Розділ «Частина II»

Дещо з цього видавалося хибним навіть тоді, а від 1950-х років археологія стабільно спростовувала майже всі декларації Еліота Сміта. Східне землеробство постало незалежно. Східняки застосовували кераміку на тисячі років раніше за західняків. Схід мав власні традиції монументального будівництва. Навіть людські жертви були незалежним винаходом Сходу. Проте, попри всі ці знахідки, деякі важливі ідеї безперечно потрапили на Схід із Заходу і насамперед виробляння бронзи. Цей метал, такий важливий в Ерлітоу, в Китаї вперше побачили не в розвиненій долині Ілю, а далеко на північному заході, в посушливому звітреному Синьцзяні. Можливо, колись цей метал принесли через степи схожі на західняків люди, чиї поховання в Таримському басейні я згадував вище. Тим самим шляхом прийшли, мабуть, і колісниці, просто на п'ятсот років пізніше, ніж вони потрапили зі степів на Захід.

Але, хоча західно-східна дифузія дещо й пояснює в китайському рухові, найважливішим чинником було не східне копіювання, а західний колапс. 1200 року до н. е. суспільний розвиток Сходу ще був на тисячу років позаду Заходу, але внутрішній вибух західного осередку знищив набутки шістьох сторіч. На 1000 рік до н. е. рахунок розвитку Сходу був лише на кількасот років позаду західного. Великий західний занепад 1200-1000 років до н. е. був першою в історії точкою звороту.

Апокаліптичні вершники

 днак чому саме впав західний осередок, залишається однією з найбільших загадок історії. Якби я мав залізну відповідь, я, звичайно, виклав би її саме тепер, але сумний факт полягає в тім, що, якщо якийсь щасливий випадок нам не допоможе, ми, мабуть, не дізнаємося про це ніколи.

І все одно систематичний розгляд усіх провалів суспільного розвитку, описаних у цьому розділі, дає змогу багато що зрозуміти. Таблиця 4.1 підсумовує найважливіші, на мою думку, риси.

Ми так мало знаємо про катастрофи, що припинили поширювання Уруку на Заході близько 3100 років до н. е. та Таосі на Сході близько 2300 років до н. е., що, можливо, їх не варто було б і обговорювати. Проте решту чотири випадки переворотів можна поділити на дві двійки. Перша двійка — західна криза після 1750 року до н. е. та східна криза близько 1050 року — були, можна сказати, антропогенними. Колісничний спосіб ведення війни зсунув баланс влади; амбітні зайди посунули до осередків; постали заворушення, міграції та зміни режимів. Головним наслідком в обох випадках були зсуви сили до колишніх периферійних груп та тривання руху розвитку вгору.

Друга двійка — західні кризи 2200-2000 та 1200-1000 років до н. е. — були зовсім інакшими, найочевидніше, тому, що природа підсилила нерозсудливість людей. Принаймні частково причиною голоду в ці періоди були кліматичні зміни, що були поза контролем людей (хоча, якщо вважати певною підказкою біблійну оповідь про Йосипа, погане планування також мало дати свій внесок). Ця друга двійка катастроф була значно суворішою, ніж перша, і можна зробити попередній висновок, що коли чотири апокаліптичні вершники — кліматичні зміни, голод, падіння держав та міграція — приходять разом, і особливо коли до них приєднується п'ятий вершник, хвороба, то лихо може перетворитися на колапс, що інколи може навіть спричинити спад суспільного розвитку.

Однак не можна зробити висновок, що орбітові нахили та хитання, що спричинили кліматичні зміни, простолінійно привели до колапсу. Посуха, що захопила західний осередок близько 2200 років до н. е., була суворішою, ніж близько 1200 року до н. е., але осередок якось протримався протягом періоду між 2200 та 2000 роками до н. е., проте розпався між 1200 та 1000 роками до н. е. Посуха близько 3800 років до н. е. могла бути навіть гіршою, ніж 2200 чи 1200 років, але вона мала відносно невеликий вплив на Сході та фактично зрушила вгору суспільний розвиток на Заході.

Це наводить на думку про другу можливість: що колапс походить із взаємодії між природними та людськими силами. Гадаю, можна говорити про це конкретніше: складніші осередки породжують більші, загрозливіші потрясіння, підвищують ризики, що руйнівні сили, як-от кліматичні зміни та міграція, спричинять докорінні колапси. Близько 2200 років до н. е. західний осередок вже був великим, з палацами, боговитими королями та перерозподільчими економіками, що охоплювали всю територію від Єгипту до Месопотамії. Коли посуха та міграція з Сирійської пустелі та гір Заґрос порушили внутрішні та зовнішні стосунки в регіоні, результати були жахливі, але осередки в Єгипті та Месопотамії були пов'язані не надто близько, тому кожен вистоював чи занепадав окремо. Близько 2100 років до н. е. Єгипет частково сколапсував, а Месопотамія витримала, а коли Месопотамія частково сколапсувала близько 2000 років до н. е., вистояв Єгипет.

