Розділ «Частина II»

Коли до міграції приєдналися втікачі зі спустошених територій, вона перетворилася на снігову лавину. Цей рух видається безнапрямним, грабунки та бійки відбувалися одночасно й скрізь. Колапс Сирії очевидно виштовхнув до Месопотамії народ, що його називають арамейцями; попри Рамзесові декларації про перемогу, колишні народи моря оселилися в Єгипті. Подібно до Греції, міграція відбувалася і всередині Єгипту, і з нього назовні. Можливо, біблійна оповідь про Мойсея та ізраїлітів, що пішли з Єгипту та зрештою оселилися на теперішньому Західному березі, відбиває саме ці роки хаосу. Мабуть, це не збіг, що першою небіблійною згадкою про Ізраїль є Мернептахова декларація у написі 1209 року до н. е. про те, що він лишив землю "порожньою, без сімени"[114].

Вже сам масштаб міграції, що почалася у 1220-і роки до н. е., применшив значення попередніх руйнацій, але навіть у 1170-і роки чужинці, що спостерігали землю зі своїх летючих тарелів, цілком могли сподіватися, що цей епізод минеться так само, як попередні. Зрештою, Єгипет не було пограбовано, а в Месопотамії асирійці фактично розширили королівство, долучивши до нього держави суперників. Але коли безлад все ще тривав ближче до кінця дванадцятого сторіччя, поступово ставало ясно, що це лихо було чимось зовсім новим.

У Греції палаци, зруйновані після 1200 року до н. е., ніхто не займав; старе чиновництво зникло. Досить багаті аристократи зберігали щось схоже на старий спосіб життя, здебільшого у гірських чи острівних маєтках, що їх легко було захищати, але близько 1125 року до н. е. по них вдарила нова хвиля руйнацій. Коли я закінчував навчання, мені подвійно пощастило (крім чудової археології, я ще й зустрів там свою майбутню дружину) розкопувати одну з таких стоянок, укріплену вершину гори в Кукунарисі на острові Парос[115]. Тутешній володар тішився розкішним життям, величними краєвидами, чудовими пляжами та троном, оздобленим інкрустацією зі слонової кістки, але близько 1100 року до н. е. катастрофа заскочила й його. Селяни нагромадили каміння, аби жбурляти в нападників, і поприводили за стіни своїх тварин (серед руїн ми знаходили скелети віслюків), але мусили відступити від вогню, коли хтось — ми так і не змогли з'ясувати, хто саме — штурмував цитадель. Такі сцени відбувалися по всій Греції, і в одинадцятому сторіччі до нової ери ті, хто вцілів, будували лише хижі з мулу. Населення, ремесла та тривалість життя — все зазнало спаду. Настали темні часи.

Греція становила екстремальний випадок, але імперія хетів теж занепала, а Єгипет та Вавилон боролися за контроль над мігрантами та грабіжниками. Селяни полишили поля, тому поширився голод. Землероби не могли платити податки, тому держави не могли збільшувати військо, а позаяк не було війська, грабунки не було кому зупиняти й місцеві лідери створювали маленькі князівства. Близько 1140 року до н. е. єгипетська імперія втратила контроль над територією теперішнього Ізраїлю. Не маючи командирів, що видавали платню, гарнізонні війська перетворилися на селян чи бандитів. У Книзі Суддів бачимо власну оповідь ізраїлітів про участь у цьому розпаді: "Того часу не було царя в Ізраїлі — кожен робив, що здавалося правдивим в його очах"[116].

Близько 1100 року до н. е. Єгипет сам почав розпадатися на частини. Теби впали; імігранти створили князівства в дельті Нілу, й незабаром Рамзес XI, офіційний богокороль, мусив виконувати вказівки свого власного візира, що захопив трон 1069 року. Протягом кількох сторіч єгипетські тіньові фараони майже не утримували великих армій, не зводили пам'ятників і навіть майже не робили записів.

Асирія, що до того видавалася великим переможцем, з посиленням руху арамейських народів втратила контроль над територією. Близько 1100 року до н. е. поля залишалися незасіяними, скарбниця спорожніла, країною скрадався голод. Простежувати ситуацію стає складніше, бо чиновники робили дедалі менше записів, а після 1050 року до н. е. раптом майже цілком перестали писати. На цей час асирійські міста спорожніли, а від імперії лишилися самі спогади.

До 1000 року до н. е. західний осередок стиснувся. Сардинія, Сицилія та Греція великою мірою втратили контакти з зовнішнім світом; воєначальники дрібнили кістяки імперій хетів та асирійців. В Сирії та Вавилоні міста вижили, але це були лише сумні зменшені відбитки метрополій другого тисячоліття до нової ери на кшталт Уґариту. Купка невеличких держав втрималася в Єгипті, але вони були слабші та бідніші за славну імперію Рамзеса II. І вперше справді понижчав суспільний розвиток. Поповзли донизу числа, що відповідають кожному з показників: на 1000 рік до н. е. люди здобували менше енергії, жили в менших містах, утримували слабші армії та менше вдавалися до писання, ніж їхні попередники близько 1250 року до н. е. Рахунки впали до рівнів шістсотрічної давнини.

