Розділ «Частина II»

Чому Захід панує - натепер

Тобто хіба що жодна з цих подій насправді не відбулася. Багато дослідників Біблії вважають, що Об'єднаного Царства не було. Бони стверджують, що все це фантазії ізраїлітів пізніших віків, що намагалися втішити себе за жахливої ситуації їхнього сьогодення. Археологи справді мають проблеми з пошуком великих будівельних проектів Давида та Соломона, згаданих у Біблії, а дебати часом стають загрозливо запеклими. За нормального перебігу подій навіть найзатятіші археологи звикли куняти на семінарах, де обговорюють хронологію стародавніх зберігальних посудин, але коли один археолог у 1990-і роки припустив, що горщики, зазвичай датовані десятим сторіччям до нової ери, насправді виготовлено в дев'ятому сторіччі — що мало означати, що монументальні споруди, що їх до того пов'язували з Соломоном і десятим сторіччям, також треба датувати сотнею років пізніше, а звідси, своєю чергою, випливає, що Соломонове царство було нужденним невиразним місцем і що оповідь Юдейської Біблії неправильна — він викликав такий сплеск гніву, що мусив найняти охоронця.

Це бурхливі води. Не маючи охоронця, я з них швиденько заберуся. Мені видається, що біблійна оповідь, так само як китайські традиційні оповіді про Ся та Шан, обговорювані в четвертому розділі, може бути перебільшеною, але навряд чи цілком фантазійною. Свідчення з інших частин західного осередку також говорять, що наприкінці десятого сторіччя до н. е. там відбувалося відродження. 926 року до н. е. Шешонк І, лівійський полководець, що захопив єгипетський трон, повів армію через Юдею (південна частина теперішнього Ізраїлю та Західний берег Йордану). Цей похід видається спробою відновити давню Єгипетську імперію. Він зазнав поразки, але на півночі вирувала ще більша потуга. Після сторічної прогалини темних часів, 934 року до н. е., за короля Ашур-дана II, відновлено асирійські королівські записи, що дають змогу поглянути на гангстерську державу, порівняно з якою Чжоу видаються янголами.

Ашур-дан добре усвідомлював, що Асирія відроджується після темних часів. Він писав: "Я привів назад виснажені народи Асирії, що полишили свої міста та будинки через нестатки та голод і пішли в інші землі. ...Я оселив їх у містах та будинках... і вони жили в мирі"[126]. В деяких речах Ашур-дан був старомодним королем. Так само, як месопотамійські королі протягом двох тисяч років, він бачив себе земним представником захисника Асирії бога Ашура. Однак Ашур протягом темних часів зазнав змін. Він став злим богом; фактично, дуже злісним богом, бо більшість смертних, навіть попри те, що він знав це достеменно, не усвідомлювали, що він найбільший бог. Завданням Ашур-дана було змусити їх це усвідомити, перетворивши світ на Ашурові мисливські землі. А те, що полювання на потреби Ашура збагачувало Ашур-дана, теж було непогано.

В серцевинних землях Асирії король керував невеликим загоном чиновників та призначав намісників, що їх називали Синами Неба, даючи їм величезні маєтки та робочу силу. Це були сильнопорядкові практики, що були б добре відомі будь-якому володареві Міжнародної ери, проте реальна влада асирійського короля мала слабкопорядкові джерела. Замість запровадити в Асирії податки на потреби армії, що мала полювати заради Ашура, король покладав завдання збирати військо на Синів Неба й винагороджував їх — так само, як королі Чжоу своїх лордів: здобиччю, екзотичними подарунками та місцями в королівських ритуалах. Сини Неба зуміли зробити термін перебування на цій посаді тридцятирічним, ефективно перетворили свої маєтки на спадкові феоди, а своїх робітників на кріпаків.

Так само, як володарі Чжоу, асирійські королі були заручниками доброї волі лордів, але поки вони вигравали війни, це не мало значення. Сини Неба постачали значно більше війська, ніж васальні королі Чжоу (згідно з королівськими записами, п'ятдесят тисяч піших вояків у 870-і роки до н. е. й понад сто тисяч у 845 році, плюс тисячі колісниць), а відносно сильнопорядкове чиновництво королів забезпечувало логістичну підтримку харчування та пересування цих господарів.

