Розділ «Частина II»

Обряди зробили By Діна провідником предків, тобто господарем зібрань духів недавно померлих королів, що закликає їх запрошувати своїх предків, що, своєю чергою, з нагоди справді дуже серйозних приводів запрошують усіх духів аж до Ді, високого бога. Ідея про те, що мовчазна черепаха може зробити чутними голоси предків, походить, мабуть, зі стоянок, давніших на шість тисяч років, як-от Цзяху, обговорювана в розділі 2. Королі Шан, звичайно, її поширили та вдосконалили. Археологи знайшли в Аньяні понад 200 000 оракульних кісток. Провідний західний дослідник написів Девід Кейтлі вважає, що їх було від двох до чотирьох мільйонів, на що пішло сто тисяч черепах та рогатих тварин. До ритуалів входила також пиятика, мабуть, заради того, аби ввести короля та віщунів у стан свідомости, належний під час спілкування з духами.

Королі Шан намагалися підтримувати з духами добрі стосунки й відзначали перехід своїх попередників до світу предків пишними похоронами. Знайдено вісім королівських поховань, усіх королів від 1300 до 1076 року до н. е., та незавершене дев'яте, для Ді Синя, що був на троні, коли 1046 року династія впала. Всі поховання пограбовано, але цвинтарі все одно величезні — не так через кілька тисяч тонн землі, перекиданих заради кожного поховання (за єгипетськими стандартами це дрібниця), як через справжню специфіку похоронів Шан: жорстокість.

Стародавня китайська література згадує людей, що на похоронах зверхників "йдуть слідом у смерть", однак розкопувані Аньяну жодним чином не були готові до того, що знайшли. Поховання 1001, можливо, місце спочинку By Діна, містило близько двохсот трупів: 9 на дні шахти, кожен у власній заглибині з мертвим псом та навмисне поламаним бронзовим лезом; ще 11 на карнизі навколо шахти; від 73 до 136 (важко сказати, бо тіла порубано на частини) розсіяно на схилах навколо поховання; і ще 80 на поверхні біля могили. Навколо поховань знайдено близько п'яти тисяч заглибин із жертвами, в кожній по кілька вбитих людей (здебільшого чоловіків, у декого суглоби спотворені від тяжкої фізичної праці) та тварин (від птахів до слонів). Приречені люди не йшли з життя спокійно. У декого відрубано голову, у інших відтято кінцівки, ще інших розрубано навпіл в попереку. Деяких людей зв'язано й скривлено; їх, напевне, поховали живими.

Числа приголомшливі. Оракульні кістки згадують 13 052 ритуальних убивств, і якщо Кейтлі правий, що знайдено лише 5-10 відсотків написів, то загалом могли загинути чверть мільйона людей. У середньому це четверо чи п'ятеро на день, щодня, протягом 150 років. Насправді їх скупчено навколо великих похоронів у великих оргіях рубання сокирами, криків та вмирання, коли цвинтарі буквально стікали кров'ю. Десь на три тисячі років пізніше ацтекські королі в Мексиці навмисне вели війни заради бранців, що їх згодовували своєму кровожерному богові Кецалькоатлю. Можливо, Шан робили те саме для своїх предків. Особливо вони воювали проти народу, що його називали цян — у списках жертв на оракульних кістках перелічено понад сім тисяч людей цього народу.

By Дін та його колеги, подібно до королів Заходу, розмовляли з духами на тому світі й водночас творили смерть у цьому. Саме поєднання обожнювання та війни робило їх королями, і похорон, що перетворював королів на предків, був сповнений символіки смерти. Навіть після пограбунку поховання 1004 (можливо, короля Лінь Синя, що помер близько 1160 року до н. е.) містило 731 наконечника до списа, 69 сокир та 141 шолом; а коли By Дін розмовляв безпосередньо з високим богом Ді, це було зазвичай про війну. Напис на доволі типовій оракульній кістці: "Зробивши тріщину на сорок перший день, Чжен провістив: "Якщо ми нападемо на Мафан, Ді надасть нам допомогу"[109].