Колісниці, але не богів

 лизько 1200 року до н. е., коли король By Дін все ще сидів на троні, еліта держави Шан знайшла дещо новеньке, що можна було ламати на похоронах: колісниці. Вони містяться у понад двох десятках поховань дванадцятого та одинадцятого сторіч у Аньяні (звичайно, в повному комплекті, зі вбитими кіньми та візниками). Колісниці Шан дуже подібні до колісниць, що постали у західному осередку на п'ятсот років раніше[117], тому більшість археологів згодні, що джерелом і тих, і тих є колісниці, винайдені в Казахстані близько 2000 років до н. е. Знадобилося два чи три сторіччя, поки колісниці досягли хуритів і змінили баланс влади на Заході. Поки вони подолали ще більшу відстань до долини Хуанхе, минуло вісім сторіч.

Так само, як єгиптяни та вавилонці, урядовці Шан повільно запроваджували нову зброю. Вони, напевне, дізналися про колісниці від народів ґуї та цян, своїх північних та західних сусідів — оракульні кістки згадують, що ці народи використовували колісниці у війні. У часи By Діна Шан використовували колісниці лише під час полювання, і навіть тоді не надто часто. Найповніша оповідь розповідає, як By Дін розбився, переслідуючи носорога. Він врятувався, але дехто принц Ян забився так сильно, що ціла низка оракульних кісток описує спроби викликати духів, аби ті притлумили його біль. Через сто років Шан використовували кілька колісниць на війні. Проте, на відміну від хетів та єгиптян, вони, замість збирати докупи, розосереджували колісниці серед піших вояків, можливо, аби ними пересувалися офіцери.

Стосунки Шан з північно-західними сусідами сильно нагадують стосунки месопотамійців з хуритами та хетами за п'ятсот років до того. Так само, як месопотамійці, Шан торгували та воювали зі своїми сусідами, ще й налаштовували їх одних проти одних. Одну з таких груп, Чжоу, на оракульних кістках вперше згадано як ворога близько 1200 року до н. е. Потім вони постають як союзники, але на 1150 рік до н. е. вони знов вороги, що тепер очевидно мешкають в долині Вей. Поки Чжоу ставали та переставали бути друзями Шан, вони водночас адаптувалися та сприймали ті елементи культури Шан, що їх задовольняли. Близько 1100 року до н. е. вони формували власну державу, з палацами, бронзовим посудом, віщуванням та багатими похованнями. На похороні одного гонорового Чжоу в стилі Шан розтрощили колісницю; королі Чжоу навіть одружувалися з принцесами Шан. Але потім, знов подібно до поводження месопотамійців з їхніми сусідами хуритами та хетами, що їздили на колісницях, Шан втратили контроль над ситуацією. Чжоу напевне зібрали союз південно-західних народів і близько 1050 року до н. е. вже погрожували самій великій столиці Шан, Аньянові.

Коли все пішло не так, держава Шан розпалася досить швидко, так само, як давні західні держави. Згідно з оракульними кістками, внутрішня динаміка еліти Шан від приблизно 1150 року до н. е. розладналася. Король став могутнішим, але мав менше аристократичних прибічників. Близько 1100 року до н. е. колонії Шан на півдні, можливо, розвалилися і багато союзників, ближчих до домівки (як-от Чжоу), перекинулися на інший бік.

1048 року до н. е. Ді Синь, король династії Шан, ще міг зібрати вісімсот лордів і заблокувати напад Чжоу, але через два роки все вже було інакше. By, король Чжоу, зібрав триста колісниць і обійшов Аньян, аби напасти іззаду. З поеми, можливо, тогочасної, випливає, що колісниці Чжоу були визначальними:

Військові колісниці мигтіли,

Білі коні були жорсткими...

Король By

Швидко напав на великих Шан,

І ще до заходу сонця вони благали про замирення.[118]

Ді Синь покінчив життя самогубством. By переміг деяких лідерів Шан, стратив інших та залишив сина Ді Синя васальним королем. Політичні заходи By скоро призвели до негараздів (як ми побачимо в розділі 5), але на той час розрив між Сходом і Заходом у суспільному розвитку вже різко поменшав. У землеробстві, селах, містах і державах Захід стартував на дві тисячі років раніше, але протягом третього та другого тисячоліть до нової ери лідерування Заходу поменшало до лише тисячі років.

Ще у 1920-і роки більшість західних археологів вважали, що знають, чому Китай почав наздоганяти: тому, що китайці копіювали в Заходу майже все — землеробство, кераміку, будівництво, металургію, колісниці. Сер Ґрафтон Еліот Сміт, британський анатом, що працював у Каїрі, так сповнився ентузіязму, що навіть спромігся дати заздрісникам Єгипту погане ім'я. Де і на що б він не дивився — піраміди, татуювання, оповіді про карликів та велетнів — Еліот Сміт бачив копіювання єгипетських архетипів, позаяк, як він сам себе переконав, єгипетські "діти Сонця"[119] несли "геліолітичну" (сонцеву та кам'яну) культуру по світі. Він дійшов висновку, що, коли до цього підійти правильно, всі ми єгиптяни.