Не дивно, що володарі менших та слабших сусідів Асирії здебільшого воліли купувати захист, замість потрапити на палю й приректи свої міста на спалення. Пропозиція від асирійців зазвичай була такою, що відмовитися було неможливо, особливо відтоді, як Асирія стала часто залишати підкорених місцевих королів при владі, на відміну від стратегії Чжоу призначати замість них колоністів. Переможені королі могли навіть, зрештою, дістати зиск: надавши Асирії військо на потреби її наступної війни, можна було розраховувати на частку здобичі.

Королі-клієнти могли спробувати ухилитися від виконування угод, отже, Асирія заклала їм у свідомість священний страх. Підкорені народи не мусили обожнювати Ашура, але повинні були визнати, що Ашур владарював на небі й казав їхнім власним богам, що робити. Це робило спротив не лише політичним викликом, а ще й образою Ашура, а в асирійців тоді не лишалося іншого виходу, крім якомога суворішого покарання. Асирійські королі оздоблювали свої палаци різьбленням, що зображувало неймовірно жорстокі сцени; їхні веселощі під час каталогування масових вбивств приголомшують. Візьмімо, наприклад, оповідь Ашур-назир-апала II про покарання непокірних близько 870 року до н. е.:

Я збудував вежу навпроти міської брами, здер шкіру з усіх панів, що чинили опір, і вкрив вежу їхньою шкірою. Деяких я замурував всередині вежі, деяких посадив на палі вгорі вежі, а ще інших прив'язав до паль навколо вежі...

Багатьох бранців я спалив у вогні, багатьох залишив живими бранцями. Деяким я повідрізав носи, вуха та пальці, у багатьох я повиколював очі. Я склав одну купу з живих, а іншу — з голів, я повісив їхні голови на стовбурах дерев навколо міста. Їхніх молодих хлопців та дівчат я спалив у вогні. Двадцятьох чоловіків я захопив живими й замурував їх у палаці... Решту вояків я прирік на спрагу в пустелі.

У дев'ятому сторіччі до н. е. східний та західний осередки рухалися в різних політичних напрямах — правління Чжоу занепадало, тоді як Асирія відновлювалася після темних часів. Але обидва осередки опановували методи ведення війни, будівництва великих міст, збільшування торгівлі та нові низьковитратні способи підтримки функціювання держав. А в восьмому сторіччі до н. е. між ними виявилося дещо спільне: і ті, й ті відкрили для себе межі дешевого королювання.


Вітри змін


 ажуть, якщо вітер нікому не приносить нічого доброго, це поганий вітер. Неможливо краще схарактеризувати часи близько 800 року до н. е., коли незначні хитання земної осі спричинили посилення зимових вітрів по всій північній півкулі (рис. 5.4). У західній Євразії, де зимові вітри здебільшого спрямовані від Атлантики, це означало більшання зимових дощів. Це було добре з погляду мешканців басейну Середземного моря, де найпоширенішою причиною смерти завжди були кишкові віруси, що розквітають за спекотної сухої погоди, а головною проблемою землеробів завжди було побоювання, що зимові вітри не принесуть дощів, достатніх для доброго врожаю. Холод та дощ терпіти було легше, ніж хвороби та голод.

Проте новий кліматичний режим був доволі несприятливий для мешканців регіонів на північ від Альп, де головними вбивцями були респіраторні хвороби, що їм сприяли холод та вологість, а головною проблемою землеробів був короткий літній сезон вирощування рослин. Зі змінами погоди між 800 та 500 роками до н. е. населення північної та західної Європи поменшало, а в Середземномор'ї побільшало.

В Китаї зимові вітри спрямовані здебільшого з Сибіру, тому їх посилення після 800 років до н. е. привело до сухішання й водночас холоднішання погоди. Ці зміни, можливо, полегшили землеробство навколо Янцзи та Хуанхе, бо зменшили повені, й населення в обох долинах далі більшало. Проте на дедалі сухіших плато на північ від Хуанхе життя людей поважчало.

