Розділ «Частина II»

Дешеве королювання

 кщо коротко, в першому тисячолітті до нової ери східний та західний осередки уникли колапсу завдяки реструктуруванню та нововинайденим інституціям, які утримували їх на крок попереду руйнацій, що були наслідками їхнього тривалого поширювання.

Є два основних способи врядування державою, назвімо їх сильнопорядковими та слабкопорядковими стратегіями. Сильнопорядкова стратегія, за самою назвою, дорога. Це стратегія лідерів, що централізують владу, наймають та звільняють підлеглих, що працюють на них у чиновницькому апараті чи в армії за заробітну платню. Щоб платити їм, треба мати великий прибуток. Головне завдання чиновників — створювати прибуток через податки, а робота армії — підтримувати надходження податків. Метою є рівновага: багато коштів іде на витрати, але ще більше надходить; володарі та їхні наймані працівники живуть на те, що залишається.

Слабкопорядкова модель дешева. Лідерам не потрібні великі кошти від податків, бо вони мало витрачають. На те, аби виконувати роботу, вони мають інших людей. Замість платити армії, лідери перекладають турботу збирати військо у своїх маєтках на місцеві еліти, що можуть бути їхніми родичами. Цих лордів винагороджують часткою здобичі. Володарі, що виграють війни, встановлюють слабкопорядкову рівновагу: прибутків небагато, але видатків ще менше, а лідери та їхні родичі живуть на те, що залишається.

Найбільшою подією першого тисячоліття до н. е. і на Сході, і на Заході був перехід від слабкопорядкових держав до сильнопорядкових. Держави просувалися в цьому напрямі від часів Уруку. Єгипетські фараони середини третього тисячоліття до н. е. вже мали достатньо бюрократичних м'язів на те, аби будувати піраміди, а тисячу років по тому їхні послідовники організовували складні колісничні армії. Але масштаб та розмах першого тисячоліття до нової ери далеко перевершив усі раніші спроби. Отже, у цьому розділі йтиметься головно про діяльність держав — менеджування та військові дії.

Східні та західні держави в першому тисячолітті до нової ери обрали різні шляхи до сильного порядку, але обидва ці шляхи були доволі вибоїсті. Східні держави, створені набагато пізніше за західні, близько 1000 року до н. е. все ще були поблизу слабкопорядкового кінця спектру. Держава Шан була нещільно пов'язаним зібранням союзників, що висилали до Аньяну черепах та коней та інколи брали участь у війнах; а коли король У 1046 року до н. е. скинув Шан, його держава Чжоу була, мабуть, ще менш єдиною. У не анексував королівство Шан, бо не було кому в ньому правити. Він просто посадив у Шан маріонеткового короля та повернувся додому до долини Вей (рисунок 5.2).

Це дешевий спосіб контролювати колишніх ворогів, якщо він працює, але в розглядуваному випадку родинне суперництво, вічна проблема слабкопорядкових організацій, досить швидко поклало цьому край. By не міг покластися на свою родину й сподіватися, що вони робитимуть те, що він хоче. 1043 року до н. е. він помер, залишивши трьох братів та сина. Згідно з офіційною версією династії Чжоу (звичайно ж, її авторами були переможці), Чен(-ван), син By, був надто молодий для врядування, тому герцог Чжоу, молодший брат By, вірнопіддано погодився бути регентом (багато істориків вважають, що насправді він вчинив заколот). Двоє старших братів короля By відповіли на це об'єднанням сил з рештками режиму Шан і почали чинити герцогові опір.

1041 року до н. е. герцог виграв громадянську війну та вбив своїх старших братів. Проте він усвідомлював, що ніколи не зможе ані правити Шан так само дешево, як сподівався By, ані полишити їх будувати проти нього змови. Він знайшов блискучий слабкопорядковий розв'язок: відрядити членів королівського клану Чжоу створювати уздовж долини Хуанхе віртуально незалежні міста-держави (залежно від того, кому з стародавніх авторів варто вірити, їх було від двадцятьох шістьох до сімдесятьох трьох). Ці міста не платили йому податків, але й він не мусив платити їм за службу.

