Розділ «Частина II»

У ці роки кліматичні зміни та суспільний розвиток ще раз поєдналися й зруйнували прикордоння західного осередку. Наслідком знов були заворушення та перевороти. Асирійська імперія, що близько 700 року до н. е. все ще була найпотужнішою на Заході, запросила кімерійців на допомогу проти своїх суперників. Спочатку це добре допомогло, і 695 року до н. е. король Мідас з Фригїї в центральній Туреччині, такий багатий, що грецькі легенди приписували йому здатність перетворювати на золото все, чого він торкався, вчинив самогубство, коли кімерійці замкнули оточення його столиці.

Усунувши буферні держави типу Фригії, асирійці відкрили свої внутрішні землі кочівничим рейдам і близько 650 року до н. е. скити вже фактично контролювали північну Месопотамію. Як писав грецький історик Геродот, вони "своїми нахабством і свавіллям усе перевернули догори ногами... Вони роз'їжджали на конях і грабували все, що тільки було в кого"[163]. Кочівники здестабілізували Асирійську імперію, 612 року до н. е. допомогли мідійцям та вавилонцям перемогти Ніневію, потім негайно повернули проти мідійців. Лише близько 590 року до н. е. мідійці знайшли способи боротьби з цими підступними рухливими ворогами — згідно з Геродотом, вони понапоювали їхніх провідників на банкеті й перерізали.

Королі Мідії, Вавилону та Персії експериментували з методами поводження з кочівниками. Один з варіянтів був нічого не робити, але тоді кочівничі напади руйнували прикордонні провінції, що призводило до меншання потоку податків. Можна було відкупатися від кочівників, але плата за захист могла бути не меншою, ніж втрати від нападів. Не маючи що захищати, кочівники могли відступити до безлісних, безводних земель і довести нападників до руйнації, коли вичерпувалося їхнє постачання.

Кір, засновник Перської імперії, 530 року до н. е. випробував упереджувальні війни проти масагетів. Подібно до своїх попередників мідійців, він воював виноградом: дав авангардові масагетів пограбувати свій табір, а коли вони упилися, повбивав їх і захопив сина королеви. Королева Томіріда написала Кірові листа: "Ти, що не можеш насититися кров'ю... Поверни мені мого сина і йди геть із моєї країни, не зазнавши кари... Якщо ти цього не зробиш, я присягаюся сонцем, владикою масагетів, що я тебе, хоча ти і не міг насититися кров'ю, я тебе досхочу насищу"[164]. Вона дотримала слова, перемогла персів, відрізала Кірову голову й занурила в торбу з кров'ю.

Початок упереджувальних ударів був невдалим, але 519 року до н. е. Дарій Перський продемонстрував, що вони могли бути ефективними, коли переміг конфедерацію, що її перси називали "скитами у гостроверхих шапках", і нав'язав їм сплату данини та маріонеткового короля. П'ятьма роками пізніше він випробував цей спосіб знов, перетнув Дунай і переслідував інших скитів далеко вглиб України. Але так само, як в асиметричних війнах нашого часу, важко сказати, хто переміг. Геродот вважав, що це була катастрофа, з якої Дарій ледве врятувався, проте скити більше ніколи не загрожували Персії, отже, щось було правильно.

До того, як степова кавалерія стала фактом життя на Сході, минуло більше часу, позаяк колісницям до Китаю довелося подолати довший шлях, ніж на Захід. Але коли кочівничий ефект доміно настав, він діяв так само жорстоко. Східне поширювання кочівництва йшло, можливо, за нападами жунів на Чжоу у восьмому сторіччі до н. е., і мешканці півночі, поглинені державами Цзинь та Цинь у сьомому та шостому сторіччях до н. е., напевне, часто віддавали перевагу асиміляції над боротьбою з прийшлими кочівниками. Коли вони це робили, спільний тиск нападів кочівників та експансії китайських держав нищив буферні суспільства так само, як на Заході.

Тепер держава Чжао перетворилася на прикордонну смугу. Так само, як асирійці перед обличчям скитів, Чжао негайно залучили кочівних вершників до боротьби проти своїх сусідів і почали тренувати свою кавалерію. Чжао розвинула також протикочівничу стратегію, маловикористовувану на Заході. Це була війна на виснажування: китайці будували стіни, що тримали кочівників назовні чи принаймні відокремлювали місця їхньої торгівлі та нападів. Видавалося, що це працювало не так погано, як воювати чи платити за захист, і в третьому сторіччі до н. е. стіни набули поширення. Стіна Першого імператора Цинь простягалася на дві тисячі миль і коштувала (принаймні згідно з легендою) життя одного робітника за кожен збудований ярд[165].

Бувши тим, ким він був, Перший імператор не втратив від цього сну. Насправді йому так сподобалося будувати стіни, що він перетворив цю захисну стратегію на зброю й продовжив свою Велику стіну так, що вона охопила величезну ділянку пасовищ, де кочівники зазвичай пасли коней. Потім, 215 року до н. е., він почав упереджувальну війну.

