Розділ «Висновок»

Розпочавши антизахідний та антиукраїнський похід, Путін знайшов підтримку широких верств російського суспільства, одна частина якого з ностальгією згадує СРСР, а інша — з плебейською пожадливістю мріє про імперію. Амбітне бажання бути не Російською Федерацією, а Російською імперією не чуже й тим, хто в Росії багато років вважав себе політичною опозицією. Навіть колишній глава ЮКОСу Михайло Ходорковський, який відсидів у путінській в’язниці 10 років, і головний політичний опонент Путіна в Росії Олексій Навальний при всій своїй критиці Путіна заявляють, що Крим анексували справедливо і він має належати Росії.

Вже декілька разів у різних варіантах, зокрема від високопоставлених осіб й особисто Путіна (на економічному форумі в Санкт-Петербурзі 23 травня 2014 року) ми чули про «новий порядок», який має запанувати в світі. Востаннє про «новий порядок» у Європі говорив Гітлер та його товариші-однопартійці. Не випадково навіть принц Чарльз, який зазвичай не втручається в політику, порівняв Путіна з Гітлером. Путіна більше нема з ким порівняти. Він ввійде до історії — як російський Гітлер.

Аналогія з діями Гітлера у 1938–1939 роках та сьогоднішніми діями Путіна очевидна. У березні 1938 року Гітлер ввів війська до Австрії, за кілька днів провів референдум, отримав 97 % «підтримки» й проковтнув Австрію. У вересні 1938 року він ввів війська в Судети, провів референдум, отримав 99 % голосів «за» та анексував Судети. Варто зазначити, що і аншлюс Австрії і приєднання Судет на Нюрнберзькому процесі інкримінували нацистським лідерам як злочини, хоча обидві анексії в цілому здійснили без жертв та за погодженням переважної більшості населення приєднаних територій.

Після катастрофи, що спіткала Європу — Другої світової війни — в Європі боялися двох речей: війни й приходу до влади фашистів. Другої остерігалися більше, бо фашизм неминуче веде не просто до війни, а до великої війни. Свого часу режим Слободана Мілошевича знищили саме тому, що Європа побачила в ньому нового диктатора, нового Гітлера, що здійснював черговий геноцид. Після Другої світової війни європейці не могли допустити такого. Коли Мілошевич почав асоціюватися з Гітлером, його знищили.

Звісно, що Росія не Югославія, й ліквідувати проблему, що виникла через експансію Росії, не можливо бомбардуваннями, як у Белграді. Але те, що її потрібно вирішувати, у 2014 році зрозуміли всі. Й це глобальний прорахунок Путіна: він не розуміє рівня конфлікту із Заходом. Подібне відбувалося і з Гітлером, який напав на Польщу, та вважав, що слабкі й нерішучі Франція та Англія це проковтнуть, як до того проковтнули окупацію Чехословаччини.

До великої війни Путін готується як може. Військові навчання проводяться Росією у всіх прикордонних зонах, від Курил до Калінінградської області, від Чорного моря до Балтійського. 5 травня 2014 року російський уряд в односторонньому порядку розірвав підписану у 2001 році з Литвою двосторонню угоду про додаткові заходи зміцнення довіри та безпеки. За цією угодою, російська сторона зобов'язувалась обмінюватись інформацією з Литвою про свої озброєння у Калінінградській області та здійснювати спільне з литовською стороною їх військове інспектування. Литва дотримувалась усіх умов даної угоди й не давала приводу для розриву договору. «Цей крок Росії демонструє її небажання забезпечити взаємну довіру й може вважатися ще одним кроком в напрямі руйнування взаємної довіри та системи безпеки в Європі», — йшлось в офіційній заяві міністерства оборони Литви. Зауважимо, що мова йшла про Калінінград, найвіддаленішу західну точку Росії. Поєднавши це з риторикою Путіна про створення потужного військового плацдарму в Криму, додавши до цього концентрацію російських військ на кордоні з Україною, наявність потужного військового угруповання у вигляді «миротворчих сил» у Придністров'ї, численні порушення російським флотом морських кордонів сусідніх держав, спільні військові навчання з Білоруссю, призови резервістів для літніх навчань, зміна закону про терміни та частоту призову резервістів, постійне збільшення витрат на озброєння, хамську провокаційну риторику наближеного до Кремля лідера Ліберально-демократичної партії Росії (ЛДПР) Володимира Жириновського та політику російського Центробанку, що активно скуповує золото, — очевидно, можна стверджувати, що Росія готується до великої війни.

Санкції Кремля «у відповідь» Європі та США також вказують на підготовку Росії до війни та довготривалої ізоляції. Росія знає, що після початку повномасштабних військових дій вона опиниться в абсолютній блокаді. До такої блокади й розриву з цивілізованим світом активно готується російська мілітаризована еліта. Кремль припиняє постачати газ в кредит, заздалегідь забороняє ввезення іноземних продуктів для того, щоб Росія поступово трансформувала своє господарство та розпочала годувати себе самостійно. Наближені до Кремля фінансово-промислові структури, на зразок «Лукойла», продають зарубіжні активи. Про наближених до Кремля «приватних осіб» не йдеться: вони давно готуються до війни та продають свої активи за кордоном. Все відбувається на тлі того, що російські стратегічні бомбардувальники знову почали порушувати повітряні кордони країн НАТО, а російські винищувачі — ганяються за натовськими літаками. Такого не спостерігалось від часів Черненка.