Королівство Чжоу справді було родинним бізнесом, що мав дуже багато спільного з найвідомішим з родинних бізнесів — мафією. Король, по суті capo di tutti сарі[120] родини Чжоу, жив з величезних маєтків рівнини Чжоу, керуючи ними за допомогою рудиментарної бюрократії, тоді як підлеглі володарі жили у власних укріплених містах. Коли король їх кликав, ці лорди постачали йому м'язи, з'являлися з колісницями та військом і допомагали здолати ворогів. По завершенні військових дій їхні учасники ділили здобич та верталися додому. Всі були щасливі (крім пограбованих ворогів).

Подібно до босів коза ностри, королі Чжоу, аби утримувати своїх капітанів лояльними, застосовували і емоційні, й матеріяльні стимули. Фактично вони дуже багато вкладали в законність, що часто є єдиною відмінністю між королями та гангстерами. Вони переконали підлеглих володарів, що король має право їх кликати, бо він — голова родини, майстер віщування й культу предків та здійснювач контакту між цим та потойбічним світом.

Що більше король міг покладатися на вірність своїх родичів, то менше він мав покладатися на розподіл здобичі. Королі Чжоу активно агітували за нову теорію королювання: Ді, високий бог на небі, вибрав ранніх правителів та поклав обов'язок на доброчесних Чжоу тому, що засуджував занепад моралі Шан. Оповіді про доброчесність короля By досягай такої досконалости, що у четвертому сторіччі до н. е. філософ Мен-цзі писав, що, замість битися з Шан, By просто проголосив: "Я прийшов принести мир, а не воювати з людьми"[121]. Негайно по тому "звук від того, що люди билися чолом об землю [на знак покори] був подібний до гірського обвалу".

Лише деякі (якщо взагалі хоч один) лорди Чжоу могли повірити в такі дурниці, але теорія мандату з неба справді спонукала їх підтримувати королів. Її, правда, можна було перевернути з ніг на голову: якщо король Чжоу поводитиметься недоброчесно, небо може забрати в нього мандата та віддати його комусь іншому. І хто, крім лордів, мав сказати, чи поводиться король згідно з небесними стандартами?

Аристократи Чжоу полюбляли подавати написи з переліком отриманих гонорів на бронзовому посуді, застосовуваному в ритуалах вшановування предків. Ці переліки явно свідчать про поєднання матеріяльних та психологічних винагород. В одному наприклад, описано, як король Чен(-ван) (володарював у 1035-1006 роках до н. е.) "зробив" послідовника в докладно розробленій церемонії, надавши йому титула та землі. "Ввечері, — говорить напис, — лорда нагородили багатьма васалами з бойовими сокирами, двома сотнями родин, і запропонували йому користуватися колісницею, що в ній їздив король; ще йому подаровано бронзові оздоби до збруї, плаща, халата, вбрання та капці"[122].

Поки все це працювало, рекет Чжоу був високоефективним. Королі мобілізовували досить великі армії (у дев'ятому сторіччі до н. е. — сотні колісниць) та дістали загальну згоду щодо того, що предки хотіли, аби вони вичавлювали захисні гроші від "варварських ворогів", що оточували світ Чжоу. Селяни в володіннях Чжоу почувалися дедалі убезпеченішими від нападів, обробляли свої поля та годували дедалі більші міста. Замість обкладати землеробів податками, лорди накладали трудові обов'язки. Теоретично поля розташовували сіткою три на три, як дошки для гри в хрестики та нулики. Вісім родин працювали на зовнішніх полях на себе й по черзі працювали на дев'ятому серединному полі на лорда. Реальність, безперечно, була складнішою, але поєднання селянської праці, грабунку та визисків збагачувало еліту. Вони ховали одне одного в мистецьки оздоблених могилах, і хоча приносили в жертву набагато менше людей, ніж аристократи Шан, проте закопували набагато більше колісниць. Вони виготовляли та надписували дивовижну кількість бронзового посуду (розкопано та оприлюднено десь тринадцять тисяч посудин), а письмо поширилося далеко поза межі використання в епоху Шан, хоча й залишалося інструментом еліти.

Однак система мала одну слабкість: вона залежала від усталеної дієти перемог. Володарі забезпечували її протягом майже сторіччя, але 957 року до н. е. король Чжао(-ван) програв. Писати про програш ніхто не хотів, тому все, що ми знаємо про нього, походить з Бамбукових аналіз, хроніки, покладеної у поховання 296 року до н. е. та віднайденої, коли поховання десь шістьма сторіччями пізніше пограбували. Там ідеться про те, що два великих лорди пішли за королем Чжао проти Чу, регіону на південь від володінь Чжоу. "Небо було темним та бурхливим, — говорить літописець, — фазани та зайці були нажахані. Шість армій короля загинули в річці Хань. Король помер"[123].