В межах цих глобальних картин відбувалися незліченні локальні варіяції, але головний результат був подібний до епізодів кліматичних змін, обговорюваних у четвертому розділі, — порушення балансу між регіонами вимагало від людей якихось дій. Автор підручника з палеокліматології пише про ці роки: "Якби такі порушення кліматичної системи відбулися в наш час, суспільні, економічні та політичні наслідки були б щонайменше катастрофічними"[127].

І на Сході, і на Заході зі зростанням населення та сама кількість землі мала прогодувати дедалі більше ротів. Це спричиняло конфлікти й водночас спонукало до винахідництва. Потенційно це було добре з погляду володарів, бо що більше конфліктів, то більше можливостей допомогти друзям та покарати ворогів, а більшання винахідництва приводило до дальшого збагачування. Рушієм усього того було більшання кількости людей, тобто більше працівників, більше вояків і більше здобичі.

Все це було б добре для королів, що контролювали ситуацію, але для слабкопорядкових королів восьмого сторіччя до н. е. настали важкі часи. Найбільшими переможцями, найліпше налаштованими на використання нових можливостей, часто були місцеві боси — намісники, землевласники та командири гарнізонів, що на них слабкопорядкові королі покладали обов'язок робити те, що треба. З погляду королів, це були погані новини.

У 770-і роки до н. е. східні та західні королі однаково втратили контроль над своїми васалами. Єгипетська держава, менш-більш об'єднана від 945 року до н. е., 804 року розпалася на три частини, а до 770 року до н. е. перетворилася на дюжину фактично незалежних провінцій. В Асирії 823 року до н. е. Шамші-Адад V спочатку мусив воювати за свою спадкоємність на троні, а потім втратив контроль над своїми королями-клієнтами та намісниками. Деякі Сини Неба навіть вели війни самостійно. Асирологи називають період від 783 до 744 року до н. е. "інтервалом" — це був час, коли на королів мало хто зважав, перевороти відбувалися повсюдно, а намісники діяли на свій власний розсуд.

Це був золотий вік місцевої аристократії, молодших принців та маленьких міст-держав. Найцікавішим прикладом є Фінікія, низка міст уздовж узбережжя в теперішньому Ливані, чиї мешканці після відродження західного осередку в десятому сторіччі до н. е. заробляли на доправлянні товарів між Єгиптом та Асирією. Їхнє багатство привернуло увагу асирійців, і близько 850 року до н. е. фінікійці вже платили гроші за захист. Деякі історики вважають, що саме це спонукало фінікійців у пошуку коштів на оплату миру податися до Середземномор'я; інші припускають, що важливішими чинниками були зростання населення та наявність нових ринків у Середземномор'ї. Хоч би там як, але близько 800 року до н. е. фінікійці вже подорожували на великі відстані, засновували торгівельні анклави на Кіпрі й навіть збудували невелике святилище на Криті. Близько 750 року до н. е. грецький поет Гомер міг бути певен, що його читачі знали, про кого йдеться у рядках: "...фінікійці до нас прибули, мореходці славетні, і навезли, шахраї, блискіток в кораблі своїм чорнім"[128], — і ставилися до них з недовірою.

Населення Греції зростало найшвидше, і, можливо, фінікійські дослідники та торгівці потягли голодних греків за собою в кільватері Близько 800 року до н. е. хтось вже возив грецьку кераміку до південної Італії, а близько 750 року до н. е. і греки, і фінікійці вже селилися в західному Середземномор'ї (див. рис. 5.3). Обидві групи полюбляли добрі порти з доступом через річки до ринків у землях, віддалених від моря, але греки, що значно переважали фінікійців кількістю, ще й засновували осілі господарства та захоплювали найкращі землі на узбережжі.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Чому Захід панує - натепер» автора Морріс Іен Меттью на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина II“ на сторінці 11. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи