Розділ «Частина II»

Це видається цілком дисфункційним, але насправді то були ідеальні умови для початку стрибка суспільного розвитку. 589 року Вень-ді, перший імператор Суй, збудував флот, зайняв долину Янцзи й повів величезну армію (мабуть, півмільйона чоловіків) на Цзянькан. Через надзвичайний військовий дисбаланс між північчю та півднем місто через кілька тижнів впало. Щойно усвідомивши, що Вень-ді насправді мав намір обкласти їх податками, аристократи південного Китаю масово повстали. За записами, вони виймали нутрощі, навіть поїдали своїх намісників Суй, але зазнали поразки менш ніж за рік. Вень-ді завоював південний Китай без виснажливих війн, що спустошували його економіку, й почалося східне відроджування.

Світ У

 ерестворивши єдину величезну імперію, династія Суй зробила одразу дві речі. По-перше, вона відкрила сильній державі, базованій у північному Китаї, шлях до нового економічного прикордоння півдня; по-друге, вона поширила південний економічний бум на весь Китай.

Усі ці дії не завжди були свідомими. Коли імператори Суй будували найбільший пам'ятник епохи, Великий канал завдовжки в 1500 миль та завширшки 130 футів, що з'єднав Янцзи з північним Китаєм, вони хотіли мати супер-магістраль на потреби пересування війська. Втім протягом одного покоління він став економічною артерією Китаю, що несла рис із півдня, аби годувати північні міста. "Прорізавши гори Тайхан, — любили скаржитися науковці сьомого сторіччя, — Суй завдали людям нестерпних страждань". Однак науковці погоджувалися з тим, що канал "давав людям нескінченні переваги... Користь від каналу справді величезна!"[202]

Великий канал функціював як штучне Середземне море. Він змінив східну географію, й Китай нарешті дістав водний шлях, подібний до того, що давав перевагу стародавньому Римові. Дешевий південний рис годував урбаністичний вибух на півночі. "Сотні будинків, тисячі будинків — як велика шахова дошка"[203], — писав поет Бо Цзюй-і про Чанань, що знову став столицею Китаю. Він простягся на тридцять квадратових миль "як величезне поле, засаджене рядами капусти". Мільйон мешканців юрмилися на трисмугових бульварах, уп'ятеро ширших за П'яту авеню в Нью-Йорку. І Чанань не був чимось унікальним: Лоян був приблизно вдвічі меншого розміру, а з десяток інших міст мали стотисячне населення.

Проте відродження Китаю було палицею на два кінці, бо злиття північної державної влади та південного рисового прикордоння мало дві сторони медалі. З одного боку, новопостале чиновництво організовувало та забезпечувало охорону міських ринків, що збагачували селян та торгівців і підштовхували суспільний розвиток вгору. З іншого — надмірне адміністрування гальмувало розвиток, заважало селянам та торгівцям та регулювало кожну деталь торгівлі. Чиновники встановлювали ціни, казали людям, коли купувати та продавати, і навіть втручалися у спосіб життя торгівців (вони, наприклад, не могли їздити верхи, це було надто велично для якихось там крамарів).

Державні службовці постійно ставили політику попереду економіки. Замість дозволити людям продавати та купувати реальне майно, вони зберегли систему Сяовеня, оголосили всю землю власністю держави й просто позичали її землеробам. Так вони примушували селян реєструватися як платників податків і тримали під контролем могутніх землевласників, але обплутали все червоною стрічкою. Протягом багатьох років історики припускали, що такі земельні закони говорять нам про ідеологію більше, ніж про реальність. Безперечно, міркували науковці, жодна передмодерна держава не могла впоратися з такою кількістю паперів[204]. Проте документи, що завдяки посушливому кліматові збереглися в Дуньхуані на краю пустелі Гобі, свідчать, що чиновники восьмого сторіччя справді дотримувалися цих правил.

Звичайно, землероби, землевласники та спекулянти знаходили способи обійти правила, проте державна служба стабільно зростала, заповнювала гори документів і сама зазнала революційних змін. Теоретично від часів Хань вступні іспити робили адміністрацію заповідником найкращих та найблискучіших освічених людей Китаю, однак на практиці аристократичні родини завжди спромагалися перетворити високу посаду на привілей від народження. Втім у сьомому сторіччі результати іспитів справді стали єдиним критерієм успіху. Якщо припустити (як багато хто), що віршування та цитування класичної літератури є найліпшими провідниками до адміністративного таланту, можна з певністю сказати, що китайський спосіб добору людей на державну службу найраціональніший з усіх, відомих в історії[205].

Коли монополія аристократії на високі посади дещо послабшала, для освіченої верстви адміністративні призначення стали найпевнішим шляхом до багатства та впливу, відтак конкуренція за потрапляння на державну службу пожорсткішала. У деякі роки іспити спромагався скласти менше ніж один кандидат зі ста, і є чимало сумних та кумедних оповідей про чоловіків, що намагалися скласти іспити десятками років. Амбітні родини наймали вчителів, майже так, як батьки роблять тепер, аби підлітки подолали іспити, що добирають охочих потрапити до найбажаніших університетів, а нововинайдені друкувальні машини пресували тисячі книжок з практичними запитаннями. Деякі кандидати вдягали "шахрайські сорочки" зі взірцевими есеями, написаними на тканині. Позаяк оцінки дуже сильно залежали від літературних творів, кожен молодик квапливо ставав поетом, а позаяк віршуванням займалися так багато високих розумів, цей час став золотим віком китайської літератури.

Іспити спричинили безпрецедентну суспільну рухливість освіченої еліти, і дехто з істориків навіть говорить про піднесення чогось на кшталт "протофемінізму", коли нова відкритість поширилася на ґендерні стосунки. Цю тенденцію не варто перебільшувати, адже за тисячу років до того нікого б не здивували поради жінкам у Дідусевих родинних настановах, одній з найвідоміших збережених книжок восьмого сторіччя:

Молода служить чоловікові

Так само, як служила батькові.

Її голос має бути нечутним,

Її тіло чи тінь мають бути невидними.

З чоловіковим батьком та братами

Вона не повинна розмовляти.[206]

Водночас нові взірці посагу та ліберальне (принаймні порівняно з конфуційськими ідеями) буддійське ставлення до здібностей жінок дали найбагатшим жінкам змогу в певних межах ігнорувати дідусеві настанови. Візьмімо У Цзетянь, що була буддійською черницею, потім (у тринадцятирічному віці) стала наложницею в імператорському гаремі, а згодом молодшою дружиною імператорового сина. Згідно з плітками, У ходила колами навколо свого дурнуватого легковажного чоловіка й врядувала з-поза бамбукової завіси. А коли 683 року її чоловік дуже зручно помер, У, за припущеннями, отруїла очевидного спадкоємця, потім позбулася двох власних синів (одного по шістьох тижнях, другого по шістьох роках). 690 року вона відсунула бамбукову завісу й стала єдиною жінкою, що будь-коли врядувала в Китаї від свого власного імени.

У певному сенсі У була крайньою протофеміністкою. Вона заснувала дослідницький інститут, написала Збірку біографій знаменитих жінок і шокувала консерваторів, коли очолила процесію жінок до гори Тай під час найсвященнішого китайського ритуалу Офірування Небу. Однак сестринство теж мало свої межі — коли старша дружина та улюблена наложниця її чоловіка стали загрозою маневрам У на шляху до вершини, вона (знов за припущеннями) задушила власне немовля, звинуватила своїх суперниць, а потім покарала їх відтинанням рук та ніг і втопленням у кубі з вином.

Буддизм У був так само суперечливий, як її протофемінізм. Вона, безперечно, була побожною, оголосила поза законом м'ясні магазини, особисто вийшла за межі Чананю назустріч ченцеві, що повернувся з Індії, де збирав священні тексти. Водночас вона нещадно експлуатувала релігію заради політичних інтересів. 685 року її коханець, інший чернець, "знайшов" текст під назвою Сутра великої хмари, що передвіщав піднесення жінки особливої величі, яка має стати загальною володаркою. У взяла титул Майтрея (Майбутнє) Незрівнянна. Згідно з легендою, прекрасна статуя Будди Майтрея в Лунмені має її обличчя.

Стосунки У з державною службою були так само складні. Вона віддавала вступним іспитам перевагу над родинними зв'язками, проте конфуційські джентльмени-науковці, чиї переваги таким чином було гарантовано, пристрасно ненавиділи свою володарку, а вона відповідала їм таким самим почуттям. У звільняла науковців, а вони у відповідь писали офіційні історії, де вона уособлювала всі негаразди, пов'язані з перебуванням жінок при владі.