Розділ «Частина III»

11

Чому захід панує...

Чому захід панує

 ахід панує завдяки географії. Біологія каже, чому люди штовхають суспільний розвиток вгору, соціологія каже, як саме вони це роблять (за винятком тих випадків, коли вони цього не роблять); географія каже, чому саме Захід, а не якийсь інший регіон домінував на земній кулі протягом останніх двохсот років. Біологія та соціологія забезпечують універсальні закони, застосовні до всіх людей в усі часи й в усіх місцях; географія пояснює відмінності.

Біологія каже, що ми тварини і, подібно до всіх живих істот, існуємо лише завдяки тому, що дістаємо енергію від довкілля. Коли енергії бракує, ми стаємо млявими та вмираємо; коли енергії досить, ми розмножуємося й поширюємося. Подібно до інших тварин, ми допитливі, але жадібні, ледащі та лякливі; ми відрізняємося від інших тварин лише тим, що маємо знаряддя, що дають змогу задовольнити свої настрої, — еволюція надала нам швидші мізки, гнучкіші горла та протиставні великі пальці. Користуючися ними, ми, люди, на відміну від інших тварин, нав'язали свою волю довкіллю, здобуваємо й організовуємо дедалі більше енергії, розповсюджуємо по всій планеті села, міста, держави та імперії.

У дев'ятнадцятому та на початку двадцятого сторіччя багато західняків вважали, що на запитання, чому Захід панує, вичерпну відповідь дає біологія. Вони казали, що біла європейська раса зеволюціювала далі, ніж усі інші. Вони помилялися. По-перше, генетичні та будовні свідчення, що я обговорював у першому розділі, однозначні: є один тип людей, що приблизно сто тисяч років тому поступово еволюціював в Африці й потім поширився по земній кулі, змусивши згаснути всі інші людські типи. Генетичні відмінності між сучасними людьми в різних частинах світу тривіяльні.

По-друге, якби західняки справді були генетично вищими за всіх інших, графіки суспільного розвитку, що фігурують у розділах 4-10, були б інакшими. Рано ставши лідером, Захід залишився би попереду. Але сталося не так (рис. 11.1). Захід справді став лідером на старті, наприкінці льодовикового періоду, але лідерування часом зростало, а часом меншало. Близько 550 року н. е. воно взагалі зникло, й протягом наступних дванадцяти сторіч лідером у суспільному розвитку був Схід.

Нині лише поодинокі науковці пропагують расистські теорії, згідно з якими західняки генетично вищі за всіх інших. Будь-хто, охочий дотримуватися цього напряму, мусить показати, що силу характеру в шостому сторіччі нової ери якимось чином забрано від західняків, а в вісімнадцятому повернуто; чи що східняки виховали в собі вищість у шостому сторіччі, а потім у вісімнадцятому її втратили. Це буде, м'яко кажучи, нелегко. Все свідчить про те, що у великих групах люди здебільшого однакові.

Ми не можемо пояснити, чому Захід панує, не почавши від біології, бо біологія пояснює, чому суспільний розвиток далі рухався вгору. Але сама біологія відповіді не дає. Наступний крок — залучити соціологію, що покаже, чому суспільний розвиток зріс так сильно.

Як випливає з рис. 11.1, цей процес не був гладеньким. У вступі я запропонував "теорему Мориса" (базовану на ідеї великого фантаста Роберта Гайнлайна), що пояснює весь перебіг історії: зміни спричиняють ледащі, жадібні, лякливі люди (що далеко не завжди усвідомлюють, що роблять) у пошуку легших, прибутковіших та безпечніших способів робити різні речі. Я сподіваюся, свідчення, наведені у розділах 2-10, це підтверджують.

Ми побачили, що люди постійно щось майструють, роблячи своє життя легшим чи багатшим, чи борються, аби за зміни обставин втримати те, що вони вже мають, і в перебігу загалом підштовхують суспільний розвиток вгору. Проте жодне велике перетворення в суспільному розвитку — поява землеробства, піднесення міст та держав, творення різноманітних імперій, промислова революція — не було наслідком лише майстрування. Кожне з них було наслідком жахливих часів, що потребували відчайдушних заходів. Наприкінці льодовикового періоду мисливці-збирачі досягли таких успіхів, що створили тиск на ресурси, завдяки яким існували. Дальші пошуки харчів спричинили одомашнювання деяких рослин та тварин, що вони споживали, й перетворення частини збирачів на землеробів. Деякі землероби досягли такого успіху, що поновили тиск на ресурси й заради того, аби вижити, особливо за несприятливої погоди, перетворили свої села на міста та держави. Деякі міста та держави були такими успішними, що теж спричинили ресурсні проблеми, а тоді перетворилися на імперії (спочатку базовані на оброблюваній землі, потім поширені також на степи та океани). Деякі з цих імперій повторили той самий цикл, вчинили тиск на ресурси й перетворилися на промислові економіки.

Історія — це не просто низка послідовних подій. Фактично історія — це весь час те саме, єдиний величний неспинний процес пристосовування до світу, що спричиняє нові проблеми, що вимагають дальшого пристосовування. У цій книжці я називав цей процес парадоксом розвитку: піднесення суспільного розвитку створює сили, що його гальмують.