Найслабша ланка в політиці Путіна — відсутність союзників. Якщо союзниками Гітлера була Італія та Японія, а фюрер та фашистський рух знаходили підтримку в багатьох європейських країнах, то Путін таку підтримку не подбав. Сталінський Радянський Союз, звичайно, став переможцем у Другій світовій війні, коли разом з Англією та США воював проти Німеччини та Італії. Проте це не можна зрівняти з абсолютною самотністю теперішньої Росії. Воювати самостійно проти США, Англії, Німеччини, Італії та решти Європи є божевіллям, тим паче, що путінська Росія за могутністю не витримує порівняння зі сталінським Радянським Союзом.

Зрозуміло, Кремль розмахує китайським прапорцем як рятівним колом. Проте Китай тільки невігласам може здаватися монолітною державою. В тому вигляді, в якому він існує сьогодні, Китай утворився у 1949 році. Отож, Китай представляє давню цивілізацію, але молоду державу, зі своїми серйозними проблемами. Через те, що при існуючій комуністичній диктатурі контрольовані урядом китайські ЗМІ не повідомляють про всі проблеми цієї країни, менше їх не стає. Китай — остання країна, зацікавлена в порушенні світового порядку, світовій стабільності та війні в Європі. А в цілому світі і поготів. Китайська економіка зацікавлена насамперед у стабільності. За умов великої війни її порушать. Вплутуватися в міжнародній конфлікт на боці Росії Китай, зрозуміло, не буде.

Китай мирно чекав сто років, поки закінчиться оренда Гонконгу Великобританією. Китай досі не ризикнув силою повернути Тайвань. Китайські політики мислять категоріями століть, а не «президентськими термінами». Кримський стрибок Путіна для китайців — афера авантюрного європейського племінного вождя, який не може мислити довгостроково і мудро, на покоління вперед. Все, що візьме Китай з європейської війни Путіна, це вигідні нафтогазові контракти. Але те, що вигідно Китаю, стане збитковим для Росії. У торгівлі нульова ціна породжує нескінченний попит. За нульовою ціною хто завгодно купить російські нафту та газ. Але високих європейських цін за свої нафту та газ Росія вже ніколи не побачить. Китай як покупець сировини ніколи не замінить Росії Європу.

Чи є розуміння цього в Росії? Звичайно, що є. Проте, все що відбувається з Росією від березня 2014 року, вже не стосується прагматичних фінансових розрахунків. Йдеться про славу, як Путін її розуміє; про імперію, як він її бачить; про історію та геополітику, як він їх відчуває. Період заробляння грошей закінчився для всіх, передусім для Росії. Настав період витрачання накопичених капіталів та ресурсів.

Путін протягом 14 років будував систему, за якої влада може існувати абсолютно відірвано від народу, а народ не має важелів впливу на таку владу. Насправді це стара радянська система, яка десятиліттями існувала в Радянському Союзі. Нинішня Росія для Путіна та вузького кола його прихильників, які нею керують, є інструментом для реалізації політичної програми відродження Російської імперії. Росіяни — гарматне м'ясо в цій геополітичній грі. Хтось загине, хтось втратить майно, хтось розбагатіє. Як завжди при будь-якій зміні декорацій чи режимів, відкриваються нові можливості. Відійде стара «еліта», з’явиться нова. Нова еліта від старої відрізнятиметься так само, як відрізнялася еліта Веймарської республіки від гітлерівської еліти Третього Рейху. Її компетентність буде набагато нижчою за компетентність тих, хто вів нинішнього господаря Кремля до президентської влади.

Путін побудував таку країну, яку хотів. Сталін після поразки Гітлера підняв на банкеті тост за терплячий російський народ. Сьогодні Путіну пасувало б підняти тост за покірливих росіян, які дозволили відродити диктатуру в Росії. Журналісти пишуть те, що скажуть; телебачення показує те, що дозволено; чиновники служать як уміють. Жоден журналіст не грюкнув дверима; жоден міністр не залишив уряд; жоден член парламенту не виступив проти; жодної гучної відставки через російське вторгнення в Україну. А які всі були сміливі, горді та принципові впродовж дикого єльцинського десятиліття!

Агресора завжди може зупинити тільки сила. Немає інших засобів. Сила може бути різною: військовою, дипломатичною, економічною. Зрозуміло, духовна сила також є силою. Хоча зазвичай агресора вона не зупиняє. Путін почав війну. Найгірше, що можна робити за цих обставин — виторговувати у агресора ціну за газ й оплачувати в такий спосіб власну окупацію.

Нині ми маємо справу з класичним повторенням європейської ситуації 1938–1939 років. Залишається тільки дивуватись, наскільки все є подібним. Помиляються, як відомо, всі. Путін також робить та зробить ще багато помилок. Завдання Путіна — реалізувати себе, втягнути світ до Третьої світової війни. Ми знаємо — як скінчилися дві попередні війни для Європи: повним розоренням та руйнуванням. Це стосується як переможених, так і переможців. Після Першої світової війни розпались старі континентальні імперії. Після Другої — Німеччина та Європа розділилися на Схід та Захід. Обговорюючи небезпеки, пов’язані з початком Третьої світової війни, неможливо не вказати на ймовірність того, що вона стане атомною. Чи належить Путін до людей, які можуть так ризикнути? Щоб правильно відповісти на це питання, сформулюємо його інакше: чи міг використати ядерну зброю проти своїх ворогів Адольф Гітлер? Безперечно, відповідь на це питання нам відома, хоча такої зброї Німеччина не мала. Сучасна Росія володіє атомною зброєю. Вона, ця зброя, і є єдиним союзником Росії у покерному блефі, затіяному президентом Володимиром Путіним.