Розділ «Частина I»

Чому Захід панує - натепер

1

Давніше Сходу та Заходу


Що таке Захід?


 оли чоловік стомився від Лондона, — казав Семюел Джонсон, — він стомився від життя, бо саме в Лондоні є все, що можна мати в цьому житті»[24]. Це було 1777 року, і кожен подих думки, кожен яскравий новий винахід живив рідне місто доктора Джонсона. Лондон мав собори та палаци, парки та річки, розкішні будинки та брудні нетрі. А найголовніше — там було що купити, речі поза межами найфантастичніших мрій попередніх поколінь. Шляхетні пані та джентльмени висідали з екіпажів біля нових пасажів на Оксфорд Стріт у пошуках новітніх забавок на кшталт парасольок, винаходу 1760-х років, що без них трохи згодом британці вже не могли існувати, чи саквояжів та зубної пасти, що з'явилися того самого десятиріччя. І тішилися цією новою культурою споживання не лише багатії. Хоч як це не подобалося консерваторам, торгівці годинами сиділи в каварнях, незаможні люди вважали чай «вкрай потрібним»[25], а дружини фермерів купували роялі.

Британці почали почуватися інакшими, ніж усі інші люди. 1776 року шотландський мудрець Адам Сміт у книжці Дослідження про природу та причини багатства народів назвав їх «нацією покупців» і вважав це компліментом. Ставлення британців до свого добробуту робило багатшими й усіх інших. Про відмінності між Британією та Китаєм Сміт писав: «Лишень подумайте, Китай довго був однією з найбагатших країн світу — найродючіших, із найкраще обробленими землями, найрозвиненішою промисловістю та найбільшим населенням»[26]. Однак він вже «найповнішою мірою набув усе багатство, що його можливо було набути за наявних законів та інституцій». Коротше кажучи, китайці загрузли. Сміт пророкував, що «змагання працівників та інтересів власників скоро зведе їх до найнижчого рівня, сумісного з людською природою» і, як наслідок, «злидні нижчих верств китайського суспільства будуть далеко гіршими, ніж злидні найбідніших націй Європи... Будь-якому зіпсованому м'ясу, навіть решткам мертвого пса чи кота, хай напівзогнилим та смердючим, вони радітимуть не менше, ніж люди з інших країн — найкориснішим харчам».

Джонсон та Сміт мали рацію. Хоча у 1770-і роки промислова революція ледве почалася, середній прибуток в Англії вже був вищий, ніж у Китаї, і розподілений він був рівномірніше. Теорії тривалої зафіксованости західного панування часто базуються на цьому факті — вони вважають, що лідерування Заходу було причиною промислової революції, а не її наслідком. Аби це з'ясувати, ми маємо подивитися в давніші часи. Можливо, в набагато давніші.

А чи справді так? Кенет Померанц, чию книжку Велика розбіжність я згадував у вступі, вважає, що Адам Сміт та всі апологети Заходу, що його наслідували, порівнювали не те, що треба. На думку Померанца, за розмірами та різноманітністю Китай можна порівняти лише з цілим Європейським континентом. Тому не варто дивуватися, що виокремивши Англію, найрозвиненіший регіон у Смітові часи, і порівнявши її з середнім рівнем розвитку в усьому Китаї, дістаємо результат на користь Англії. Але так само, якби ми зробили навпаки та порівняли дельту Янцзи (найрозвиненішу частину Китаю 1770-х років) з середнім рівнем розвитку в усій Європі, дельта Янцзи дістала б вищі бали. Померанц твердить, що у вісімнадцятому сторіччі Англія та дельта Янцзи мали між собою більше спільного (початок індустріялізації, бурхливий розвиток ринків, складний поділ праці), ніж Англія з малорозвиненими частинами Європи чи дельта Янцзи з малорозвиненими частинами Китаю. З усього цього він висновує, що теоретики тривалої зафіксованости міркують непослідовно й тому їхні висліди поставлено з ніг на голову. На його думку, позаяк у вісімнадцятому сторіччі існувала така подібність між Англією та дельтою Янцзи, пояснення причин західного панування треба шукати після, а не до цього часу.

