Розділ «Частина II»

Після 1500 років до н. е. державна влада зміцніла, західний осередок поширювався далі. Грецьку кераміку знайдено на берегах Сицилії, Сардинії та в північній Італії. Це дає підстави припустити, що інші товари, цінніші, але археологічно менш видні, також пересувалися на великі відстані. Археологи, що пірнали біля берегів Анатолії, виявили дивовижні свідчення про механіку торгівлі. Наприклад, на кораблі, що розбився біля Улубуруну близько 1326 року до н. е., було міді та цини досить, щоб зробити десять тонн бронзи, а ще чорне дерево та слонова кістка з тропічної Африки, кедри з Лівану, скло з Сирії та зброя з Греції та території теперішнього Ізраїлю. Якщо стисло, команда корабля, так само строката, як вантаж, збирала, мабуть, потроху будь-чого, що могло дати зиск, по кілька виробів у кожному порту на своєму шляху.

Береги Середземного моря також опинилися в осередку. Багаті могили, що містять бронзову зброю, наводять на думку, що сільські ватажки на Сардинії та Сицилії перетворилися на королів, а з текстів дізнаємося, що молоді чоловіки з цих островів полишали свої села й шукали долі як найманці у війнах. Сардинійці діставалися Вавилона і навіть теперішнього Судану, де єгипетські армії просувалися на південь у пошуках золота, знищували по дорозі тамтешні держави й будували храми. Ще далі, у Швеції, провідників ховали з колісницями, символом найвищого статусу в осередку, та іншим привозним військовим обладунком для посмертного використання, зокрема гострими бронзовими мечами.

Коли Середземне море перетворилося на нове прикордоння, зростання суспільного розвитку знов змінило значення географії. У четвертому тисячолітті до нової ери розвиток іригації та міст зробив долини великих річок у Єгипті та Месопотамії ціннішим майном, ніж старий осередок на Горбистих Схилах, а в другому тисячолітті вибух торгівлі з віддаленими країнами зробив ще ціннішим доступ до широких водних шляхів Середземного моря. Після 1500 років до н. е. бурхливий західний осередок увійшов у нову еру поширювання.

Десять тисяч ґуо під небом

 рхеологи часто страждають від недуги, що її я називаю єгипетськими заздрощами. Не важить, де ми копаємо чи що викопуємо, все одно завжди видається, що якби то був Єгипет, ми знайшли б щось іще краще. Тому відчуваєш певне полегшення від того, що єгипетські заздрощі зачіпають людей і в інших ділянках життя. 1995 року державний секретар Сун Цзянь, один з провідних адміністраторів у китайській науці, здійснив офіційний візит до Єгипту. Йому не надто сподобалося чути від археологів, що єгипетські старожитності давніші за китайські, тому по поверненні до Пекіна він вирішив з'ясувати, як воно насправді, й започаткував проект Хронологія трьох династій. По чотирьох роках та двох мільйонах доларів було повідомлено про знахідки. Старожитності з Єгипту справді давніші за китайські. Але тепер ми принаймні точно знаємо, на скільки давніші.

У другому розділі ми побачили, що землеробський спосіб життя почав розвиватися на Заході близько 9500 років до н. е., на понад дві тисячі років раніше, ніж у Китаї. Близько 4000 років до н. е. землеробство поширилося на периферійні території, зокрема Єгипет та Месопотамію, а коли після 3800 року до н. е. мусони зсунулися на південь, ці нові землероби заради самозбереження створили нові міста та держави. Схід також мав багато сухих периферійних територій, але на 3800 роки до н. е. землеробство їх ще майже не заторкнуло, тому настання холоднішої та сухішої погоди не спричинило піднесення міст та держав. Натомість життя землеробів, мабуть, полегшало, коли теплі вологі долини рік Янцзи та Хуанхе стали трохи сухішими та придатнішими до освоювання. Хоч як це важко уявити собі нині, але долина Хуанхе близько 4000 років до н. е. була здебільшого субтропічним лісом і на місці теперішніх закоркованих машинами вулиць Пекіна сурмили слони.

На відміну від Єгипту та Месопотамії, у Китаї четвертого тисячоліття до нової ери замість переходу до міст та держав відбувалося стабільне невидовищне зростання населення. На ділянках, звільнених від лісів, поставали нові поселення; старі селища переростали в містечка. Що ліпше люди давали собі раду зі здобуванням енергії, то більше вони множилися й більше тиснули самі на себе. Отже, подібно до мешканців Заходу, вони майстрували та експериментували, шукали шляхів вичавити якомога більше з ґрунтів, ефективніше самоорганізовуватися та забирати бажані речі в інших. Більші поселення оточено міцними укріпленнями з насипної землі, що наводить на думку про конфлікти, а деякі поселення закладено більш впорядкованим чином, що наводить на думку про планування на рівні громади. Будинки побільшали, в них знайдено більше предметів, що вказує на повільне зростання рівнів життя. Зросли й відмінності між будинками, що може означати, що багатші селяни відокремлювали себе від сусідів. Деякі археологи вважають, що розподіл знарядь в будинках виявляє також появу ґендерних відмінностей. В кількох місцях, зокрема в Шаньдуні (рис. 4.5), деякі люди — здебільшого чоловіки — знайшли місце останнього спочинку у великих могилах з більшою кількістю пожертв, ніж в інших, а в кількох могилах знайдено навіть майстерно вирізьблені нефритові прикраси.

Хоч які гарні ці нефритові речі, археологам, що розкопують китайські стоянки, задатовані близько 2500 років до н. е., все одно важко уникнути єгипетських заздрощів. Вони не знаходять Великих пірамід чи королівських написів. Фактично їхні відкриття здебільшого подібні до археологічних знахідок у західних стоянках, задатованих близько 4000 років до н. е., тобто до виникнення перших міст та держав. Схід рухався таким самим шляхом, як Захід, але відставав щонайменше на п'ятнадцять сторіч і, згідно з графіком, між 2500 та 2000 роками до н. е. Схід зазнав трансформацій, дуже подібних до того, що бачив Захід між 4000 та 3500 роками до н. е.

Скрізь у долинах великих річок зміни пошвидшали, але виникла цікава картина. Найшвидші зміни відбувалися не на найширших рівнинах з найбагатшими ґрунтами, а на обмежених територіях, звідки людям, що програли боротьбу за ресурси в межах поселення чи війну між поселеннями, не було куди піти в пошуках нової домівки. На одній з невеликих рівнин Шаньдуна археологи знайшли взірець поселень нового типу, що сформувався між 2500 та 2000 роками до н. е. Одне велике місто, десь на п'ять тисяч мешканців, оточене меншими містечками-сателітами, що мали свої ще менші сателіти-села. Подібну картину, десь на півтори тисячі років давнішу, виявлено біля Сузів у південно-західному Ірані. Мабуть, таке відбувається завжди, коли політичний контроль здобуває одна громада.

Судячи з розкішних поховальних предметів у могилах деяких чоловіків, справжні королі, можливо, з'явилися в Шаньдуні після 2500 року до н. е. Кілька могил містять дуже гарні нефритові предмети, а в одній знайдено бірюзове вбрання, що дуже нагадує корону. Найцікавішою знахідкою є, втім, скромний черепок з Дингуна. Коли цей на позір непримітний уламок сірої кераміки з'явився з-під землі, розкопувані просто кинули його до кошика з іншими знахідками. Але коли його почистили в лабораторії, то побачили, що на поверхні видряпано одинадцять символів, пов'язаних з пізнішими китайськими написами, але відмінних від них. Постало питання, чи не була то верхівка айсберга широко розповсюдженого писання на псувних матеріялах? Чи мали шаньдунські королі чиновників, що залагоджували їхні справи, подібно до помічників на тисячу років раніших володарів Уруку в Месопотамії? Може бути, проте інші археологи, завваживши незвичний спосіб ідентифікації напису, запитують, чи його правильно задатовано і взагалі чи це не підробка. Відповідь дадуть лише дальші відкриття. Втім, було чи не було письмо, але володарі шаньдунських громад безперечно були могутніми. Близько 2200 років до н. е. приношення в жертву людей було звичайною справою, а деякі могили стали об'єктами культу предків.

Хто були ці зверхники? Деякі ключі може дати Таосі, стоянка, заглиблена на чотириста миль в долину ріки Фен. Це найбільше відоме поселення тих часів, що мало десь десять тисяч мешканців. Один з перших китайських палаців стояв, можливо, на величезній платформі з насипної землі, хоча єдиним прямим свідченням є оздоблений фрагмент зруйнованої стіни, знайдений у ямі. (До цього я ще повернуся.)

В Таосі розкопано тисячі поховань, що вказують на круту суспільну єрархію. Дев'ять з десяти могил невеликі, дуже мало пожертв. Приблизно одна з десяти більша, але одна зі ста (завжди чоловіча) — величезна. Деякі велетенські могили містили по дві сотні пожертв, зокрема вази, розмальовані драконами, нефритові прикраси та цілих свиней, пожертвуваних, але не з'їдених. За дивовижною аналогією з Цзяху, передісторичним цвинтарем, що ми обговорювали у другому розділі, в найбагатших могилах містилися музичні інструменти: глиняні чи дерев'яні барабани з крокодилячої шкіри, великі кам'яні дзвони та химерний мідний дзвіночок.

Коли в другому розділі йшлося про Цзяху, я згадував теорію археолога Кван-чі Чана, згідно з якою східні королі постали з передісторичних шаманів, що використовували алкоголь, музику та повторювані ритуали, аби переконати себе (та інших), що вони подорожували до світу духів і розмовляли з предками та богами. Коли Чан запропонував цю ідею, Цзяху ще не розкопали й він міг простежити свідчення лише приблизно до 3500 років до н. е. Втім, вказуючи на Таосі та подібні стоянки, він припускав, що релігійні та королівські символи давнього Китаю викристаліли саме між 2500 та 2000 роками до н. е. Близько двох тисяч років по тому в конфуційському підручнику з церемоній Ритуали Чжоу інструменти всіх тих типів, що знайдено в могилах у Таосі, перелічено як належні до елітних ритуалів.

Чан вважав, що інші літературні пам'ятки часів Ритуалів Чжоу також виявляють дещо про період до 2000 року до н. е. Один з найважливіших пасажів, хоча також і найзагадковіших, походить з книжки Весни та осені пана Люя[102], огляду корисних знань, що його склав 239 року до н. е. такий собі Люй Бувей, головний міністр держави Цинь. Люй проголосив: "Шлях Неба — коло, шлях Землі — квадрат. Мудрі королі дотримуються цього взірця"[103]. Мудрими королями названо нащадків високого бога Ді, а останній з цих мудрих королів, Юй, за припущенням, врятував людство, викопавши дренувальні канали під час повені ріки Хуанхе. В іншому тексті бачимо: "Якби не Юй, ми були б рибами"[104]. Далі йдеться про те, що вдячні люди зробили Юя своїм королем і він започаткував першу цілком людську династію Китаю, Ся.

Люй Бувей вірив у точність своєї оповіді. Є записи про те, що поблизу головного ринку столиці він повісив над її текстом тисячу золотих монет і запропонував гроші будь-кому хто покаже, що в ній треба додати чи вилучити хоча б одне слово. (На щастя, видавці вже не вимагають цього від авторів.) Але, попри зворушливу віру Люя, король Юй видається не правдоподібнішим, ніж Ной, західна версія бездоганного чоловіка, що врятував людство від потопу. Більшість істориків вважають мудрих королів цілковитою фікцією. Проте Кван-чі чан вважає, що книжка Люя зберігала правдиву, хоча й спотворену інформацію про кінець третього тисячоліття до нової ери, часи, коли на Сході формувалося щось подібне до королівської влади.

Чан побачив зв'язок між оповіддю Люя про те, що королі взяли за взірець круглість неба та квадратовість землі, та конґом, нефритовою посудиною, що з'явилася в багатих могилах в долині Янцзи близько 2500 років до н. е., а потім поширилася до Таосі та інших місць. Конґ — це нефритовий куб із просвердленим циліндричним отвором; коло та квадрат символізують єдність неба та землі. Коло-квадрат залишався емблемою могутности королівської влади до 1912 року н. е, коли впала остання китайська династія. Якщо ви продеретесь крізь натовп до Забороненого міста в Пекіні та зазирнете до темних внутрішніх приміщень палаців, то побачите, що ті самі символи — квадратова основа трону, кругла стеля — повторюються знов і знов.

Чан припустив, що, можливо, у часи Люя ще зберігалася пам'ять про давніх жерців-королів, що говорили про рух між цим світом та світом духів і використовували конґи як символи своєї влади. Чан писав, що 2500-2000 роки до н. е. — це "епоха нефритового конґа, період, коли шаманізм та політика об'єднали сили й постав панівний клас, базований на монополії шаманізму"[105]. Найдосконаліші конґи були королівським скарбом, найбільший з них, із вирізьбленими зображеннями духів та тварин, дістав у археологів (чий гумор передбачити неможливо) назву Кінґ Конґ.

Якщо Чан правий, релігійні фахівці перетворилися на панівну еліту між 2500 та 2000 роками до н. е., великою мірою так само, як у Месопотамії на тисячу років раніше. Нефрит, музику та храми на платформах з натоптаної землі вони використовували як підсилювачі своїх звернень до богів. Одне місто навіть мало святилище в формі конґа (звичайно, невелике, лише двадцять футів у поперечнику, і лише на низькій платформі).

Близько 2300 років до н. е. Таосі був подібний до Уруку під час становлення, з палацами, платформами та зверхниками в перебігу набування боговитости. Аж раптом цього не сталося. Елітний комплекс був зруйнований — саме тому, як я зазначав трохи вище, єдиним слідом палацу є фрагмент стінової панелі, що його знайшли у засміченій ямі. Сорок скелетів, деякі розчленовані чи з устромленою в них зброєю, опинилися в канаві, де стояв палац, деякі з найбільших могил на цвинтарі пограбовано. Таосі зсівся до половини свого попереднього розміру, а лише за кілька миль звідти виросло нове велике місто.

Одна з вад археології полягає в тім, що ми часто бачимо наслідки того, що робили люди, але не бачимо причин. Ми можемо розпалити пристрасті (Варвари спалили Таосі! Таосі зруйнувала громадянська війна! Внутрішні чвари роздерли Таосі на дві частини! Новий сусіда пригноблює Таосі! тощо), але навряд чи зможемо сказати, що ж відбулося насправді. У цьому випадку найкраще, що можна зробити, це розглянути падіння Таосі як частину ширшого процесу. Близько 2000 років до н. е. мешканці полишили й найбільші стоянки в Шаньдуні, населення меншало в усьому північному Китаї — звичайно, у той самий час, коли посуха, голод та політичний колапс виснажували Єгипет та Месопотамію. Чи могли кліматичні зміни спричинити кризу в масштабі цілого Старого Світу?