Розділ «Тема 8. Оточення Кукутені-Трипілля та енеоліт Степу»

Спільнота Кукутені-Трипілля була грандіозним явищем доби енеоліту. Культури, що її оточували на теренах України, тривалий час не могли гідно конкурувати з Трипіллям. Вони щонайбільше відтінювали здобутки великої спільноти, поступово накопичуючи власний економічний та військовий потенціал. Проте саме нащадки сусідів КІС Кукутені-Трипілля стали чинниками історії України за доби бронзи, що й зумовлює нашу особливу увагу до культурного оточення трипільців. Балкано-Карпатський світ відправляв на північний схід не лише прекукутенців, а й носіїв інших культур: Болград-Алдень, Лендель, Полгар, лійчастого посуду. Сукупно вони утворювали північно-східну периферію землеробської Старої Європи. Розглянемо докладніше не-трипільські складові цієї периферії.

Культура Болград-Алдень

Полгарська культура

Культурно-історична спільнота Лендель

Під назвою Лендель до енеоліту Європи входить культурно-історична спільнота, що включала низку споріднених культур: моравську мальовану, пізньо-стрічкову мальовану, Зимно-Злоту, Гощу-Вербковицю та ін. Лендель обіймав терени Угорщини, Словаччини, Австрії, Польщі та Західної України (Волинська, Львівська, Рівненська області). Назва спільноти походить від поселення Лендель на Півдні Угорщини. Походження Лендели дослідники пов'язують з неолітичними культурами Тиса та Вінча. Селища були розташовані на високих мисах або на дюнах, іноді їх оточували рови. Будівлі заглиблені або наземні, за формою — прямокутні, трапецієподібні з двосхилим дахом. Цвинтарі ґрунтові з похованнями, здійсненими за ритуалом кремації або інгумації в супроводі посуду, намиста з мушлі, мідних діадем, браслетів, обручок. Господарство мало тваринницько-землеробський ухил, мисливство та збиральництво відігравали допоміжну роль. Розвинуте кременеобробне виробництво документується шахтами (Свентокшицькі) та майстернями, де з довгих пластин виготовлялися ножі, скребачки, вкладні серпів. Знахідки мідного шлаку, фрагментів тиглів та сопел (Злота) засвідчують місцеву обробку імпортованої міді. Кераміка представлена лискованим посудом витончених форм (глечики, миски та чаші на високих піддонах). На ранній фазі геометричний візерунок виконували білою, червоною або жовтою фарбами, середній властива неорнаментована кераміка, а пізній — декор із ямок. Поховання домашніх тварин, посуд з антропоморфними та зооморфними рисами, пластика характерні для аграрних культів. У розвитку Пенделя України та Польщі дослідники виділяють ранню (Зимно-Злота) й пізню (Гоща-Вербковиця) культури. Першій властива мальована, другій — лискована кераміка. Миски та біконічні посудини прикрашалися по ребру ямками або наліпками (поселення Костянець, Вербковиця, Гоша; могильник Голишів). Лендель пройшов чотири етапи розвитку (V тис. до н. е., за каліброваними датами), зафіксовані контакти з Поліаром та КІС Кукугені-Трипілля.

Культура лійчастих кубків

Формування степового енеоліту

Якщо енеолітичні культури Старої Європи базувалися на розвиткові комплексної землеробсько-скотарської економіки, то населення степової смуги України, з огляду на специфіку кліматично-ландшафтних характеристик регіону, практикувало скотарське господарство. У степах прогресивний розвиток тваринництва сприяв утвердженню різних форм відгінного скотарства, що відповідає пасторалізму. За системи пасторалізму відгін худоби передбачав наявність поселень (осілості), куди череди худоби завертали на зимівлю. Землеробство мало обмежений, присадибний характер, а його продукти відігравали мінімальну роль у харчовому раціоні степовиків. У їхній ідеології домінувало сприйняття Степу як грандіозного пасовиська чи загону для худоби.

Дискусійною є проблема початкової фази степового енеоліту. Д. Я. Телегін стверджує навіть про існування перехідного неоенеолітичного періоду між неолітом і енеолітом у степу. Конкретно ж ідеться про маріупольсько-сьєзженську культурно-історичну область (кінець VI —" перша половина V тис. до н. е.), що датується добою розвинутого неоліту — початком енеоліту. Назва області походить від цвинтарів у м. Маріуполь (розкопки М. О. Макаренка) та поблизу с. Сьєзжого Самарської області РФ (розкопки І. Б. Васильєва, який обґрунтував виділення цієї області). До її складу входять азово-дніпровська, нижньодонська, воронезько-донська, самарська на Волзі, прикаспійська культури та вірьовкінська група пам'яток у дніпро-донецькому регіоні. Відомі поселення та фунтові цвинтарі. Основа господарства — скотарство та мисливство з початками землеробства. Посуд виготовлений із глини з домішкою органіки. Більшість посудин має пласкі денця та комірцеві вінця. Орнамент містить гребінцеві відбитки у вигляді рядів ялинки, зигзагу, а також прокреслені лінії та стрічкові композиції. Лише посуд пізньої азово-дніпровської культури орнаментовано переважно наколами та прокресленими лініями. Серед прикрас — перламутрове намисто, платівки з ікол кабана, підвіски із зубів тварин і морських черепашок, фігурки, виготовлені з кістки. Поховання здійснювалися в індивідуальних ямах, розташованих рядами. Лише для пізньої азово-дніпровської культури характерні колективні поховання у великих ямах, розрахованих на допоховання, подекуди з підбоєм або з дерев'яним перекриттям та входом. Померлих клали на спині, випростано, з широтною орієнтацією. Є поодинокі тілоспалення. У поховальному обряді використовували вогонь та камінь. У IV тис. до н. е. населення азово-дніпровської та самарської культур починає створювати жертовні майданчики на площі цвинтарів. На них знайдено розбитий посуд, знаряддя праці та кістки тварин.

Поширення у степу перших мідних речей і навичок їх обробки збігається з розпадом маріупольсько-сьєзженської області, змінами в господарчій діяльності та соціальному устрої степових племен. Вважається, що в надрах області склалися засади розвитку степового населення на початковій стадії енеолітичної доби. Огляд культурних явищ степового енеоліту подається за концепцією В. М. Даниленка, яку в подальшому розвинув і додатково обґрунтував Ю. Я. Рассамакін. Згідно з цією концепцією, археологічні культури (спільноти) згруповані за двома лініями розвитку — "ямною" та азово-чорноморською.

Середньостогівсько-хвалинська КІС

Усатівська культура