З цих міркувань випливає одне очевидне запитання: якщо ми хочемо знати, чому Захід панує, спочатку треба з'ясувати, що таке «Захід». Однак щойно ми порушуємо це питання, все негайно заплутується. Більшість із нас відчувають, що таке «Захід», на рівні кісткового мозку. Дехто прирівнює його до демократії та свободи, хтось інший до християнства, ще хтось — до секулярного раціоналізму. Історик Норман Дейвіс знайшов не менше дванадцяти наукових означень Заходу об'єднаних лише тим, що він називає «еластичною географією»[27]. Кожне означення надає Заходові іншої форми, створюючи саме ту плутанину, що засмутила Померанца. «Захід, — каже Дейвіс, — пропагандисти означують майже будь-яким чином, що на їхню думку до нього пасує», а отже, по глибшому розгляді «західна цивілізація, по суті, — це сплав інтелектуальних конструкцій, які мали сприяти утвердженню інтересів їхніх авторів»[28].

Якщо Дейвіс правий, то питати, чому Захід панує, — це те саме, що означити Захід в термінах якоїсь вартости, вибраної довільним чином, оголосити, що певна група країн уособлює цю вартість, потім порівняти цю групу з так само довільною групою «незахідних» країн і дійти будь-яких самозадовільних висновків на свій розсуд. Будь-хто, не згодний з нашими висновками, може просто вибрати іншу вартість, притаманну західності, іншу групу країн, що її уособлює, порівняти її з іншою «незахідною» групою і, природно, дійти іншого висновку, так само самозадовільного.

Як на мене, це не має сенсу, тому дотримуймося іншого підходу. Замість починати від завершення процесу, тобто припускати, що саме треба вважати західними вартостями, а потім шукати їхнє коріння в минулому, я починатиму від початку. Я рухатимуся в часі від початку доти, доки ми досягнемо точки, де можна побачити відмінні способи життя, що виникають в різних частинах світу. Потім я називатиму найзахідніший з цих виокремлених регіонів «Заходом», а найсхідніший — «Сходом», і вважатиму Захід та Схід тим, що вони насправді є, — географічними наличками, а не вартістевими характеристиками.

Сказати, що треба починати спочатку, — це одне, знайти цей початок — це щось зовсім інше. Далі ми побачимо в віддаленому минулому кілька моментів, що від них науковці намагалися почати відрізняти Схід і Захід з позицій біології, нехтуючи спостереження, що я зазначив у вступі, що люди (у великих групах) усі здебільшого однакові, і вважаючи натомість людей в одній частині світу генетично досконалішими за всіх інших. Є також моменти, коли надто легко було б зробити висновок, що один регіон від позапам'ятних часів був культурно вищим за інших. Такі ідеї треба проаналізувати уважно, бо, зробивши хибний крок на самому початку, ми отримаємо хибне бачення обрисів минулого, а відтак і обрисів майбутнього.


На початку


 ожна культура має власну оповідь про початок речей. Водночас протягом останніх кількох років астрофізики дали нам деякі нові версії, природничі. Більшість експертів нині вважають, що час та простір почалися 13 мільярдів років тому, хоча й мають відмінні думки щодо того, як саме це відбулося. Згідно з панівною «інфляційною» теорією, всесвіт спочатку ширшав із нескінченно густої та нескінченно малої точки швидше, ніж поширюється світло, тоді як конкурентна «циклічна» теорія твердить, що він вибухнув із колапсу попереднього всесвіту. Обидві школи згідні в тім, що наш всесвіт і досі ширшає, але інфляційники кажуть, що він буде ширшати й далі, зорі згаснуть і настане нескінченна темрява та холод, а циклісти вважають, що він стиснеться сам у себе, вибухне знов і дасть початок новому всесвітові.

Збагнути ці теорії важко, якщо ви не маєте глибокої математичної освіти, але, на щастя, наше питання не потребує заглиблювання аж у такі далекі часи. Коли ще взагалі не було напрямів і не існували закони природи, не могло бути ані Заходу, ані Сходу. Так само поняття Заходу та Сходу не давали жодної користи до того, як 4,5 мільярди років тому сформувалися наші сонце та планета. Мабуть, можна було б говорити про Схід та Захід після сформування літосфери чи принаймні після того, як континенти досягли приблизно такого розташування, як тепер, а це вже останні кілька мільйонів років. Однак насправді всі такі дискусії виведуть нас поза межі розглядуваної теми, бо поняття Сходу та Заходу починають важити лише тоді, коли до розгляду залучено ще одного складника системи — людину.

