Розділ 9 Майдан

Після розгону Євромайдану в ніч на 30 листопада, на Михайлівській площі знову розпочався масовий мітинг, що нараховував понад 15 тисяч учасників. Він свідчив про рішення демонстрантів боротись до перемоги. В ніч на 1 грудня у бій з міліцією вступили бійці так званого «Правого сектора», лідери якого впродовж тривалого часу перебували в тіні. Зокрема, «Правий сектор» брав участь у сутичках із внутрішніми військами та спецпідрозділами МВС України, які охороняли будівлю адміністрації президента, в захопленні декількох адміністративних будівель Києва та у штурмі президентського палацу на вул. Банковій. Тоді ж були сформовані загони «Самооборони Майдану» на чолі з комендантом Майдану Андрієм Парубієм.

«Правий сектор» був неформальним правоекстремістським угрупуванням, що об'єднало активістів низки українських націоналістичних (національно орієнтованих) організацій. До складу «Правого сектора» входили українська націоналістична організація «Тризуб» ім. Степана Бандери, «Патріот України» (Соціал-національна асамблея), УНА-УНСО, «Білий Молот», «Карпатська Січ», а також фанати футбольних клубів. Агітацію, збір коштів та вербування «Правий сектор» здійснював й через УНА-УНСО, яка мала статус легальної партії. З її допомогою «Правий сектор» з Києва здійснював координацію дій із захоплення обласних держадміністрацій на заході України у січні 2014 року.

Чимало лідерів опозиції звинувачували «Правий сектор» у провокуванні міліції та «Беркуту» на жорсткі дії проти демонстрантів, внаслідок чого під кийки міліції та спецназу часто потрапляли випадкові люди, а поранення отримували як учасники протестів, так і співробітники міліції. Лідером «Правого сектору» було оголошено Дмитра Яроша, керівника української націоналістичної організації «Тризуб» ім. Степана Бандери. На думку Яроша, Майдан був лише зручним приводом для початку «національної революції», яка повинна була завершитися «повним поваленням режиму внутрішньої окупації й створенням української національної держави з системою всеосяжного національного народовладдя».

Разом із «Самообороною Майдану» «Правий сектор» складав кістяк Майдану та виконував функції охорони як зовнішньої, так і внутрішньої. Політичних вимог «Правий сектор» спочатку не висував. Як про самостійну суспільно-політичну силу «Правий сектор» заявив про себе дещо пізніше, коли став претендувати на роль третьої сторони в переговорах між владою та опозицією. Основними вимогами «Правого сектора» були негайна відставка президента Януковича, розпуск Верховної Ради, покарання керівників силових відомств та виконавців «злочинних наказів», в результаті яких було вбито близько сотні українських громадян.

Після перемоги Євромайдану Дмитра Яроша призначили замом секретаря РНБО України. У березні 2014 року він висунув свою кандидатуру на президентських виборах. Із бійців «Правого сектора» та «Самооборони Майдану» пізніше була сформована Національна гвардія України. 22 березня 2014 було оголошено про переформування «Правого сектора» з громадського руху в політичну партію на організаційній основі партії «Українська національна асамблея». Електоральний вплив «Правого сектору», проте, залишався слабким. На президентських виборах 2014 року за Яроша проголосувало менше виборців, аніж за відомого українського бізнесмена єврейського походження Вадима Рабіновича.

1 грудня силова акція уряду спровокувала мітингувальників до захоплення адміністративних будівель, зокрема київської мерії, та дала привід опозиції сформувати Штаб національного спротиву. Штаб розмістився в захопленій повстанцями будівлі профспілок на Майдані Незалежності. «Правий сектор» перетворив на свій штаб готель «Дніпро», що також опинився в епіцентрі подій. До загонів самооборони, що якраз почали формуватися, люди записувалися добровільно. Лідери опозиції закликали до формування в областях України страйкових комітетів з метою проведення національного страйку, а Віталій Кличко звернувся до львів’ян із закликом взяти участь у Народному віче «За європейську Україну». У відповідь зі Львова до Києва приїхало понад 10 тисяч людей.

Із різних районів столиці демонстранти рушили до центральної площі Києва, де й мало відбутися Народне віче. Попереду несли великий прапор України, за прапором йшли лідери опозиції Арсеній Яценюк, Віталій Кличко та Олег Тягнибок. На Майдані зібралось понад 100 тисяч людей. В демонстрації взяли участь і європейські дипломати: віце-президент Європарламенту Яцек Протасевич, колишній голова Європарламенту Єжи Бузек, колишній голова польського уряду, лідер партії «Закон і справедливість» Ярослав Качинський.