Велика стіна дала ясний сигнал: географія знову почала змінювати значення. Сили, що рухали нудний поступ суспільного розвитку вгору на рисунку 5.1, — піднесення енергоздобутку, ефективніша організація, поширювання грамотности та дедалі смертельніші армії — перетворювали світ. На 200 рік до н. е. в кожному осередку домінувала одна велика імперія, її вояки та торгівці не оминали й просторів між осередками. Степи з величезного бар'єру між Сходом та Заходом перетворилися на магістраль, що їх з'єднувала, й замість окремих, але подібних історій східний та західний осередки почали набувати взаємопов'язаної історії. Ще дуже мало товарів, людей чи ідей долали весь шлях від одного кінця Євразії до іншого, але форми набували нові географічні реалії. Протягом кількох наступних сторіч вони зметуть великі імперії, що домінували в осередках 200 року до н. е., змінять висхідний напрям суспільного розвитку на зворотний та покінчать з першістю Заходу. Парадокс розвитку входив у цілком нову фазу.

6

Занепад та загибель

Все на краще

 се є на краще... в цьому найкращому з можливих світів»[166], — знов і знов повторював др. Панглос у Вольтеровому Кандіді, що став класикою вісімнадцятого сторіччя[167]. Маючи сифіліс, втративши око та вухо, бувши поневоленим та повішеним, втрапивши аж у два землетруси, Панглос вперто повторює те саме.

Звичайно, Панглос — це Вольтерів невеличкий жарт, кпини з глупоти тогочасної філософії, але історія подає чимало подібних прикладів і з реального життя. Великі імперії, що домінували у східному та західному осередках протягом кількох перших сторіч нашої ери, видаються особливо багатими на них. Китайський поет писав: "Коли ми бачимо вихід імператора, все чудово... Безмежна радість панує протягом десяти тисяч років"[168]. У Римській імперії грецький оратор Арістид висловлює ще більший захват: "Весь цивілізований світ молиться за вічне тривання імперії... Просимо богів дати цій імперії та цьому місту вічно квітнути й ніколи не завершуватися, аж поки каміння не почне плавати по хвилях і дерева не випускатимуть пагонів".

То що такі Панглоси робили б з рисунком 6.1? Після піку близько 1 року до н. е./н. е. суспільний розвиток впав і на Сході, і на Заході. Це був занепад цілком нового масштабу. Він був не лише ширшим, ніж раніше, бо зачепив обидва кінці Євразії, він був також тривалішим і глибшим. Він тягнувся сторіччя за сторіччям, відітнувши понад 10 відсотків від рахунку суспільного розвитку Сходу близько 400 року н. е. та 20 відсотків від західного рахунку близько 500 року. Як це сталося, що саме провіщало кінець першости Заходу в суспільному розвитку, що тривала чотирнадцять тисяч років, ми будемо обговорювати в цьому розділі.

Новий світовий порядок

  стародавніх імперіях не завжди було багато Панглосів. Перш ніж став очевидним парадокс заворушень, згаданий у п'ятому розділі, — що війна врешті-решт приносить мир та добробут, минули сотні років війн та загинули мільйони людей. Одразу по закінченні об'єднувальних війн наддержави Цинь та Рим занурилися у страхітливі громадянські війни. У Цинь це сталося негайно; в Римі поступово.

Зацентралізовані репресивні інституції Цинь були чудовими на потреби війни, проте не такі добрі для врядування. Перемігши 221 року до н. е. своїх останніх ворогів, Перший імператор далі мобілізовував підданців, тепер не воювати, а будувати. Часом вони були продуктивними, зокрема коли прокладали тисячі миль доріг та каналів, часом ні. Сима Цянь каже, що попри впевненість у власній боговитості та витрату кількох статків на шарлатанів, що обіцяли йому вічне життя, Перший імператор — можливо, як страхувальний захід — змусив 700 000 людей витратити тридцять шість років, аби збудувати йому мавзолей. (Розкопано сотні могил людей, що померли на місці.)

Поховальний комплекс (мало розкопаний) є відповіддю Китаю на єгипетські заздрощі. Нині він найбільше відомий Теракотовою армією, що його охороняла, з понад шістьох тисяч глиняних вояків на повний зріст. 1974 року її випадково знайшли робітники, що копали ями. Це одне з археологічних див світу, але ще дивовижнішим є той факт, що, коли Сима Цянь описував поховання Першого імператора, він цю Теракотову армію, що вражає відвідувачів музеїв у цілому світі, навіть не згадав. Натомість він написав про підземний бронзовий палац, чотириста футів у поперечнику, оточений ртутними копіями рік королівства. (Геохемічні дослідження 1981 та 2003 років підтвердили наявність сильно підвищеного вмісту ртуті у ґрунті над похованням.) 210 року до н. е. разом з імператором поховали всіх наложниць, що не дали йому дітей, майстрів, що знали секрети поховання, а також, можливо, сто найвищих чиновників імперії.

Мегаломаніякальна політика Першого імператора викликала опір на всіх рівнях. Коли скаржилися аристократи, він силою привозив їх до столиці. Коли скаржилися інтелектуали, він 460 з них закопав у землю живими. Коли скаржилися селяни, він розрубав їх навпіл[169].