Чжоу одразу втратили армію, короля та містику мандату небес. Можливо, лорди зробили очевидний висновок, що Чжоу, зрештою, не такі вже й доброчесні. Їхні проблеми ускладнювалися: після 950 року до н. е. написи на бронзовому посуді, знайденому у східній частині дельти Хуанхе, перестають висловлювати лояльність Чжоу, а позаяк королям довелося боротися за утримання васалів у шерезі, вони втратили контроль над "варварськими ворогами" на заході й ті почали загрожувати містам Чжоу.

Із меншанням здобичі з новозавойованих територій посилилися конфлікти еліти через землі. Поставлений перед фактом танення своєї слабкопорядкової держави, король Му звернувся до дорожчих розв'язків і після 950 року до н. е. почав розбудовувати чиновництво. Тоді деякі королі Чжоу (ми не певні, хто саме) використали свою владу, щоб перерозподілити землі між родинами, можливо, аби винагородити за лояльність та покарати за зраду, але аристократія з цим не погодилася. Збираючи докупи короткі оповіді на бронзовому посуді, можна зробити висновок, що 885 року до н. е. хтось позбавив влади короля Ї, але "багато лордів" повернули його. Пізніше Ї пішов війною проти найбільшого з цих лордів, маркіза Ай з Ци, й 863 року до н. е. зварив його живцем у бронзовому казані. 842 року до н. е. "багато лордів" завдали удару у відповідь, і король Лі втік у вигнання як якийсь ватажок юрби, що ховається у лахмітті, коли його шукають зрадницькі капітани.

На іншому кінці Євразії західні королі в десятому та дев'ятому сторіччях до нової ери теж будували слабкопорядкові держави. Яким чином західний осередок вийшов зі спаду, що настав після 1200 років до н. е., неясно майже так само, як і чому спад почався, але, можливо, свою роль зіграла винахідливість, спричинена відчаєм. Занепад торгівлі з віддаленими державами змусив людей покладатися на місцеві ресурси, але деяких життєво потрібних товарів — насамперед цини, суттєвого складника бронзи, — в багатьох місцях бракувало[124]. Отже, західняки навчилися використовувати залізо. Ковалі з Кіпру, що давно добре зналися на найдосконалішій металургії в світі, вже до 1200 року до н. е. навчилися видобувати корисний метал з потворних рудих та чорних залізних руд, що трапляються скрізь навколо Середземного моря, але, поки була бронза, залізо лишалося просто новою цікавинкою. Висхнення притоку цини все змінило, лишилося залізо або нічого, і близько 1000 року до н. е. новий дешевий метал вже застосовували скрізь від Греції до теперішнього Ізраїлю (рис. 5.3).

У далекі 1940-ві роки Ґордон Чайлд, один з велетнів європейської археології, писав, що дешеве залізо демократизувало не лише землеробство та промисловість, а й військову справу.[125] По ще шістдесятьох роках розкопок ми не надто добре з'ясували, як саме це працювало, але Чайлд був, безперечно, правий в тім, що в першому тисячолітті до н. е. легкодосяжність заліза зробила металеву зброю та знаряддя вживанішими, ніж у другому, і, коли відновилися торгівельні шляхи, до бронзової зброї чи знаряддя не повернувся ніхто.

Першим регіоном західного осередку, що почав відновлюватися після темних часів, міг бути Ізраїль, де, як каже Юдейська Біблія, царі десятого сторіччя Давид та Соломон створили "Об'єднане Царство", що простягалося від кордонів Єгипту до Євфрату. Нам повідомляють, що його столиця Єрусалим бурхливо розквітала і Соломон вшановував царицю Савську з віддаленої країни (можливо, з Ємену) і висилав торгівельні місії за Середземне море. Хоча й менше й слабше, ніж королівства Міжнародної ери, Об'єднане Царство видається централізованішим, ніж рівночасний родинний бізнес Чжоу, бо воно визискувало податки та стягало данину з усіх навколо. Це могла бути найсильніша держава світу поки її складники, народи Ізраїля та Юдеї, раптом не відокремилися близько 931 року до н. е. після смерти Соломона.