1200 року до н. е. осередок, навпаки, поширився на Анатолію та Грецію, досягнув оаз центральної Азії й навіть доторкнувся до Судану. Міграція на позір почалася на нестабільному новому середземноморському прикордонні, але ж у дванадцятому сторіччі до нової ери народи перебували в русі скрізь, від Ірану до Італії. Снігова лавина, що вони спричинили, була набагато більшою, ніж будь-що бачене до того, і посунула вона через осередок, що міг втратити більше, бо був взаємопов'язаний щільніше. Грабіжники спалили зерно в Уґариті, бо король відрядив армію на допомогу хетам; катастрофи в одному місці поєднувалися з лихом в іншому у способи, що не траплялися за тисячу років до того. Протягом одинадцятого сторіччя до нової ери хаос дедалі поширювався й зрештою потягнув усіх донизу.

Парадокс суспільного розвитку — тенденція розвитку продукувати ті самі сили, що його руйнують — означає, що більші осередки самі створюють собі більші проблеми. Це все дуже знайоме і в нашу власну епоху. Піднесення міжнародних фінансів у дев'ятнадцятому сторіччі (н. е.) пов'язало капіталістичні нації Європи та Америки, але в наслідку посприяло також і тому, що крах американського біржового ринку 1929 року потягнув усі ці країни донизу. Так само приголомшливе ускладнювання фінансових операцій, що сприяло зростанню суспільного розвитку, швидшому, ніж будь-коли протягом останніх п'ятдесяти років, уможливило нову американську кризу 2008 року, що захитала фактично цілий світ до самих підвалин.

Це тривожний висновок, але з неспокійної історії цих ранніх держав можна виснувати також третій, оптимістичніший момент. Більші, складніші осередки генерують більші й загрозливіші руйнації, проте пропонують більше способів їх долати, й ці способи винахідливіші. Світові фінансові лідери долали кризу 2008 року методами, що їх 1929 року неможливо було собі уявити, і, коли я це пишу (на початку 2010), видається, що вони відвернули розпад системи, подібний тому, що відбувся у 1930-і роки.

Коли суспільний розвиток іде вгору, він спричиняє перегони дедалі загрозливіших руйнацій та дедалі ускладненіших захистів. Інколи, як це трапилося на Заході близько 2200 та 1200 років до н. е., виклики переважають можливі відповіді. Чи провідники помиляються, чи інституції зазнають провалу, чи організація та технології виявляються недостатніми, але проблеми виходять з-під контролю, руйнація переходить у колапс і суспільний розвиток іде назад.

Перед колапсом 1200-1000 років до н. е. західний суспільний розвиток протягом тринадцяти тисяч років випереджав суспільний розвиток Сходу. Були всі підстави вважати, що лідерування Заходу буде постійним. Після колапсу перевага Заходу стала тонкою, як облатка; ще один відкат назад міг взагалі стерти її цілком. Парадокс суспільного розвитку, що між 5000 та 1000 роками до н. е. так брутально й так часто втручався в життя, показав, що ніщо не триває вічно. Жодна проста теорія тривалої зафіксованости не може нам пояснити, чому Захід панує.

5

Голова до голови

Переваги нудности

 исунок 5.1, мабуть, найнудніший з усіх. На відміну від рис.4.2, він не має великих розбіжностей, розривів чи збіжностей — лише дві лінії, що йдуть паралельно протягом майже тисячі років.

Однак, хоча рисунок 5.1 може видаватися непотрібним загальником, те, що не відбувається, має в нашій оповіді критичне значення. У розділі 4 ми бачили, що, коли близько 1200 років до н. е. західний осередок сколапсував, його лідерування в суспільному розвитку швидко поменшало. Західний розвиток потребував п'ять сторіч, аби знов видертися до двадцяти чотирьох балів, де він перебував близько 1300 року до н. е. Якби, досягши цього рівня, він знову сколапсував, це взагалі закрило б розрив між Сходом та Заходом. З іншого боку, якби східний розвиток сколапсував, досягши двадцяти чотирьох балів, це відновило б перевагу Заходу, що існувала до 1200 року до н. е. Але рисунок 5.1 свідчить, що жодна з цих подій не відбулася. Суспільний розвиток Сходу та Заходу зростав паралельно, голова до голови в перегонах. Середина першого тисячоліття до нової ери була однією з поворотних точок в історії, бо повороту історії не було. Але те, що відбувається на рис. 5.1., також має значення. Між 1000 та 100 роками до н. е. суспільний розвиток і на Сході, і на Заході майже подвоївся. Західний розвиток пройшов тридцять п'ять балів. Коли Юлій Цезар перетнув Рубікон, він був вищий, ніж тоді, коли Колумб перетнув Атлантику.

Чому західний осередок не сколапсував близько 700 року до н. е. чи східний близько 500 року до н. е., коли кожен з них досягнув двадцяти чотирьох балів? Чому суспільний розвиток піднісся так високо близько 100 року до н. е.? Чому біля цієї точки східний та західний осередки були такі близькі? Саме на ці питання я намагатимуся відповісти в цьому розділі, хоча наступні питання, що звідси випливають, — чому, за такого високого суспільного розвитку в 100 році до н. е., давній Рим чи Китай не колонізували Новий Світ? чи чому вони не мали промислової революції? — мають зачекати до розділів 9 та 10, коли ми зможемо порівняти те, що трапилося після 1500 року до н. е., із тим, що не відбулося в давнину. Однак зараз ми маємо подивитися, що відбулося.