Під час мітингу та виступів опозиції біля адміністрації президента України відбулися сутички демонстрантів з міліцією та загоном «Беркут», які охороняли президентський палац. Шереги «Беркуту» активісти спробували протаранити трактором. Деякі демонстранти почали використовувати пляшки із запалювальною сумішшю, каміння, металеві ланцюги. Депутати від опозиції, що прибули на місце зіткнень — Петро Порошенко та Олександра Кужіль закликали демонстрантів не піддаватися на провокації оплачених урядом «тітушок»[48], але були скинуті з трактора, який використовували в якості імпровізованої трибуни, і залишили площу. Пізніше вони повернулись разом з лідерами опозиції, серед яких виділявся активністю Віталій Кличко. Останній спробував заспокоїти людей, говорячи про спроби провокацій з боку влади, спрямованих на розгін Народного віча та закликав демонстрантів повернутись на площу: «Я закликаю всіх залишитися сьогодні на Майдані… ми робимо все, щоби вас захистити… ми повинні мобілізувати всіх у країні та не втратити ініціативи». Він сказав, що у Будинку профспілок всі, хто залишаться на сьогодні і завтра, можуть зігрітися, отримати гарячу їжу та переночувати».

Того ж вечора демонстранти спробували знести пам'ятник Леніну, але спецпідрозділ «Беркут» завадив цьому. Лідер партії «Батьківщина» Олександр Турчинов закликав блокувати урядові будівлі та центральну частину міста. В результаті розпочатих зіткнень постраждало понад 165 людей, серед них 50 співробітників правоохоронних органів. Понад 100 осіб були госпіталізовані з черепно-мозковими травмами та хімічним опіками очей від застосування сльозоточивого газу. По всій країні почались масові мітинги на підтримку київського Майдану з вимогами відставки президента та уряду, насамперед міністра внутрішніх справ генерала Захарченка та генерального прокурора Пшонки.

2 грудня мітингувальники захопили Жовтневий палац культури, щоб учасники Майдану могли там ночувати, грітися, отримувати гарячу їжу. На Майдані почали встановлювати пункти гарячого харчування та обігріву, медичні намети для надання першої допомоги постраждалим. Цього ж дня колона з 300 автомобілів із закріпленими на них маленькими українськими прапорцями, що отримала назву «автомайдан», намагалась прорватися до заміської резиденції президента Януковича «Межигір'я». Їх зупинила міліція та спецназ. Тоді ж мітингувальники заблокували вулицю Грушевського та вхід до будівлі Кабінету міністрів, щоби співробітники міністерств не змогли потрапити на робочі місця. Протестувальники почали зводити барикади навколо Майдану й на вулиці Грушевського — як з метою оборони, так і з метою блокади урядового кварталу. Скрізь створювались «центри обігріву» для учасників Майдану, оскільки на вулиці стояв десятиградусний мороз. Але по домівках люди не розходились.

Практично весь центр Києва був заблокований протестувальниками, однак це не дратувало киян. Чимало з них добровільно приходили допомагати харчами, одягом та ліками. До столиці з інших регіонів уряд почав стягувати внутрішні війська, додаткові сили міліції та спецназу — переважно для охорони урядових установ. Президент та уряд звернулися до опозиції з вимогою розблокувати державні установи, щоб не заважати їх роботі, однак ці вимоги мітингувальники проігнорували та все рішучіше вимагали відставки уряду.

3 грудня опозиція внесла проект постанови про висловлення вотуму недовіри уряду. Проте він не був прийнятий, а квартал навколо адміністрації президента заблокували з усіх боків. Ці події не могли не вплинути на правлячу верхівку. Про вихід з Партії регіонів заявили відомі українські політичні діячі: Давид Жванія, Інна Богословська, Микола Рудьковський та Володимир Мельниченко. Подав у відставку й голова адміністрації президента Сергій Льовочкін. Засоби масової інформації, особливо телебачення, без купюр та цензури висвітлювали події Майдану. Люди по всій території Україні та за її межами бачили, що відбувається в Києві, рівень масовості заворушень та жорстокості влади при розгоні демонстрантів. Групою ініціативних журналістів було створене Громадське телебачення, яке цілодобово, в режимі он-лайн, висвітлювало події на Майдані та супутню ситуацію.

