Розділ «Січ у боротьбі з «Третім Римом» (1604-1618 р.)»

часів литовсько-московських воєн XV-XVI ст. в українському

козацтві сформувалося негативне ставлення до завойовницької політики Московїї, .дка намагалася претендувати на українські та інші слов’янські землі, що історично належали до Київської держави. Особливо негативно сприймався в Україні союз Москви з Кримом та підбурювання московськими князями і царями кримських ханів до здійснення руйнівних походів на Україну. Під час одного такого походу татари спалили Київ (крім фортеці), а церковне начиння з розграбованих київських церков відправили в дар московському князеві. Іншого разу татари вбили Київського митрополита.

У 1604 р. один московит, який перед тим прийшов в Україну й певний час прожив у володіннях князів Острозьких на Волині, видав себе за московського царевича Дмитра. Згодом його назвали Лжедмитром І. Польський король та українські магнати, після надання Лжедмитром І на підтвердження своїх слів грамот, царських хрестів тощо визнали його й пообіцяли допомогу. Лжедмитро І зібрав армію із запорізьких козаків, поляків та загону донських козаків і вирушив на Москву. Основну частину його війська становили українці. Під Новгород-Сіверським 15-ти-сячне військо Лжедмитра І розбило 50-тисячне військо московитів, але згодом відступило до Путивля. Після смерті московського царя Бориса Годунова в 1605 р., переходу на бік Лжедмитра І основних армій московитів та бунту в самій Москві проти сина Годунова Федора Лжедмитро І стає царем. Проте вже через рік царствування Лжедмитра І московські бояри під керівництвом боярина Василя Шуйського організовують змову й убивають його. Царем стає Василь Шуйський (1606-10 рр.).

У 1608 р. ще один московит Лжедмитро II стверджував, що замість Лжедмитра І під час заколоту в Москві була вбита інша людина. Він зібрав біля себе донських козаків та загони литовських та польських князів. До них приєднався і загін запорожців у складі 3 тисяч козаків. Навесні 1608 р. у битві під м. Болоховом (нині Орловська обл. Росії) це військо завдало жорстокої поразки московитам. Армія Лжедмитра II стала табором за кілька кілометрів під Москвою - у селі Тушині, після того як поблизу загін українського шляхтича Олександра Лісовського розбив військо московитів під керівництвом князя Хованського. Головну роль в таборі грав український князь Роман Ружинський, який фактично керував самозванцем. Головною воєнною силою були українські козаки, число яких доходило до 10 тисяч, а також кількатисячний загін поляків. Навколо них зібралися десятки тисяч незадоволених урядом московитів. Хоча польський король вимагав відкликати з походу всіх польських підданих, українці його не послухали й продовжили приватну війну. 2-тисячний загін запорізьких козаків у цей час прийняв капітуляцію міст Ярославля, Володимира-на-Клязьмі та московських фортець у їхніх околицях. Невдовзі більшість території Московського царства перестали визнавати владу царя Шуйського, який заперся в Москві.

Тим часом Швеція, яка з 1600 р. вела війну з Польщею за володіння в Балтії, у 1609 р. уклала союз про підтримку московитів в обмін на території на північному заході Московського царства. Польський уряд розцінив московсько-шведський союз як загрозу й організував облогу Смоленська, а згодом і похід невеликої частини війська з під Смоленська на Москву, очолений коронним гетьманом Станіславом Жолкевським. У червні 1610 р. в битві під Клушиним майже семитисячне польсько-українське військо розгромило 35-тисячне військо московитів та загони шведів і європейських найманців, які діяли в союзі з Москвою. Однією з причин стало те, що московські воєводи затримали виплату платні найманцям, після чого ті збунтувалися, а московське військо, побачивши це, розбіглося. Цар Шуйський звелів розкидати по табору хутра й коштовності, щоб затримати поляків. Сам він утікав першим, при чому, загрузнувши в болоті, кинув свого коня й прибув у Можайськ на селянському коні. Московський обоз, скарбниця, артилерія та прапори й клейноди, включаючи шаблю й булаву Шуйського, були втрачені.

У 1618 р. українське козацтво взяло участь у черговій польсько-московській війні. Навесні польське військо на чолі з королевичем Вла-диславом підійшло до м. Вязьма і розкинуло табір, очікуючи підходу підкріплень. Проте грошей в польського уряду не було, а більшість жовнірів розбрелися. Аби врятувати королевича і виправити ситуацію, польський уряд звернувся по допомогу до Війська Запорозького.

Після переговорів про умови вступу у війну українське командування під керівництвом гетьмана Петра Сагайдачного вирушило на Москву. Задля збереження таємниці гетьман навіть не повідомив польську сторону, яка закликала Сагайдачного іти до Смоленська. 20-тисячне

Олександр Палій. 25 перемог України

українське військо захопило московські фортеці Рильськ, Курськ, Лівни, Єлець, Шацьк, Михайлов. Інший загін козаків діяв у тилу московитів. У районі міста Серпухова запорожці зустрілися з московським військом князя Дмитра Пожарського. Московити під час першої сутички з козаками розбіглися. Спроба іншого московського воєводи Г. Волконського завадити гетьманові форсувати р. Оку провалилася, московитів було відкинуто від переправи. Поблизу Донського монастиря козаки Сагайдачного атакували московські війська й ущент їх розбили. Після цього гетьман Сагайдачний під Тушиним з’єднався з польським королем Вла-диславом. Тим часом інші загони запорізьких козаків захопили міста Ярославль, Переяславль, Романів, Каширу, Касимів та кілька менших фортець. У вересні 1618 року, українські і польські війська під проводом гетьманів П. Сагайдачного і Я. Ходкевича обложили Москву. Козаки стояли перед Арбатськими ворітьми Москви, коли через брак коштів та харчів польська шляхта відмовилася продовжувати війну.

Похід Сагайдачного на Московію мав ^уже важливе значення для України.

1 грудня 1618 року в с. Деуліні під Москвою було підписано перемир’я. За цим перемир’ям Річ Посполита повернула собі землі Смо-ленщини, Чернігівщини та Новгород-Сіверщини, відібрані Москвою в Литви століття до того. Таким чином, українські землі знову були возз’єднані в одній державі. Відтоді споконвічні українські землі Чернігівщини й Новгород-Сіверщини назавжди лишилися за Україною.

Запорізькі козаки, рухаючись з надзвичайною для армій Середньовіччя швидкістю, захопили понад 20 фортець. Походи Сагайдачного продемонстрували, що українське козацьке військо під його проводом було значно сильнішим не лише за армію Московії, але й за польське військо, яке за час перебування в Московії досягло суттєво менших результатів, ніж козаки.