За західними стандартами, армії Шан були невеликі. Найбільша з армій, згаданих на оракульних кістках, мала десять тисяч людей, це третина армії Рамзеса в Кадеші. Назви місць у написах також наводять на думку, що By Дін безпосередньо врядував на досить малому відтинку Хуанхе та в кількох віддалених колоніях, як-от у Паньлунчені. Очевидно, що він керував не об'єднаною, податкоплатною, бюрократично організованою державою типу Єгиптау, а незгуртованою групою союзників, що платили до Аньяну данину — худобу, білих коней, кістки та панцери на потреби віщування і навіть людей на жертви.

У викладі Сима Цяня, історика з першого сторіччя до н. е., що перелічив усіх королів Шан, давня китайська історія видається простою. Після мудрих королів (найбільшим з них був Юй, копач канав) були Ся, потім Шан, а потім Чжоу (три династії проекту Хронологія трьох династій). Відтоді Китай розвивався й не відбувалося нічого, вартого згадки. Проте археологія, засвідчивши, що Ерлітоу та Аньян були в своєму часі незрівнянні, водночас показала, що Сима Цянь надто спростив свою оповідь. Подібно до єгиптян та вавилонців, Ся та Шан мали справу з десятками сусідніх держав.

Археологи лише починають діставати з землі виразні залишки цих інших держав, особливо в південному та східному Китаї. Зовсім недавно, до 1986 року, ми дуже мало знали про багате королівство, що близько 1200 року до н. е. квітло далеко вгорі уздовж ріки Янцзи, в Сичуані. Але потім археологи знайшли дві ями, заповнені скарбами з Саньсиндую. Там були десятки бронзових дзвонів, дві шестифутові статуї чоловіків в коронах з величезними пильними очима, майстерно оброблені бронзові "дерева духів" вдвічі більшого розміру з витонченими металевими фруктами, листям та птахами на гілках. Розкопувані наштовхнулися на загублене королівство, а 2001 року виявили поблизу Цзиньша головне місто. За деякими оцінками, половину всіх будинків та магістралей у світі у 2010-х та 2020-х роках буде будувати Китай, отже, неможливо передбачити, якою буде наступна знахідка рятувальної команди археологів, що поспішають бути на крок попереду екскаваторів-переслідувачів.

Нам легко вважати хетів, асирійців та єгиптян окремими народами, бо їхні давні тексти відбивають різні мови й ми звикли до того, що Захід поділений на багато національних держав. Однак на Сході оповідь Сима Цяня про те, що китайці почалися від Ся й поширилися в усі боки, створює спокусу уявити ці ранні держави, що тепер лежать всередині однієї сучасної нації, як такі, що "завжди" були китайськими. В реальності давні Схід та Захід становили, мабуть, доволі подібні мережі держав-суперників, що мали деякі спільні та деякі відмінні вірування, практики та культурні форми. Вони торгували, воювали, змагалися та поширювалися. Із накопичуванням свідчень процеси зростання суспільного розвитку на давніх Сході та Заході видаються дедалі подібнішими. Можливо, колись в Аньяні був дерев'яний зал з листами на шовку та бамбуку, подібними до глиняних табличок з написами в Амарні в Єгипті, що містять дипломатичне листування з чужоземними володарями, що говорили незнайомими мовами. Король Цзиньша міг називати By Діна своїм "братом", коли вони вирішували, чи поводитися з володарями Шаньдуна, як з рівними. Можливо, By Дін навіть відряджав якусь довірливу принцесу Шан як наречену до кишенькового двору на Янцзи, де вона мала знемагати від спеки та народжувати дітей далеко від родини й тих, кого любила. Ми ніколи про це не дізнаємося.

Все розпадається

 е раз повернімо до оповіді фон-Денікенових космонавтів. Навіть якби колапс Єгипту та Месопотамії після 2200 року до н. е. здивував космонавтів, як я припускав раніше, вони відчули б лише задоволення, якби повернулися на своєму летючому тарелі до світу By Діна та Рамзеса II близько 1250 року до н. е. Цього разу справді видавалося, що їхню роботу завершено. Західний індекс суспільного розвитку досяг двадцяти чотирьох балів, приблизно втричі більшого рівня, ніж 5000 року до н. е.

Середній єгиптянин чи месопотамієць діставав десь 20 000 кілокалорій на день, а близько 5000 року до н. е. йшлося про 8000. Найбільші міста, як-от Теби в Єгипті чи Вавилон, мали близько вісімдесятьох тисяч мешканців. В містах були тисячі грамотних переписувачів, розквітали бібліотеки. Найбільші армії могли залучити п'ять тисяч колісниць, і цілком можна було припустити, що одна з держав (можливо, Єгипет чи хети) скоро створить імперію, що охопить весь осередок. Нові держави з власними палацами, храмами та боговитими королями розвиватимуться в Італії, Іспанії й ще далі. Тоді осередкова імперія їх також проковтне, аж поки одна велика держава не заповнить всю карту на рис. 4.3. Схід повторить розвиток Заходу на тисячоліття чи два пізніше; можливо, він пройде через руйнації, подібні західним. Захід, можливо, теж зазнає нових розчарувань, але так само, як раніше, вони лише дещо загальмують піднесення суспільного розвитку. Захід збереже своє лідерування, через дві тисячі років винайде викопне паливо й далі пануватиме в глобальному масштабі.

Тому, коли близько 1200 року до н. е. запалали майже всі великі міста західного осередку, від Греції до теперішнього сектору Ґаза, чужинці припустили б, що це нова руйнація, подібна до того, що відбулося 2200 чи 1750 року до н. е., — безперечно, велика, але нічого страшного в довгостроковій перспективі. Навіть коли лихо захопило палаци так раптово, що літописці ледве встигали про нього написати, чужинці не страждали б від безсоння.

Дивна глиняна табличка від приблизно 1200 року до н. е., знайдена в зруйнованому палаці в Пілосі в Греції, починається з загрозливого рядка "вартові охороняють узбережжя"[110]. Інша табличка з тої самої стоянки, написана явно поквапом, описує, схоже, людські жертви, що мали відвернути катастрофу, але текст лишається незавершеним. В Уґариті, багатому торгівельному місті на сирійському узбережжі, археологи знайшли партію глиняних листів у випалювальній пічці, де їх мали висушити перед відправленням. Уґарит був спустошений раніше, ніж будь-хто міг повернутися й забрати тексти. Ці листи про дні вмирання міста читати сумно. Один від короля хетів, що просить харчів: "Це питання життя та смерти!"[111] У іншому король Уґариту пише, що, коли його військо та кораблі пішли з міста та намагалися підтримати хетів, "ворожі кораблі прийшли сюди, спалили мої міста й заподіяли зло моїй країні".

Скрізь впала темрява, але надія була жива, поки стояв Єгипет. У храмі, збудованому на пошану собі самому, фараон Рамзес III залишив напис, що, здається, перебирає на себе уґаритську оповідь: "Чужі країни змовилися на своїх островах. Жодна земля не могла витримати їхні збройні напади"[112]. Ці чужоземці — Рамзес називає їх народами з моря — підкорили хетів, Кіпр та Сирію. Тепер, 1176 року до н. е., вони пішли на Єгипет. Але вони не врахували, що є богокороль.

Ті, що прийшли до мого кордону, їхнього сімени немає, їхнє серце та їхня душа загинули назавжди й назавжди... Їх затягли, оточили, кинули ниць на березі, вбили та звалили купами... Я змусив землі відмовитися навіть від згадування Єгипту, бо коли вони вимовлять моє ім'я у своїй землі, то згорять.

Народи з моря Рамзеса III — це, напевне, також лиходії з оповідей Пілоса та Уґарита. Серед них, за словами Рамзеса, були Шрдн, Шкрш, Днин та Прст. Єгипетські єрогліфи не передають голосних, тому ідентифікація цих назв є улюбленою справою істориків. Більшість вважають, що Шрдн вимовляли як Шерден, давня назва сардинійців, а Шкрш — це Шеклеш, єгипетська назва сицилійців. Днин — це щось менш прозоре, можливо, йдеться про данайців, ім'я, що ним пізніше Гомер називав греків. Щодо Прст певности більше — це Пелесет, єгипетська назва біблійних філістимлян.

Це добрячий коктейль з середземноморських народів; історики ведуть нескінченні суперечки щодо того, що саме привело їх до дельти Нілу. Свідчення строкаті, але деякі археологи вказують на ознаки вищання температури та меншання дощів після 1300 року до н. е. в усіх частинах західного осередку. Вони припускають, що посуха привела до повторення сценарію 2200 років до н. е., спричинила міграцію та падіння держав. Інші вважають, що в осередку настав хаос через землетруси, що дали змогу плюндрувати його й спростили грабіжникам перехід кордону. Змінилися також способи ведення бою. Нові мечі та смертоносні дротики в руках нерегулярної легко озброєної піхоти з периферійних регіонів ставали зброєю, потрібною, аби здолати блискучі, але негнучкі колісничні армії осередку. Свою роль могли зіграти й хвороби. Жахлива чума поширилася з Єгипту до хетів у 1320-і роки до н. е. Одна молитва каже: "Земля хетів, уся вона вмирає"[113]. І хоча вцілілі тексти чуму більше не згадують, вона мала повертатися, якщо це було щось подібне до епідемій краще задокументованих періодів. Близько 1200 років до н. е. населення осередку очевидно меншало. Важка правда в тім, що ми не знаємо конкретних причин кризи, хоча динаміка процесів, що за цим стоять, видається досить очевидною: раптовий зсув стосунків між осередком та його розширюваним прикордонням. Як часто бувало раніше, експансія була двогострим мечем. З одного боку, нове прикордоння на Середземному морі живило піднесення суспільного розвитку. Але, з іншого боку, експансія виявляла нові переваги відсталости й спричиняла руйнівні процеси — міграції, появу найманців, некеровні нові тактики, що загрожували встановленому порядкові. Схоже на те, що в тринадцятому сторіччі до нової ери великі володарі осередку почали втрачати контроль над прикордонням, що його самі й створили.

Хоч би які були рушії — зміни клімату, землетруси, військові зміни чи чума — але величезні маси людей посунули до осередку. Вже у 1220-і роки до н. е. Рамзес II зміцнював кордони Єгипту, селив мігрантів у пильно контрольованих містах чи записував до своєї армії, але цього було недосить. 1209 року до н. е. фараон Мернептах мусив воювати не лише проти Шердену чи Шеклешу, що з ними Рамзесові III доведеться знову боротися у 1170-і роки до н. е., але також із лівійцями та народом під назвою Акайваша (може, це Ахіява з Греції?), що об'єднаними силами нападали на Єгипет із заходу.

Переможний Мернептах радісно записав, що він відрізав 6239 необрізаних пенісів, аби визначити число мертвих ворогів, але, навіть коли він їх рахував, з півночі насувалася буря. Грецькі, хетські та сирійські міста горіли. Пізніші легенди пишуть про міграцію до Греції близько цих часів, а археологія вказує також на еміграцію. Кераміка, знайдена навколо Гази, де в дванадцятому сторіччі до нової ери оселилися філістимляни, майже ідентична грецьким вазам. Звідси випливає, що філістимляни починалися як утікачі з Греції. Інша хвиля греків осіла на Кіпрі.