Люди натрапляють на такі парадокси й розв'язують їх щодня, але інколи парадокс створює тверду стелю, що подається лише в разі справді докорінних змін. Дуже рідко одразу ясно, що треба робити, не кажучи вже про те, як робити, і коли суспільство наближається до однієї з таких стель, починається щось на кшталт перегонів між розвитком та занепадом. Рідко — можливо, взагалі ніколи — стається так, що суспільства просто впираються в цю стелю та застоюються, а їхній суспільний розвиток не змінюється протягом сторіч. Радше, якщо вони не знаходять спосіб пробити стелю, їхні проблеми виходять з-під контролю. Тоді прориваються на волю деякі чи всі чинники, що їх я називав п'ятьма апокаліптичними вершниками, і голод, хвороби, міграція та розпад держав, особливо коли вони епізодично збігаються з кліматичними змінами, тягнуть розвиток донизу, інколи на кілька сторіч, навіть у темну епоху.

Одна з цих стель з'являється близько двадцяти чотирьох балів індексу суспільного розвитку. Це рівень, де західний суспільний розвиток після 1200 року до н. е. затримався, а потім занепав. Але найважливіша стеля, що її я назвав твердою, лежить біля сорока трьох балів. Західний розвиток досяг її у першому сторіччі н. е., потім занепав; зі східним розвитком сталося те саме десь на тисячу років пізніше. Ця тверда стеля встановлює жорсткі обмеження на можливості аграрних імперій. Єдиний спосіб її зламати — пробитися до енергії викопного палива, як це зробили західняки після 1750 року.

Залучення соціології пояснює багато що щодо обрисів історії: як люди штовхали вгору суспільний розвиток, чому він часом більшає швидко, а часом повільно, й чому інколи він спадає. Але навіть разом біологія та соціологія не кажуть нам, чому Захід панує. Щоб це пояснити, потрібна географія.

Я наголошував двобічний зв'язок між географією та суспільним розвитком: фізичне довкілля формує зміни суспільного розвитку, а зміни суспільного розвитку формують значення фізичного довкілля. Дві тисячі років тому було байдуже, що ти живеш прямо на вугільному родовищі, але двісті років тому це почало важити дуже багато. Доступ до вугілля зрушив суспільний розвиток вгору швидше, ніж будь-коли до того — фактично так швидко, що після 1900 року вугілля почало поступатися місцем новим різновидам палива. Все змінюється, і значення географії теж.

Оце й уся моя теза. Більшу частину цього розділу я хочу присвятити деяким найочевиднішим запереченням проти неї, але перш ніж це робити, варто нагадати головні деталі оповіді, поданої в розділах 2-10.

Наприкінці льодовикового періоду, приблизно п'ятнадцять тисяч років тому, глобальне потепління позначило смугу Щасливих широт (приблизно 20-35 градусів на північ від Старого Світу та від 15 градусів на південь до 20 градусів на північ від Нового Світу), де відбулася еволюція великих потенційно придатних до одомашнювання рослин та тварин. В межах цієї широкої смуги найсприятливішим регіоном були так звані Горбисті Схили в південно-західній Азії. В цій ділянці була найщільніша концентрація потенційно культурних рослин та свійських тварин, тому започаткувати землеробство там було легше, ніж у інших місцях. Отже, позаяк люди (у великих групах) здебільшого однакові, мешканці Горбистих Схилів ще до 9000 року до н. е. першими на планеті почали осідати у поселеннях та одомашнювати рослини та тварин. Від цих перших землеробів походять суспільства Заходу. Приблизно на дві тисячі років пізніше тим самим шляхом пішли люди в теперішньому Китаї, де рослин та тварин, потенційно придатних до одомашнювання, було теж чимало, хоча й не так багато, як на Горбистих Схилах. Від них походять суспільства Сходу. Протягом кількох наступних тисяч років люди в півдюжині інших частин світу незалежно починали одомашнювати рослини та/чи тварин і щоразу започатковували іншу регіональну традицію.

Західняки першими почали обробляти землю, а люди (у великих групах) здебільшого однакові, тому західняки першими серйозно відчули на собі дію парадоксу розвитку й першими дізналися про явище, що його я називаю перевагами відсталости. Зростання суспільного розвитку несе з собою більшання населення, впорядкованіший спосіб життя, більше багатство та військову силу. Через різноманітні комбінації колонізації та наслідування суспільства з відносно високим суспільним розвитком поширювалися за рахунок суспільств із нижчим розвитком, відтак землеробство розповсюдилося в усі боки. Аби землеробство було ефективним в нових землях, як-от у спекотних долинах рік Месопотамії, землеробам доводилося фактично його перевинаходити. Під час творення іригаційного землеробства виявилися переваги, що зробили це доволі відстале прикордоння навіть продуктивнішим, ніж первісний землеробський осередок на Горбистих Схилах. Невдовзі після 4000 року до н. е., коли найбільші землеробські поселення на перенаселених Горбистих Схилах намагалися впорядкувати своє життя, саме месопотамійці винайшли спосіб самоорганізації в містах та державах. По двох тисячах років такий самий процес відбувся й на Сході, водночас парадокс розвитку виявив дещо подібні переваги відсталости в долинах, що заходили до басейну Хуанхе.