Розділ «Як українські козаки виганяли з Півдня України спадкоємця «Другого Риму» - Туреччину»

ротягом трьох століть українські козаки були головною силою,

що протистояла наступові Османської імперії у Східній Європі. Така ситуація зберігалася навіть під час поступової втрати Україною автономії у XVIII столітті.

У 1735 р. українські козаки у складі російської армії здійснили похід на Крим і відіграли головну роль у взятті татарської фортеці Перекоп. Козаки обійшли фортецю з тилу, форсувавши озеро Сиваш. У 1736 р. українські козаки брали участь у захопленні Азова, а в 1737 р. - Очакова.

У війні в 1768-1774 рр. російське і українське війська спільно воювали проти Османської імперії. На Чорному морі тоді практично не було іншого флоту, що виступав на боці Росії, крім козацького, який відіграв головну роль у морській війні.

1771 року запорозькі війська вдруге в історії оволоділи Кримом в обхід Перекопських укріплень - через озеро Сиваш. Утретє в історії цю надскладну операцію було проведено аж у 1920 р. армією Нестора Махна в його діях проти білогвардійців Врангеля.

Запорізький кошовий отаман Петро Калнишевський і старшина за подвиги запорожців були щедро винагороджені. Російські вельможі масово вписувалися до запорізьких підрозділів - Григорій Потьомкін до Кущівського куреня, Михайло Кутузов - до Іркліївського тощо.

Попри це Катерина II ініціювала підступне знищення у 1775 р. Запорізької Січі. Щойно після закінчення російсько-турецької війни, російські війська, які поверталися з війни, віроломно обступили Запорізьку Січ. їхня загальна кількість перевищувала 100 тисяч. На Січі на той час було близько 3 тисяч запорожців. Інші загони росіян обступили паланкові центри Запорізької Січі. Переважна більшість запорожців виступили за опір супротивнику, кількість якого багаторазово перевищувала сили запорожців. І лише наполегливі вмовляння кошового отамана змусили їх відмовитися від цієї ідеї.

В «нагороду» за це Петра Калнишевського, як також низку інших старшин, було ув’язнено. Калнишевський потрапив на Соловки, в кайданах у холодну яму, де він не міг навіть випростатися. Так він прожив 26 років, до своїх 113 літ. Від постійної темряви й холоду він осліп, а його одяг зітлів. Із січових сховищ були вивезені боєприпаси, клейноди, прапори, архів, скарб. Всі будівлі Січі, крім укріплень, загальним числом понад 500, були зруйновані. Така була «дяка» цариці за участь запорожців у війнах на боці Росії.

Обґрунтувати підступність було досить важко. У своєму маніфесті, виданому через два місяці, Катерина закинула запорожцям «неисто-вое управление», тобто демократію, а також те, що на Січ втікали кріпа-ки-раби з різних регіонів Росії.

Ці раби вважали навпаки, що «неистовое управление» було як раз там, де вони народилися. Фактично, у вину Запоріжжю ставилося й те, що ефективне фермерсько-купецьке господарство останнього успішно конкурувало з господарством імперії.

Згідно з даними перепису 1740-1748 років в семи полках Гетьманщини (сучасні лівобережні частини Київської, Черкаської областей, а також Чернігівська, Сумська і Полтавська області) налічувалося 866 шкіл - практично в кожному скільки-небудь значному містечку чи селі. Звичайно, всі з українською мовою викладання. Станом на 1800 рік з цих шкіл не залишилося жодної.

Як результат, із майже поголовної грамотності в Гетьманщині у XVII-XVIII століттях, за часів Російської імперії наприкінці XIX століття в Україні виявилося лише 15% письменних. Історія знає небагато прикладів такого стрімкого регресу інтелектуального життя.

«Просвічена» цариця, яка переписувалася з французьким філософом Вольтером і надсилала йому гроші, занурила у темряву неписьменності ту частину українського народу, яку тільки змогла.

Катерина II - саме та цариця, за якої в Україні 1783 року було запроваджено кріпацтво - дикунське рабство, з правом продажу і фізичного покарання кріпаків аж до вбивства. Селян Лівобережної та Слобідської України було повністю позбавлено права переходу і на них поширено було загальноросійські закони. Поміщик міг продати кріпака, обміняти на будь-яке майно, розлучити чоловіка з жінкою і батьків з дітьми. Таким чином, у той час як уся Європа звільнялася від особистої залежності, в Україні процес пішов у зовсім протилежний бік. У 1771 р. у Криму хан скасував рабство, а 1780 р. в Австрійській імперії взагалі було скасовано панщину.

Фактично, встановлення указом Катерини II кріпацтва ліквідувало соціальні завоювання Визвольної війни під проводом гетьмана Богдана Хмельницького, якими українське суспільство користувалося 135 років. Навіть за часів польської влади в Україні не було права панів продавати селян. Він пана до пана передавалися лише маєтки, що ніяк не позначалося на селянах та їхніх повинностях. Кріпосне право на цих землях обмежувалося виплатою чиншу або панщиною. Ніколи до московського панування в Україні не було порядків, які передбачали можливість продажу людей як рабів чи худобу - без землі і навіть розлучаючи родини. Щоправда, козаків влада так і не наважилася перевести в кріпаки: українській козацькій старшині влада дала дворянське звання, а рядових козаків записали в «державні селяни» або в пікінерські чи гусарські полки, що не мали жодного самоврядування.

Проте, у лютому 1788 р., під час нової війни з Туреччиною, царат створив особливе військо із колишніх запорожців, назвавши його «Військом вірних козаків», під керівництвом запорізьких старшин Сидора Білого та Захарія Чепіги.

У двох запеклих боях 1788 р. у Дніпровському лимані проти турків козаки Білого завдали значних втрат турецькому флотові. В бою поблизу Очакова в червні 1788 р. в атаці Лиманської флотилії козацьких чайок на потужні турецькі фрегати і лінкори Сидір Білий був тяжко поранений і згодом помер від ран. Козацькі чайки виявились ефективною зброєю проти великих вітрильних кораблів. У шторм козацькі чайки буксирували судна з десантом та успішно штурмували ворожі кораблі. Після цього бою втрати турків сягали шести лінійних кораблів, двох фрегатів та сімох малих суден та близько шести тисяч чоловік.

Чорноморська козацька флотилія була головною ударною силою російського флоту. У різні періоди ця флотилія нараховувала від 120 до 200 човнів-«чайок».

У липні 1788 р. розпочалися штурми Очакова. Перед Очаковом, на острові Березань, стояла потужна турецька артилерійська батарея, яка перетворила острів, а з ним і Очаків, на твердиню. Кілька разів російський полководець Олександр Суворов намагався взяти острів, але щоразу турецький гарнізон, захищаючись, завдавав йому поразки.