Розділ «Воля!!»

— Фалюємо тепер — каже він. — Ця пані це твоя рідна сестра. Вона тут була в середу, а сьогодні я приїхав по тебе. Гайда, їдемо!

Я бачився з ним ще перед від'їздом під Броди на фронт. Є про що розказувати на цілі місяці. Але він поспішає, щоб ми встигли до поїзду. Ледви встигли ми поїхати ще до табору, де я наґвалт спакував свої достатки, тобто коц, плащ, їдунку і хлібник. Це було все майно, з яким я мав розпочинати нове життя. Ну і забув я. Пара здорових рук.

Вже добре стемніло, коли поїзд спинився на малій станції Марктль над рікою Інн, між Мюльдорфом і Сінбахом. В місцевому малому готелі примішувався табір ДП і ми трапили саме на велику таборову нараду, яка відбувалася у великій залі готелю. Всі були там, але моя сестра чекала на мене в кімнаті. Сльози станули нам обидвоїм в очах, як ми себе побачили, а її звичайні слова врились в мою пам'ять до сьогодні.

— Як маєшся, Ромку, — сказала вона, дальше не могла говорити. Це було найщиріше привітання, яке я колинебудь почув в моєму житті. А з ліжечок заглядали три пари оченят, пильно оглядаючи вуйка, що його або не бачили ще взагалі, або не пам'ятали. Тоді вони були ще маленькі в цьому німецькому готелі, а сьогодні дівчина вже заміжня, а хлопці на наказ вуйка Сема відбули свою військову повинність у В'єтнамі, де їм прийшлось боротись проти того самого ворога, проти якого ми боролись в наш час, тільки далеко дальше від України в просторі… і далеко ближче до неї в часі.

Так відкрився передо мною нарешті повоєнний світ. Я пережив війну, що мала бути останньою і сьогодні гляджу, чи за рогом не заглядає вже наступна. Ніщо, стріляти ще умію і знаю куди. А там, чекає — Україна.