Від розгону Янукович поспіхом дистанціювався, заявивши, що «глибоко обурений» діями правоохоронних органів. Одночасно він закликав демонстрантів до припинення протестних дій: «Я підтверджую — ми єдині у виборі нашого спільного європейського майбутнього. Вчора завершився вільнюський саміт, який показав — у нас з європейськими колегами є спільне розуміння проблем, які існують, і є спільне бажання працювати над їх подоланням», — заявив Янукович, роблячи вигляд, що тепер знову готовий розглядати питання про входження України до ЄС. Але було вже пізно: його не чули, йому не вірили. В Києві розпочалась революція. Зупинити її тепер було неможливо.

Силовий розгін учасників Майдану по-різному оцінили офіційні представники влади в різних регіонах країни. Обласні ради Закарпатської, Івано-Франківської, Тернопільської та Львівської областей засудили дії офіційного Києву та відкликали повноваження обласних державних адміністрацій у своїх регіонах; фракції Партії регіонів у Західній Україні одна за одною оголосили про саморозпуск. Східні райони підтримали заходи «з наведення порядку в державі», підтвердили право людей на самовираження, але закликали опозицію утримуватися від необдуманих дій, що можуть призвести до громадянської війни в Україні.

Дещо іншою була реакція Республіки Крим, Верховна Рада якої підтримала рішення уряду та президента призупинити процес євроінтеграції, висловившись проти «дії деструктивних опозиційних політичних сил», закликаючи уряд у Києві «навести порядок», а за необхідності «ввести надзвичайний стан». Звертаючись до кримчан Верховна Рада Криму закликала «спрямувати всі зусилля на збереження Криму як території стабільності та міжнаціональної згоди й укріплення дружніх стосунків з Росією».

Засудили дії влади і деякі українські дипломати, зокрема, представник України в ООН Юрій Сергієв, а також представники української дипломатії в деяких країнах Європи і Америки. Сподіваючись заспокоїти опозицію та врятувати ситуацію Янукович прийняв відставку голови Київського МВС Валерія Коряка та міністра внутрішніх справ Віталія Захарченка. Останній змушений був вибачитися перед громадськістю за перевищення повноважень міліції та спецназу. Проте владу Януковича це вже не могло врятувати.

Впродовж грудня в країні і за кордоном продовжувалися акції на підтримку київських демонстрантів. Засідання комісії ОБСЄ, що проходило в цей час у Києві, привело на площу кількох євродепутатів з Європейської народної партії. Вони публічно підтримали опозицію. Приїхавши до Києва, Верховний представник Євросоюзу з питань закордонних справ і політики безпеки, віце-президент Європейської комісії Кетрін Ештон та заступник Держсекретаря США Вікторія Нуланд зустрілись із президентом Януковичем, доводячи до нього бачення Європи та США про необхідність вирішення всіх питань мирним шляхом. Наступного дня Нуланд, прийшовши на Майдан, дарувала мітингувальникам хліб та печиво, що виглядало вельми комічно, оскільки цього добра вистачало з надлишком[49]. Американські політики ніяк не могли зрозуміти, що не їжа потрібна протестувальникам, а реальна підтримка США у боротьбі з ненависним вже партійно-олігархічним режимом Януковича.

Тим часом, поки Нуланд годувала «нужденних» хлібом та печивом, уряд Азарова погодився на переговори з опозицією про умови розблокування адміністративних будівель. Проте опозиція наполягала на відставці та звільненні учасників мітингів, заарештованих міліцією. Влада звинувачувала заарештованих у намірі захопити владу неконституційним шляхом. В ті ж дні активісти, очолювані депутатом парламенту від націоналістичної фракції «Свобода», знесли пам'ятник Леніну на Бессарабській площі Києва, встановлений там ще у 1946 році. Це послужило своєрідним сигналом до повалення в багатьох містах України монументів вождю світової революції, що в багатьох асоціювались з радянською владою та Росією.

Ввечері 7 грудня Янукович провів перший раунд переговорів з лідерами опозиції, які вимагали амністії для арештованих майданівців, відставки уряду та дострокових президентських виборів. Компромісу не досягли, але діалог влади з протестуючими розпочався. 19 грудня Верховна Рада постановила звільнити арештованих. Окрім того, з того часу виникла традиція регулярного проведення Народного віча, що збиралось на центральній площі — в серці Майдану. 22 грудня відбулося чергове Народне віче, що прийняло рішення про створення Народного об’єднання «Майдан», до керівництва якого ввійшли лідери революції та відомі політичні діячі, артисти та громадські активісти. На вічі були присутні й відомі російські опозиціонери Ілля Яшин та Костянтин Боровой. Боротьба тривала.