переважну більшість ремісничої продукції, як імпортної, так і херсонеської, виявлено на південь від р. Альми — в межах територій, що контролювалися римськими військами.