Палеоантропологи, що вивчають давніх людей, сперечаються ще більше, ніж історики. Їхня галузь молода, швидко розвивається, й нові відкриття постійно перевертають усталені істини з ніг на голову. Коли в кімнаті є двоє палеоантропологів, вони неодмінно висунуть три теорії еволюції людини. Мало того, всі ці теорії застаріють раніше, ніж науковці зачинять за собою двері.

Межа між людиною та пралюдиною не може не бути розмитою. Деякі палеоантропологи вважають, що коли з'являються мавпи, що випростуються й опановують ходу на задніх кінцівках, маємо говорити про людину. Судячи за викопними рештками кісток стегон та пальців ніг, деякі східноафриканські мавпи почали так ходити 6 чи 7 мільйонів років тому. Однак, на думку більшости експертів, це ставить планку надто низько. Стандартна біологічна класифікація пов'язує означення роду Ното («людина» латиною) зі збільшенням розміру мозку від 400-500 кубічних сантиметрів до десь 630 (наш мозок зазвичай вдвічі більший) та першими свідченнями того, що випростані мавпи починають бити камінням по камінню, аби зробити грубе знаряддя. Обидва процеси почалися серед прямохідних африканських мавп близько 2,5 мільйонів років тому. Луїс та Мері Лікі, знамениті дослідники ущелини Олдувай в Танзанії (рис. 1.1), назвали цих істот з відносно великими мізками, що користувалися знаряддями, Homo habilis («людина вміла» латиною).

Коли по землі ходили Homo habilis, слова «Схід» та «Захід» нічого не означали — по-перше, тому що ці істоти жили лише в лісах східної Африки і ще не було жодних регіональних відмінностей, а по-друге, тому що вислів «ходили по землі» надто перебільшений. Homo habilis мали пальці ніг та щиколотки такі самі, як ми, й напевне могли ходити, але довжина їхніх рук наводить на думку, що багато часу вони перебували на деревах. Це були химерні мавпи, але не більше. Сліди від їхнього знаряддя на кістках тварин свідчать про те, що Homo habilis їли і м'ясо, і рослини, але, схоже, все ще займали досить низьку позицію в харчовому ланцюгу. Деякі палеоантропологи обстоюють теорію людини-мисливця, вважаючи Homo habilis достатньо кмітливими та хоробрими, аби вбивати дичину, бувши озброєними лише палицями та уламками каміння, тоді як інші (доволі переконливіше) вбачають у Homo habilis людину-падлоїда, що йде слідом за справжніми мисливцями (левами тощо) й живиться залишеними недоїдками. Мікроскопні дослідження засвідчили, що сліди від знарядь Homo habilis з'явилися на кістках тварин принаймні раніше, ніж сліди від зубів гієн.

Протягом 25 000 поколінь Homo habilis гасали по деревах та гойдалися на гілках у своєму маленькому закутку світу, оббивали кам'яні знаряддя, пестили одне одного та парувалися. Потім, десь 1,8 мільйона років тому, вони зникли. Це відбулося, схоже, досить раптово, хоча одна з проблем у досліджуванні еволюції людини — складність точного датування знахідок. Здебільшого ми залежимо від того, що шари породи, що містять викопні кістки чи знаряддя, можуть також містити нестабільні радіоактивні ізотопи з відомою швидкістю розпаду, отож, датуємо знахідки за вмістом ізотопів. Однак межі похибки такого датування можуть становити десятки тисяч років, тому «раптовий» кінець світу Homo habilis може означати кілька чи кілька тисяч термінів життя.

Коли Чарлз Дарвін протягом 1840-х та 1850-х років обмірковував природній відбір, він припустив, що процес полягав у повільному накопичуванні крихітних змін. Однак у 1970-і біолог Стефан Джей Ґулд запропонував іншу ідею — що протягом тривалих відтинків часу нічого не відбувається, а потім якась подія запускає каскад змін. Теперішні еволюційники поділилися на таких, що вважають кращим підходом модель поступових змін (критики називають її повзкою еволюцією), та тих, що підтримують Ґулдову ідею «точкової рівноваги»[29] (еволюції поштовхами). Втім остання, безперечно, краще пояснює зникнення Homo habilis. Близько 1,8 мільйона років тому клімат східної Африки посухішав і ліси, де жили Homo habilis, поступилися місцем відкритій савані. Саме тоді замість Homo habilis постали мавполюди[30] нового типу.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Чому Захід панує - натепер» автора Морріс Іен Меттью на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина I“ на сторінці 1. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи